Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпори по Году.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
05.09.2019
Размер:
273.96 Кб
Скачать

55. Республіка Чилі після військової диктатури.

Перехід до демократіїВ 1980 році на референдумі була прийнята нова конституція, що вступила в силу в 1981 році та передбачала проведення виборів в 1988 році. В 1987 році хунта розпочала перші кроки у напрямку додемократизації, та дозволила політичні партії. Вибори були дійсно проведені в 1988 році, на них Піночет виступив єдиним кандидатом. Група підтримки складалася з представників уряду, партій «Національне відновлення» і «Союзу незалежних демократів», опозиція була об'єднана в „Коаліцію за «НІ»“ (Concertación de Partidos por el NO), що пізніше стала відома як «Коаліція за демократію» (Concertación de Partidos por la Democracia або «Консертасьйон»), комуністична партія залишалася забороненою. Голосування відбулося 5 жовтня 1988 року, на ньому Піночета підтримали 44,01 % виборців, 55,99 % проголосували проти.В результаті, після паузи на кілька днів (вважають, що він оцінював можливості відміни результатів голосування), Піночет розпочав демократизацію країни, підготував свій відхід від влади, та в 1989 році дозволив проведення демократичних президентських і парламентських виборів, які були проведені 14 грудня того ж року. На виборах президента з 55,17 % голосів переміг кандидат від «Консертасьйон» Патрісіо Айлвін, в парламенті «Консертасьйон» також отримала більшість (56,8 % місць). Демократична ЧиліПрезидентство Айлвіна (1990 — 1994)Патрісіо Айлвіну, лідеру партії християнських демократів, який зайняв президентську посаду в 1990 році, довелося працювати в умовах, коли все ще існувало багато залишків військового режиму. Хоча Консертасьйон і мав більшість в палаті депутатів, призначення сенаторів значно гальмувало будь-які реформи. Піночет все ще залишався на посаді головнокомандуючого чилійською армією, яка зберігала значну політичну активність, і Айлвін був змушений керувати країною дуже обережно. Проте, він все ж таки організував урядову комісію, яка розслідувала злочини періоду диктатури.Збільшення доходів чилійської економіки за рахунок збільшення експорту міді та сільськогосподарчої продукції дозволили Айлвіну знизити податки та розпочати програму поступового перерозподілу державних доходів з ціллю зменшення соціальної нерівності, за часів його правління відсоток населення за рівнем бідності зменшився з 38,75 % до 27,5 %. Айлвін вперше визнав права тубільного населення та створив урядову організацію, Національну корпорацію розвитку тубільного населення (CONADI). Також був створений «Фонд солідарності та соціальної інверсії» (FOSIS) з метою вормування соціальної політики уряду.Президентство Фрея (1994 — 2000)В 1993 році були проведені нові національні вибори, на яких оновилася Палата депутатів і половина Сенату. Новим президентом став кандидат від Консертасьйон, християнський демократ Едуардо Фрей Руїс-Танґле, син колишнього президента Едуардо Фрея Монталва, що переміг з 58,01 % голосів. Його супротивник, кандидат від Союзу за Прогрес, отримав лише 24,3 % голосів.Під час президенства Фрея економіка продовжила ріст, що досягав 8 % на рік. Покращилися відносини Чилі з іноземними державами, досить прохолодні після диктаторського режиму, розпочалися переговори щодо приєднання до НАФТА і був підписаний договір про приєднання до МЕРКОСУР в якості асоційованого члена. Були остаточно вирішені спірні питання щодо кордону з Аргентиною (щодо озера Десьєрто і Льодового поля Південної Патагонії). Чилі розпочала переговори про зону вільної торівлі з Європейським Союзом та вступила до АТЕС. Відсоток населення за рівнем бідності знизився до 21,7 %.Проте, цей період не обійшовся і без проблем: На економічний розвиток вплинула азіатська криза, значно погіршилася екологічна ситуація у великих містах, в перш за все Сантьяго. «Білий землетрус» 1995 року, що вразив південь Чилі, призвів до зупинки ряду електростанцій і проблем з постачанням електроенергії до головних міст країни. Руйнівний ефект мали і зливи 1997 року в центральному та південному районах Чилі та новий замлетрус того ж року.В 1998 році виникла міжнародна криза через арешт в Лондоні Августо Піночета за запитом іспанського та швейцарськогоурядів, який після залишення посади головнокомандуючого отримав посаду сенатора без права його звільнення до кінця життя. В Чилі праві партії організували масові акції протесту проти арешту Піночета, та викликали соціальну напругу через підтримку арешту прихильниками правлячої коаліції. Хоча Палата Лордів і відмінила дипломатичну недоторканість Піночета, йому було дозволено повернутися до Чилі через проблеми зі здоров'ям.У цей же період збільшилася популярність опозиції під керівництвом председателя парламента Хоакіна Лавіна. На виборах 1999 року кандидат від Консертасьйон Рікардо Лаґос набрав лише 47,96 % голосів проти 47,50 % у Лавіна, і лише після другого туру йому вдалося зайняти президентську посаду.Президентство Лаґоса (2000 — 2006)Першим завданням соціаліста Лаґоса, який став президентом 11 березня 2000 року, стало подолання наслідків азіатської економічної кризи та вирішення питання з затриманням Піночета. Також майже одразу після зайняття посади він провів реформу кримінального кодексу. Реформи Лаґоса проходили важко, деякі, як економічна реформа, не були підтримані конгресом, а інші, як реформа системи охорони здоров'я, не були популярними в народі.Протягом 2001 року також виник великий корупційний скандал після ревізії витрат уряду міста Ранкаґуа, що залучав кількох урядових посадовців та депутатів від Консертасьйон. Скандал викликав підозри в роботі уряду Лаґоса та об'єднання опозиції в Альянс за Чилі (Alianza por Chile).Незважаючи на урядову кризу, економічний ріст продовжився, сягаючи від 4 % до 8 % на рік. На міжнародній арені Чилі була обрана до Ради безпеки ООН, та прийняла важке рішення проголосувати проти вторгнення США до Іраку, незважаючи на погіршення відносин зі США. Через наполяганняболівійського президента Калоса Меси питання про надання Болівії виходу до моря погіршилися відносини з Болівією, також погіршилися відносини з Аргентиною та Венесуелою. Проте, жорстий тон міжнародних відносин привів до збільшення популярності Лаґоса серед чилійців, його підтримка зросла до 65 %.На посаду міністра оборони була призначена Мішель Бачелет, перша жінка в Латинській Америці на такій посаді. Відносини з армією почали покращуватися, уряду вдалося провести та затвердити результати розслідувань комісії Валеча щодо злочинів періоду диктатури. Піночет був звинувачений в багатьох злочинах проти прав людини, проте був визнаний нездатним відповідати через стан здоров'я. Було показано, що Піночет отримав мільйони доларів допомоги від уряду США, та в 2004 році, зрештою, був заарештований.Протягом правління Лаґоса значно покращилася інфраструктура країни, були збудовані нові автодороги, нові лінії метро в Сантьяго, була запущена нова транспортна система міста Трансантьяго (Transantiago). В політиці підтримка «Альянсу за Чилі» знизилася, і на муніципальних виборах 2004 року Консертасьйон набрав 47,9 % голосів проти 37,7 % у Альянсу. 2005 року була внесена поправка до конституції, що відміняла призначення сенаторів, і на виборах 2005 року Консертасьйон отримав більшість в обох палатах парламенту. На президентських виборах, проте, довелося провести другий тур виборів, на яких також перемогла кандидат від Консертасьйон Мішель Бачелет, що змагалася з кандидатом від Альянса Себастьяном Піньєрою.Президентство Бачелет (2006 — 2010)Незважаючи на значну популярність у момент обрання, скоро Мішель Бачелет стикнулася зі значними проблемами. Першим сталі масові виступи учнів середніх шкіл проти нової реформи, призначеної покращити систему освіти. 30 травня 2006 року протести зібрали від 600 тис. до 1 млн. чоловік, подія відома як Революція пінгвінів. Протести викликали значні зміни в кабінеті міністрів та кілька мір уряду з метою заспокоїти акції протесту.Неоднозначну оцінку отримали й інші дії уряду, зокрема — скасування заборони абортів та стосунки з венесуельським президентом Уґо Чавесом. Початок роботи системи Трансантьяго 10 лютого 2007 року також виявив значні помилки, допущені при проетуванні та будувництві системи, що призвело до транспортного хаосу в столиці та викликало нові перестановки в кабінеті міністрів.