81Дискреційна фіскальна політика держави.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію. Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків на­ціональна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD₁ до АD₂ (рис. 1). Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного ви­робництва і виникненням циклічного безробіття.

Піп: час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юри­дичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надхо­дження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безро­біття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію пер­шого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика ве­де до виникнення дефіциту державного бюджету. Припустімо, що для подолання спа­ду уряд збільшує сукупні видатки, що по­казано на рисунку 1 пунктирною лінією. Якщо гранична схильність до за­ощадження становить 0,25, то простий мультиплікатор видатків дорівнює 4. Крива сукупного попиту переміститься вправо на віддаль учетверо більшу, ніж та, що відповідає приростові сукупних видатків. Реальний обсяг виробництва зросте, а рівень безробіття знизиться.

Щоб подолати спад, уряд може та­кож знизити податки. Припустімо, що уряд зменшує особисті прибуткові по­датки. Розмір мультиплікатора податків менший, ніж мультиплікатора видатків.

Мультиплікатор податків, як нам відомо, дорівнює мультиплікато­рові видатків, помноженому на граничну схильність до споживання. Для збільшення видатків на споживання на величину ΔAЕ уряд має зменшити податки на величину (ΔАЕ/МРС ), де МРС < 1. Що вища у країні гранична схильність до заощадження, то більше зниження податків потрібне для підвищення особистого споживання на певну величину і для переміщення кривої сукупного попиту вправо.

Для подолання спаду уряд може також поєднувати збільшення видатків і зниження податків, щоб досягти бажаного початку зростання споживання та збільшення сукупного попиту і реального ВВП.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну економіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бюджету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів).

рис.2 рис. 1

Нехай унаслідок певних обставин національна економіка вийш­ла за межі природного обсягу виробництва і розвинулась інфляція попиту (рис. 2). У цьому разі макроекономічна рівновага до­сягається на майже вертикальному відрізкові кривої сукупної про­позиції — у точці перетину кривої АS і кривої АD₂. На цьому відріз­кові, як відомо, збільшення сукупного попиту головно індукує зростання цін, а обсяг національного виробництва зростає дуже по­вільно. Аби знизити темпи інфляції, уряд удається до стримувальної фіскальної політики.

Для її проведення він може: 1) зменшити власні видатки; 2) під­вищити податки або 3) поєднати певним чином обидва заходи. У ра­зі інфляції попиту стримувальна фіскальна політика діятиме в на­прямі створення надлишку державного бюджету — перевищення податкових надходжень над державними видатками.

Припустімо, що для уповільнення темпів інфляції уряд змен­шив свої видатки на величину, позначену пунктирною лінією на рис. 2. Унаслідок того, що мультиплікатор видатків діє в обох напрямах, сукупний попит, а отже й обсяг національного виробниц­тва, зменшиться на величину (AЕ* k), де k — мультиплікатор видат­ків. Сукупний попит повернеться до рівня АD₁. У другій половині XX ст. ціни втратили гнучкість у напрямі зниження, їх не можна повернути до попереднього рівня, але можна пригальмувати темпи їхнього зростання. У нашому прикладі темп зростання цін знизить­ся з Р₂ до Р_Г Отже, інфляцію попиту приборкано.

Для проведення стримувальної фіскальної політики уряд може підвищити податки, наприклад особистий прибутковий податок. Оскільки мультиплікатор податків менший за мультиплікатор вида­тків, уряд мусить збільшити податки на більшу величину порівняно зі зменшенням видатків. Крім то­го, проводячи стримувальну фіскальну політику, уряд може поєднувати змен­шення державних видатків із підви­щенням податків.

Яке ж знаряддя доцільніше вико­ристовувати для проведення фіскаль­ної політики — державні видатки чи податки? Прихильники кейнсіанської філософії економіки здебільшого впе­внені, що стимулювальну фіскальну політику, спрямовану на підвищення сукупного попиту, доцільно проводи­ти, збільшуючи державні видатки. Об­меження сукупного попиту в періоди інфляції варто досягати через підвищення податків. В обох випадках втручання уряду в національну економіку або зростає, або зберігається на певному рівні.

Прихильники класичної філософії економіки, які вважають дер­жавний сектор неефективним, рекомендують збільшувати сукупний попит у період спаду через зниження податків і зменшувати сукуп­ний попит у роки інфляції через зменшення державних видатків.