- •1.Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.
- •2. Теоретичні засади правового виховання
- •3. Дослідницький метод навчання та методика його використання.
- •1. Об'єкт, предмет і завдання педагогіки.
- •2. Мета виховання в сучасній українській школі. Ідеал національного виховання.
- •3. Сутність, функції та класифікація засобів навчання. Методика застосування обраного засобу навчання.
- •1. Основні педагогічні категорії
- •2. Принципи національного виховання. Їх характеристика.
- •3. Шкільний підручник як засіб навчання. Структурні компоненти шкільного підручника.
- •1. Система педагогічних наук
- •2. Характеристика процесу фізичного виховання.
- •3. Текст як структурний компонент підручника.
- •Сутність, функції та класифікація методів наукового дослідження.
- •3. Сутність, функції та класифікація форм навчання. Методика використання обраної форми навчання.
- •Методологія педагогіки та її рівні
- •2. Шляхи реалізації трудового виховання в сучасній школі.
- •3. Урок — основна форма організації навчання
- •1. Філософські основи педагогіки.
- •2. Теоретичні засади трудвого виховання.
- •1. Соціологічні методи дослідження
- •Характеристика процесу естетичного виховання.
- •1. Тестування, проективні методи
- •2.Сутність, завдання та зміст естетичного виховання.
- •2. Моральне виховання
- •3.Програмоване навчання та методика його використання.
- •1. Логіка (етапи) психолого-педагогічного дослідження
- •1. Поняття про особистість, її розвиток та формування
- •Дидактичні та виховні умови формування світогляду.
- •3. Класифікація методів проблемно-розвиваючого навчання
- •Спадковість та розвиток особистості.
- •3 . Проблемна ситуація як умова пізнавальної активності учнів
- •1.Вплив середовища на розвиток особистгості.
- •1. Виховання, навчання і розвиток особистості
- •2. Формальні та неформальні групи
- •3. Закономірності процесу навчання та шляхи їх реалізації
- •1. Взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку
- •3. Принципи процесу навчання та шляхи їх реалізації
- •1. Вікові періоди розвитку особистості
- •2. Сутність, зміст, функції виховного колективу
- •1. Особливлсті виховання учнів середнього шкільного віку
- •2 Колектив і його види
- •3 Теоретичні знання як компонент змісту освіти.
- •2. Форми оргіназації виховного процесу.
- •3 Поняття як компонент змісту освіти.
- •1. Врахування індивідуальних особливостей розвитку особистості.
- •2. Генетико-моделюючий метод виховання
- •1. Педагогічний процес як система
- •3. Навички і вміння як компонент змісту освіти.
- •2. Мета і завдання виховання
- •Проблемний метод навчання.
- •1. Категорії дидактики. Зв'язок дидактики з іншими науками
- •2. Процес виховання, його структура і рушійні сили
- •3 Частково-пошуковий метод навчання.
2. Мета і завдання виховання
Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.
Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї значимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). Наука доводить, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. “Національне виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...”.Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності. Постає як створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід'ємної складової їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. “Педагогічна система кожної історичної епохи, — зазначає академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі”.
Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя.
Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності формуються суспільні, політичні, національні, естетичні ідеали особистості. Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного виховання розкрито у працях довго замовчуваного українського педагога Григорія Ващенка (1878—1967) (“Виховний ідеал”, “Виховна роль мистецтва”, “Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру” та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (моральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу.