0. 4.2 Процес розвитку наукової теорії

Наукові роботи розмножуються діленням

Дмитрій Пашков за канвою Карела Чапека

Наукова теорія розвивається під впливом різноманітних стимулів, що можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні стимули являють собою виявлені в складі теорії невирішені завдання, протиріччя і т. п. Як ті, так і інші призводять до розвитку теорії в 3-х основних формах:

1. Інтенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається поглиблення наших знань без зміни області застосування теорії.

2. Екстенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається розширення області застосування теорії без суттєвої зміни її змісту. В такому випадку здійснюється екстраполяція теорії на явища, що знов відкриваються або вже відомі. Прикладом цього може слугувати розповсюдження теорії на область оптичних явищ.

3. Екстенсифікаційно-інтесифікаційна (комбінована) форма розвитку. Такою формою розвитку є, наприклад, процес диференціації наукових теорій.

У розвитку теорії можуть бути виділені два відносно самостійних етапи: еволюційний, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційний, коли здійснюється ломка її основних вхідних початків, компонентів, математичного апарату і методології. По суті таким стрибком у розвитку теорії є створення нової теорії. Здійснюється це тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.

В процесі розвитку теорії як на першому, так і на другому етапах надто суттєву роль відіграє узагальнення.

Існують різноманітні засоби узагальнення теорій. Найважливішими із них є:

1. Узагальнення, основане на застосуванні абстракції ототожнення, коли теорія, розвинена для області явищ А екстраполюється в область Б, що може бути ототожнена з областю А.

2. Узагальнення шляхом об'єднання декількох теорій в одну в результаті виявлення загальних і фундаментальних закономірностей, що має силу в розглядуваних кожною теорією областях. Так, Максвелл узагальнив в єдиній теорії електромагнітного поля вчення про електрику і магнетизм.

3. Узагальнення шляхом усунення зі складу базису теорії тієї або іншої аксіоми.

4. Узагальнення з граничним переходом, коли уводяться нові характеристичні параметри по відношенню до предметів колишньої області, виявляються нові властивості і відношення об'єктів у межах колишньої області. Таким шляхом були створені релятивістська і квантова механіка як узагальнення механіки класичної.

Узагальнення дозволяє не тільки розкрити внутрішні взаємозв'язки між законами, але також пояснити багато фактів, виявити кордони придатності теорії, ущільнити укладену в теоріях інформацію і підвищити їх еврістичність.

4.3 Гіпотеза і припущення

1. Будь-яка плідна гіпотеза кладе початок

2. дивовижному виверженню потоку

3. непередбачених відкриттів.

4. Л. Бриллюзн

Теорія як система наукового знання виникає не відразу. Найважливішу роль у її становленні відіграє гіпотеза, що є формою переходу від фактів до законів.

Існує дві точки зору на суттєвість гіпотези. Однією з них терміном "гіпотеза" називається особливого роду наукова теорія (П. В. Копнін). Тут припущення відіграє ту роль, яку в теорії відіграє ідея. Але існує й інший погляд, згідно з яким гіпотеза ототожнюється з припущенням.

Однак недоцільно вважати припущення гіпотезою, оскільки існують і такі припущення, що не можна назвати гіпотетичними. Прикладом може слугувати відоме в математиці методичне припущення при доказі від противного, ідеалізуючи припущення у фізиці про існування деякого об'єкта (абсолютний нуль), коли з самого початку є також припущення про неможливість його реального існування.

Таким чином, зважаючи на безліч припущень доцільно розглядати їх як особливу форму мислення, що має цілком певне відношення і до гіпотези.

Специфічною особливістю гіпотетичного припущення є реальність його мислення. Саме тому припущення сприяє відкриттю нових фактів та їхньої селекції, виходячи з певної позиції. Припущення змушує активно, цілеспрямовано досліджувати різноманітні явища для того, щоб виявити дані, що підтверджують або спростовують його.

Науковий пошук, якщо ним керує гіпотетичне припущення перестає бути аморфним, набуває внутрішньої структури і тому стає більш результативним.

Підкреслюючи більшу важливість гіпотетичного припущення, слід зазначити, що воно суттєво відрізняється від домислу. Припущення в гіпотезі виростає з розмаїття фактичного матеріалу, в той час як домисел створюється без достатньої підстави. Наприклад подання Левкіппа і Демокріта про те, що всі тіла складаються з атомів, не більш ніж домисел, припущення.

В своєму розвитку гіпотеза проходить три стадії:

1. Накопичування фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущення.

2. Формування гіпотези, тобто формулювання висновків зі зробленого припущення, розгортання на його основі цілої теорії – припущення.

3. Перевірка отриманих висновків на практиці й уточнення гіпотези на основі результатів такої перевірки.

Якщо при перевірці отриманих висновків виявляється, що вони відповідають дійсності, то гіпотеза перетворюється в наукову теорію. Причому таке перетворення являє собою процес, змістом якого є як всебічний розвиток і заглиблення гіпотези, так і все більш ґрунтовна її практична перевірка.

Контрольні питання

1. Елементи наукової теорії.

2. Низка вимог, що ставляться до знов створюваної теорії.

3. Три основні форми розвитку наукової теорії.

4. Відмінність гіпотези від припущення.

5. Стадії розвитку гіпотези.

Теми рефератів

1. Роль засобів узагальнення в процесі розвитку наукової теорії.

2. Наукова теорія як результат дослідження на емпіричному рівні.

V НАУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ

У ГАЛУЗІ ЗВ’ЯЗКУ

Основні питання:

5.1. Сутність наукового дослідження.

5.2. Об’єкт, предмет наукового пізнання і дослідження.

5.3. Головні етапи наукового дослідження у галузі зв’язку.

5.4. Ефективність наукових досліджень у галузі зв’язку.

5.5 Створення науково-технічної продукції телекомунікаційної сфери (на прикладі ВАТ «Укртелеком»).

5.1 Сутність наукового дослідження

Фундаментальні дослідження – приблизно те саме, що

пускати стрілу у воздух й там, де вона впаде, малювати мішень.

Хоумер Адкінз

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ніяка наука. Хоча факти потрібні вченому, як повітря, але окремо взяті вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому узагальненому вигляді.

Будь-яке наукове вивчення, від творчого задуму до закінченої наукової праці, здійснюється індивідуально. Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочинати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом йти до висновків.

У науці недостатньо установити новий науковий факт, досить важливо дати йому пояснення з позицій науки, показати його загально-пізнавальне теоретичне або практичне значення, а також завчасно передбачити невідомі раніше нові процеси та явища. Наукова робота – це перш за все чітко спланована діяльність. При цьому кожний вчений має право на свою точку зору, повинен мати свою думку, з якою безумовно слід рахуватись.

Наука є суспільною за своїм походженням, розвитком та використанням. Будь-яке наукове відкриття є загальною працею, сумарним відтворенням людських успіхів у пізнанні світу.

Формою здійснення розвитку науки є науковий дослід – тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об’єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Метою наукового дослідження є всебічне, об’єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв’язків на підставі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності. При науковому дослідженні важливо враховувати все, концентруючи увагу на основних, ключових питаннях теми. Не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначимими.

Науково вивчати – це не тільки дивитись, але й бачити, помічати окремі складові, велике в малому, не відхиляючись від головної теми дослідження.

Результати наукових досліджень тим кращі, чим вищий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їхня достовірність та ефективність.

За цільовим призначенням для потреб практики наукові дослідження прийнято поділяти на:

–  фундаментальні (теоретичні);

–  прикладні.

Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження є основними й головними. Це є наукова теоретична та експериментальна діяльність, що спрямована на пізнання законів, які управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки. Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фундаментальні результати планувати складно. Крім того, прикладні розробки можуть бути впроваджені в промисловість і приносити економічний ефект. Фундаментальні результати безпосереднього прибутку не несуть, а їх використання може тривати десятиліттями.