4. Особливості наукової мови

Робота повинна бути написана в логічній послідовності, грамотно, літературною мовою. Під час підготовки чернетки слід звернути найпильнішу увагу на обробку кожного речення, на вибір необхідних формулювань, які б найбільш просто й чітко, коротко й доступно виражали зміст викладених питань. Не варто вживати тільки складні синтаксичні конструкції, а також надмірно короткі, лаконічні фрази, слабко зв'язані між собою логічно, з наявним подвійним тлумаченням тощо.

У курсовій, дипломній роботі не рекомендується вживати слова й вирази–штампи типу «на всі сто відсотків», «на даний момент» тощо; слід уникати частих повторень слів чи словосполучень. Разом із тим необхідно прагнути дотримуватись прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів. У тексті допускаються загальноприйняті скорочення (с. – сторінка, ст. – стаття, і т. ін. – і таке інше, і т. д, – і так далі, та ін. – та інші).

У чому полягає безособовий монолог як спосіб викладення наукових думок?

Характерною ознакою писемної наукової мови є безособовий монолог, коли авторське «я» ніби відступає на другий план. Виходячи із цього, у курсовій, дипломній роботі не рекомендується вести виклад, від першої особи однини: «Я спостерігав», «Я вважаю» тощо. Краще використовувати вирази «на наш погляд», «на нашу думку», «на думку автора дипломної роботи», «вивчення передового досвіду соціальної роботи свідчить про те, що...», «на основі зробленого аналізу можна стверджувати...», «проведені досліди підтвердили...» та ін. Допускаються звороти зі збереженням першої особи множини, у яких виключається займенник «ми», тобто вживаються означено–особові речення: «спостерігаємо», «встановлюємо» – «маємо на увазі» тощо.

Що таке формально–логічний спосіб викладу матеріалу та якими спеціальними функціонально–синтаксичні засоби зв’язку він досягається?

Іншою важливою рисою писемної наукової мови є формально–логічний спосіб викладу матеріалу. Він досягається за допомогою спеціальних функціонально–синтаксичних засобів зв’язку, що вказують на:

• послідовність розвитку думки: спочатку; насамперед; потім; по–перше; по–друге тощо;

• заперечення: проте; тим часом; але; у той час як; тим не менше; аж ніяк;

• причиново–наслідкові відношення: таким чином; тому; завдяки цьому; відповідно до цього; внаслідок цього; крім того; до того ж; як показав аналіз; на підставі отриманих даних; звідси випливає, що; замість того щоб; зважаючи на те, що; внаслідок того що; у той час, як; тому що; завдяки тому що; відповідно до; у результаті; на відміну від; поряд з; у зв’язку з;

• перехід від однієї думки до іншої: раніше ніж перейти до; звернімося до; розглянемо; зупинимося на; розглянувши; перейдемо; необхідно зупинитися на; необхідно розглянути;

• результат, висновок: отже; як висновок; на закінчення зазначимо; усе сказане дає змогу зробити висновок; підсумовуючи, слід сказати; ці дані служать достатньою підставою для висновку;

• позначення ступеня достовірності: дійсно; насправді; зрозуміло (достовірний); треба гадати; як видно (припустимий); можливо; ймовірно (можливий);

• джерело повідомлення: за повідомленням; за відомостями; на думку; за даними; на нашу думку.

Як писати прізвища в тексті роботи?

При згадуванні в тексті прізвищ (вчених–дослідників, соціальних працівників) їх ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем (В.І.Полтавець, а не Полтавець В.І., як це прийнято в списках літератури).

Які вимоги до висновків, практичних рекомендацій?

Висновки й практичні рекомендації мають бути всебічно обґрунтовані в тексті роботи (в розділах чи заключній частині). Вони повинні коротко, але ґрунтовно резюмувати проведене дослідження. Основна вимога до заключної частини – не повторювати змісту вступу, основної частини роботи й висновків, зроблених у розділах.