30 Національне багатство як результат і умови соціально-економічного розвитку.

Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці), основні фонди, що функціонують у соціальній сфері та природні ресурси. До другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства. Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів науково–технічного прогресу – посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів (синтетичні волокна, каучук, пластмаси, смоли тощо). Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально–економічного прогресу.

Нагромаджені витрати праці на формування духовного багатства суспільства доцільно згрупувати так: 1) витрати праці індивіда на набуття знань і навичок (через середню та вищу освіту, підвищення кваліфікації тощо) і на підвищення свого культурного рівня; 2) витрати праці членів сім’ї на виховання та навчання індивіда до досягнення ним працездатного віку; 3) витрати праці тих, хто зайнятий у сфері освіти, науки та культури і забезпечує підготовку індивідів до участі в суспільному виробництві.

Це свідчить про комплексний характер джерел формування духовного багатства суспільства, серед яких вирішальна роль належить кожному окремому індивіду. На сучасному рівні економічних досліджень і статистичних розробок неможливо кількісно виразити всі елементи формування духовного багатства. Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному

всіх ланках суспільного виробництва і споживання, створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

– забезпечити екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище, розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;

– розробити заходи щодо попередження виробничих аварій на небезпечних в екологічному відношенні об’єктах, зменшення надходження в навколишнє середовище газоподібних, рідких та твердих шкідливих речовин до допустимих величин, проведення ефективної екологічної експертизи програм і проектів усіх видів господарської діяльності, ліквідації негативних впливів забруднення навколишнього середовища на людину, тваринний та рослинний світ, озонову оболонку Землі;

– створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища, проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування, підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.

господарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років загального навчання і за окремими галузями. При цьому слід враховувати певні особливості. По–перше, величина освітнього та професійно–кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспільного багатства. По–друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визначається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого населення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки наукових кадрів тощо. По–третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо. Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з суспільним продуктом. Взаємозв’язки останнього з багатством мають двосторонній характер. В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства – природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва. Нагромаджені продуктивні сили, втілені в суспільному багатстві, і сучасні технічні можливості не є гарантією раціонального та ефективного природокористування. Взаємодію природи та суспільства не слід зводити до техніко–економічних процесів. У відносини з природою суспільство вступає в єдності продуктивних сил та виробничих відносин. Отже, характер, форма та результати взаємодії суспільства з природою визначаються не лише продуктивними силами, а й виробничими відносинами, відносинами управління господарським процесом. Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

– підтримання найсприятливішого для здоров’я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення; – забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально–економічного розвитку; – збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва; – збереження біосферної рівноваги на локальному, регіональному та глобальному рівнях; – збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно–архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених цілей слід:

– розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у