2. Функції поняття.

Поняття виконують дві основні функції.

Перша – це пізнавальна функція. Вона виконується на основі такої логічної операції, як використання поняття (чи підведення предмета під поняття). Наприклад, виробивши поняття „речовина” шляхом узагальнення уявлень про тверді тіла, рідини та гази, ми розповсюджуємо його потім на нові види речовин, наприклад, плазму.

Накопичуючись, емпіричні знання систематизуються, поглиблюються й уточнюються, рано чи пізно стаючи наукою. Без поняття немає науки. А без науки неможливий розвиток матеріального виробництва і, відповідно, інших сторін суспільного життя.

Друга, тісно пов’язана з попередньою, функція поняття – комунікативна, тобто функція засобу спілкування. Закріплюючи свої знання в формі поняття, люди потім обмінюються ними в процесі спільної діяльності, а також передають їх наступним поколінням. Тим самим здійснюється соціальне наслідування знань, забезпечується духовна спорідненість поколінь.

У понятті розрізняються перш за все зміст і обсяг. Зміст – це мислимі в понятті спільні і істотні ознаки предметів. Наприклад, зміст поняття „право” складають такі його ознаки, як „сукупність норм поведінки людей”, їх „встановлення чи санкціонування державою”, їх „забезпечення примусовою силою державних органів” тощо. Вони є спільними та істотними для всякого права взагалі й у своїй сукупності виділяють його серед інших суспільних явищ – політики, моралі, мистецтва, релігії, філософії.

Зміст поняття схематично можна виразити так: А (ВСД...), де А – будь-яке поняття взагалі, а ВСД... – мислимі в ньому ознаки предметів.

Варто враховувати, що відмінність між поняттям і його структурним елементом – ознакою, – відносна: те, що по відношенню до одного поняття виступає як ознака, в іншому випадку є самостійним поняттям, що має свої ознаки. В цьому плані можна сказати, що зміст поняття сам складається з понять. Але це не парадокс, а вияв глибокого взаємозв’язку та єдності поняття.

У системі ознак, які складають зміст поняття, розрізняють два типи: родові ознаки, спільні та істотні для всієї предметної галузі, до якої належить певний предмет думки, і видові ознаки, спільні та істотні лише для цього предмета думки і які відрізняють його від інших предметів тієї ж предметної галузі.

Обсяг поняття – це включені до нього предмети думки. Так, обсяг поняття „право” складають усі конкретні сукупності правових норм, які існували, існують і виникнуть у майбутньому. Графічно обсяг поняття представляється кругом:

де А – будь-яке поняття

Предмети, що входять в обсяг поняття, називаються в логіці також класом, чи множиною. Клас (множина) складається з підкласів, чи підмножин. Наприклад, клас явищ, які включає поняття „право”, включає в себе такі підкласи (підмножини), як історичні форми права – рабовласницьке, феодальне, буржуазне та ін., його різні галузі – трудове, цивільне, кримінальне і т.п. Звісно, розмежування понять „клас” і „підклас” відносне. Один клас може бути підкласом іншого, більш широкого (наприклад, право – підклас суспільних явищ). А підклас, в свою чергу, може виступати як самостійний клас (цивільне право по відношенню до права про спадщину).

Окремий предмет, який належить до класу предметів, називається елементом. Так, наприклад, римське право, радянське право, сучасне українське право по відношенню до права в цілому.

Клас предметів може бути універсальним, одиничним і нульовим (пустим). Універсальний клас включає всю сукупність предметів галузі, що досліджується: наприклад, клас планет Сонячної системи, міст світу, академій чи вузів України. Причому клас, універсальний в одному відношенні, може бути не універсальним в іншому (планети Сонячної системи по відношенню до планет узагалі, а тим більше – до космічних тіл).

Одиничний клас – клас, який складається з одного предмета (планета Земля, столиця України – місто Київ, Академія праці та соціальних відношень).

Пустий (нульовий) клас – такий, який не містить ні одного предмета (кентавр, вічний двигун, світовий розум).

Зміст і обсяг поняття органічно пов’язані між собою. Цей зв’язок полягає в тому, що певному змісту поняття відповідає свій певний обсяг, і навпаки, причому зі зменшенням обсягу поняття його зміст стає багатшим, оскільки кількість ознак у ньому збільшується, і навпаки, зі збільшенням обсягу кількість ознак зменшується. Ця закономірність отримала назву закону зворотного відношення між змістом і обсягом поняття. Для того, щоб уникнути непорозумінь, слід мати на увазі, що, як і будь-яка закономірність узагалі, ця логічна закономірність діє лише за певних умов. Її дія поширюється на такі поняття, з яких одне виступає підкласом чи елементом іншого і виявляється в процесі таких логічних операцій, як узагальнення і обмеження понять.

Розглянемо, наприклад, поняття „людина”, „слов’янин”, „українець”. Зміст поняття „людина” складають спільні та істотні ознаки всіх людей узагалі, незалежно від того, слов’яни це чи не слов’яни, а тим більше українці чи не українці. Зміст поняття „слов’янин” – багатше: воно включає поряд зі спільними ознаками всіх людей також особливі ознаки слов’ян (на відміну від німців, французів, англійців та ін.), але з цим збільшенням змісту нерозривно пов’язане зменшення обсягу поняття: в ньому мисляться вже не всі люди взагалі, а лише їхня частина, а саме слов’яни. Зміст поняття „ українець” ще багатше: до ознак усіх людей взагалі і слов’ян зокрема приєднуються ще специфічні ознаки українців (на відміну від росіян, білорусів, болгар тощо). Відповідно обсяг цього поняття виявляється вужче: до нього входить тепер лише частина слов’ян – саме українці.

Для унаочнення уявімо співвідношення цих понять графічно:

де А – українець, В – слов’янин С – людина

Знання природи понять, їх відношення до дійсності – важлива передумова їх правильного використання в практиці мислення.