19. Президент Альваро Обрегон.

А́льваро Обрего́н Сали́до мексиканский военный и политический деятель, участник Мексиканской революции, президент Мексики с 1 декабря 1920 по 30 ноября 1924.

Биография Родился в ирландско-мексиканской семье (фамилия Обрегон — испанизированная ирландская фамилия О’Брайен), участвовать в политике начал в 1911, когда был избран мэром города Уатабампо. Поддерживал политику президента Мадеро, после его свержения и прихода к власти Викториано Уэрты стал наряду с Венустиано Каррансой одним из лидеров повстанцев. После того, как в 1914 Уэрта, а затем и его преемник Франсиско Карбахал бежали из страны, а Мехико был занят силами повстанцев, Обрегон провозгласил Каррансу временным президентом Мексики и возглавил армию нового правительства. После того, как Каррансе не удалось договориться с другими революционными лидерами — Франсиско Вильей и Эмилиано Сапатой — армия нового правительства под командованием Обрегона начала войну с ними и смогла нанести им несколько тяжёлых поражений. Всего армия Обрегона 4 раза вступала в бой с силами Вильи (6-7 апреля 1915, 13-15 апреля 1915 у Селайи, 29 апреля — 5 июня 1915 у Тринадада и Санта-Ана-дель-Конде и 10 июля 1915 у Агуаскальентеса; все эти битвы вместе часто называют битвой у Селайи, и вплоть до Фолклендской войны они являлись самым крупным военным столкновением в латиноамериканской истории). Всего Вилья потерял 4000 человек, 1000 лошадей, 5000 ружей и 32 орудия, около 6000 его человек было взято в плен. Хотя это поражение было очень серьёзным, Вилья и Сапата продолжали сопротивление ещё несколько лет. 8 апреля 1920 Обрегон организовал переворот; президент Карранса был взят под арест, но смог бежать из Мехико (вскоре он был пойман сторонниками Обрегона и убит). С 1 июня по 1 декабря временным президентом Мексики был Адольфо де ла Уэрта, после чего были проведены выборы, на которых победил Обрегон. На посту президента Обрегон провёл аграрные и антиклерикальные реформы и поддерживал хорошие отношения с США, продавая мексиканскую нефть на американском рынке. В 1928 Обрегон вновь принял участие в выборах президента и выиграл их, но вскоре после прибытия в Мехико, ещё не успев вступить в должность, был убит в ресторане Хосе до Леоном Торалем, студентом-католиком, который был противником антиклерикальной политики Обрегона. В честь Альваро Обрегона названы город Сьюдад-Обрегон в штате Сонора, один из районов Мехико (в котором он был убит), округ Канадас-де-Обрегон в штате Халиско и небольшое селение Колония Альваро Обрегон в штате Чиуауа.

22. Криза 1929-1933 рр. виявила уразливість экспорт-ориентированных економік країн Латинської Америки. Їх внутрішні ресурси, за рахунок яких в період спаду і депресії можна було підтримати внутрішню економічну стабільність, були обмежені. Зменшення попиту на товари, що поставлялися в Північну Америку і Західну Європу, мало для країн регіону украй тяжкі наслідки. Скорочувалося виробництво, загострювалися соціальні проблеми, швидко росло безробіття і пов'язана з нею політична нестійкість. За чотири роки з 1930 по 1934 р. в дванадцяти державах Латинської Америки змінилися уряди. Внутрішня нестабільність випліскувалася в сферу зовнішньої політики і міждержавних відносин. У першій половині 30-х років в регіоні виникли два великі озброєні зіткнення - війна Болівії і Парагвая за область Чако (1932-1938) і конфлікт із-за території "трапеції Летиції" між Перу і Колумбією (1932-1934).

      Одним з наслідків соціально-політичних катаклізмів початку 30-х років в латиноамериканських країнах стало помітне послаблення впливу старих латифундистських олігархій в політичному житті при зміцненні позицій торговельної і промислової буржуазії, яка, на відміну від колишнього пануючого шару, тяжіла до националистически-государственническому світогляду. Наслідком цього зрушення став поворот низки країн до протекціонізму, посилення позицій державного сектора, державного регулювання господарських процесів.

      У 1931-1932 рр. Бразилія, Аргентина, Колумбія, Болівія, Уругвай, Чилі, Нікарагуа, Коста-Ріка і Перу уперше ввели державний контроль над валютними операціями. У Аргентині у пошуках боротьби із зовнішньоторговельним дефіцитом був ухвалений закон, згідно з яким вартість імпорту не повинна була перевищувати вартість аргентинського експорту. У 1937 р. в Болівії була націоналізована американська нафтова компанія "Стандарт Ойл", в 1938 р. нафтова промисловість була націоналізована в Мексиці.

      Важливо, що криза рубежу 20-х і 30-х років заклала основу диверсифікації міжнародних зв'язків латиноамериканських країн. Оскільки американські компанії в кризові роки істотно згорнули свою активність в регіоні (інвестиції США скоротилися з 5,587 до 3,874 млн. дол., в чотири рази зменшився товарообіг з латиноамериканськими країнами), цим спробували скористатися (приблизно з 1933-1934 рр.) європейські держави - раніше усього Германію, а також Японія. Доля Німеччини, що уклала в першій половині десятиліття торговельні угоди з рядом держав континенту, до 1937 р. досягла 17,5% імпорту і 11,7% експорту латиноамериканських держав. За об'ємом експорту в латиноамериканські країни Німеччина випередила Британію; у стосунках з Бразилією по цьому показнику вона відтіснила на друге місце навіть США; а в торгівлі з Чилі позиції Німеччини і США стали приблизно однаковими. З урахуванням наростання загрози військового конфлікту в Європі розширення німецької присутності в Південній Америці могло в перспективі набути військово-політичного значення.