2. Характеристика процесу фізичного виховання.

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей. До основних засобів фізичного виховання в школі належать:— теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);— заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);— заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);— рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);— спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);— лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання. У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо. Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів. Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

3. Текст як структурний компонент підручника.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за пов'язаними між собою генетичним (в істо­ричній послідовності), логічним (відповідно до сучасної ло­гічної структури конкретної науки), психологічним (з ура­хуванням пізнавальних можливостей учнів) принципами. Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світо­глядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним нав­чальним матеріалом; в) методи наукового мислення і дос­лідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийо­мів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника. Більшість шкільних підручників складається з емпіричних (відображають факти, явища, події, містять впра­ви і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання) текстів. За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, ком­плексні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні тексти — це здебільшого проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. Програмований текст подає зміст частинами, передбачає перевірку засвоєння кожного «кроку» інфор­мації контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути ана­літичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом. Окрім основних, підручник містить додаткові тек­сти, покликані розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.). Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за ступе­нем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репро­дуктивні та продуктивні. Репродуктивні запитання потре­бують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продук­тивні запитання передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань. Підручник має містити ілюстративний матеріал — зображення, які реалізують педагогічний принцип науко­вості підручника специфічними засобами наочності. Ілюс­трації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони мо­жуть бути або рівнозначними тексту, або доповнювати йо­го, чи бути об'єктом для запитань, завдань. Працюючи з підручником, учитель доповнює його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підруч­ника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Використовува­тиме він на уроці й додатковий місцевий, краєзнавчий ма­теріал, маневруватиме методичними прийомами під час викладу матеріалу з огляду на те, що для одних учнів він може бути надто складним, а для інших — легкодоступ­ним, надто простим.

Білет №5