5. Відкриття Америки. Перші колонії.

Кінець 15 століття став початком епохи великих відкриттів. 1492 року, після декількох років пошуків «спонсорів», на пошуки коротшого шляху до Індії вирушив на трьох каравелах під іспанським прапором генуезець Христофор Колумб. Так була відкрита Америка для європейців. Гіпотези Крім цих відомостей існує багато гіпотез, більш чи менш підтверджених, щодо інших дослідників, що потрапили до Америки у різні часи. Навіть якщо деякі з цих фактів і мали місце, ці дослідження не стали відомими широким масам і не мали культурного, демографічного або економічного значення.

бл. 371 до н. е. — фінікійці

5 століття — Ху Шен (китайський чернець)

6 століття — св. Брендан, ірландский чернець

8 століття — Принц Уельський Медок або Мардок

існують версії, згідно з якими з 8 століття Америка була відома ордену тамплиєрів

бл. 1331 р. — Абубакар II (султан Малі)

бл. 1398 г. — Анрі Сінклер де Сент-Клер, граф Оркнейській

1421 р. — Чжен Хе

1472 р. — Жуан Картеріал (португальський дослідник)

Початок європейської колонізації Америки, як правило, датуються 1492 роком, хоча існує принаймні, один приклад ранішої спроби колонізації. Першими відомими європейцями, що досягли Америки, як вважають, були вікінги («Норсі») у 11 столітті, які створили декілька колоній в Ґренландії і одне тимчасове поселення Л'Анс-о-Медоуз (L'Anse aux Meadows) в норвезькому районі Вінландія, сьогоденний Ньюфаундленд. До кінця 15 століття, поселення ґренландських норсі загинули. В 1492 році іспанська експедиція під головуванням Христофора Колумба досягла Америки, після чого європейська колонізація, швидко запроваджувалося спочатку у Карибському морі (включаючи острови Гаїті, Пуерто-Ріко і Кубу), а з початку 16 століття, і во всій іншій Америці. Врешті-решт, вся західна півкуля перейшла під владу європейських держав, що привело до глибоких змін в її природі, населенні, у рослинному і тваринному світі. Колонізація Південної і Центральної Америки в XV—XVII століттях. Початок завоювання, претензії, і колонії Перші завоювання були зробленні Іспанією і Португалією. У 1494 згідно з Тордесил'яським договором, ратифікованим Папою Римським, ці два королівства поділили весь неєвропейський світ між собою, причому лінія йшла через Південну Америку. Згідно з цим договором, і претензіями іспанського дослідника Бальбоа Васко Нуньєса на всі землі що до Тихого океану, іспанці швидко завоювали території, держави ацтеків і інків отримали контроль над більшою частиною західної частини Південної Америки, Центральної Америки і Мексики у середині 16 століття, на додаток до раніших Карибських завоювань. За цей же термін, Португалія завоювала велику частину східної Південної Америки, назвавши її Бразилією.

Інші європейські країни незабаром оскаржили умови Тордесил'яського договору, в якому вони не брали участь. Англія і Франції намагалися завоювати колонії в Америці в 16 столітті, але вони зазнали невдачу. Проте в наступне століття, два королівства, разом з Голландською республікою, заснували декілько постійних колоній. Деякі з них були на Карибських островах, які вже були завойовані Іспанією або обезлюдніли через хвороби, тоді як інші були в східній частині Північної Америки, яка не була колонізована Іспанією на північ від Флоріди. Перші європейські володіння в Північній Америці: Іспанська Флорида, англійські колонії Колонія Вірджинія (з прибережними і Бермудськими островами) і Нова Англія, французькі колонії Акадія і Канада, шведська колонія Нова Швеція, і голландська Нові Нідерланди.

6. Территориально-административное устройство, аппарат правления и социально-экономич. развитие колониальных владений Испании в Новом Свете в XVI-XVIII вв. Административное устройство колонизаторы создали из исп. владений в Северной и Центр. Америке вице-королевство Новую Испанию со столицей в Мехико. В его состав к концу XVIII — нач. XIX в. вхо­дили вся современная территория Мексики (кроме Чиапаса) и южная часть нынешних США (штаты Техас, Калифорния, Нью-Мексико, Аризо­на, Невада, Юта, часть Колорадо и Вайоминга). Колонии Испании в Южной Америке, за исключением ее Карибск. побережья (Венесу­эла), и юго-восточная часть Центр. Америки (Панама) образова­ли вице-королевство Перу, столицей кот. была Лима.

Некот. области, номинально находившиеся под властью вице-ко­роля, фактически являлись самостоятельными политико-административ­ными единицами, управлявшимися генерал-капитанами, кот. непо­средственно подчинялись мадридск. прзвительству. Так, большую часть Центр. Америки занимало генерал-капитанство Гватемала. Исп. владения в Вест-Индии и на побережье Карибск. мори вплоть до второй половины XVIII в. составляли генерал-капитанство Санто-Доминго. В состав вице-королевства Перу до 30-х годов XVIII в. входило генерал-капитанство Новая Гранада.

В наиболее крупных колониальных центрах учреждались специальные административно-судебные коллегии, так наз. аудиенсии, обладавшие консультативными функциями. Тер­ритория, находившаяся под юрисдикцией каждой аудиенсии, составляла опред. административную единицу, причем границы ее в некот. случаях совпадали с границами соответствующего генерал-капитанства.

В XVIII в. административно-политич. устройство американск. колоний Испании претерпело значит. изменения. Новая Гранада была в 1739 г. преобразована в вице-королевство. В его состав были включены территории, входившие в юрисдикцию аудиенсии Панамы и Кито. Куба в 1764 г. была преобразована в генерал-капитанство. В 1776 г. создается еще одно новое вице-королевство — Рио-де-ла-Платы, куда во­шли Буэнос-Айрес и др. провинции современной Аргентины, Параг­вай, Верхнее Перу (нынешняя Боливия), «Восточный берег», как назы­вали в то время территорию Уругвая, расположенную на восточном берегу реки Уругвай. Венесуэла была в 1777 г. преобразована в самосто­ят. генерал-капитанство, а в следующем году статус генерал-капитанства был предоставлен Чили.

В 1795 г. мадридское правительство вынуждено было уступить Фран­ции Санто-Доминго (т. е. и восточную половину Гаити). В связи с этим центр исп. владычества в Вест-Индии переместился на Кубу. Генерал-капитану и аудиенсии Кубы были подчинены губернаторы Фло­риды и Пуэрто-Рико, хотя юридически эти колонии рассматри­вались как находившиеся в непосредственной зависимости от метро­полии.

Система управления по­строена по типу испанск. абсолютной монархии. Высшую власть в каж­дой колонии осуществлял вице-король или генерал-капитан. Ему были подчинены губернаторы отдельных провинций. Городами и сельск. ок­ругами, на кот. делились провинции, управляли подвластные губерна­торам чиновники. В своих действиях вице-короли были подотчетны лишь королевск. правительству и «Верховному Совету по делам Индий» в Мадриде. Этот орган с начала XVI в. фактически осуществлял управле­ние американск. колониями, но все его решения и рекомендации подлежали утверждению короля.

В городах существовали муниципальные органы — кабильдо, или аюнтамьенто, деятельность кот. находилась под контролем колониальной администрации. Они занимались вопросам ми местного благоустройства, городск. финансами, разбором уголовных и гражданск. дел.

Важной составной частью колониального аппарата являлась католич. церковь.

Экономич. жизнь была полностью. подчине­на интересам метрополий, кот. рассматривали колонии как источник снабжения драгоценными металлами и продуктами план­тационного хозяйства. Обрабатывающая промышленность была развита чрезвычайно слабо. Мануфактур имелось очень мало. Колониальные власти всячески тормозили развитие промышленности в странах Лат. Америки с тем, чтобы сохранить за метрополией монополию на ввоз готовых изделий.

Экономич. политика определяла и разви­тие сельск. хозяйства колоний. Боясь конкуренции, власти запрещали выращивание в колониях винограда, олив, льна, разведение шелкович­ных червей и т.д. Разрешалось разводить лишь та­кие культуры, кот. не выращивались в метрополии.

внутренняя торговля о колониях развивалась слабо. Этому препятствовали также гос. моно­полии на продажу соли, спиртных напитков, табачных изделий, играль­ных карт, гербовой бумаги, пороха и др. товаров.

Торговля с иностранными государствами была строжайшим образом запрещена. Перевозка товаров из Испании в Америку и обратно вплоть до последней четверти XVIII в. осуществлялась специальными флотилиями. Лишь в 70-х годах XVIII в. исп. колониям в Америке было разре­шено торговать между собой.