Пріоритети інноваційного навчання:

• групова та індивідуальна форми навчання;

• творчі і продуктивні завдання;

• диференціація навчання;

• відсутність порівняння учнів одного з одним. Учень порівнюється сам з собою.

Проблеми інноваційного навчання:

• протиріччя між його зорієнтованістю на майбутнє високо розвинуте постіндустріальне суспільство з розгалуженою демократичною політичною системою і сучасним економічним і політичним розвитком. Як наслідок – неготовність суспільства до сприйняття інноваційного навчання.

• суб’єктивність навчання. І учень і вчитель виступають як рівноправні суб’єкти. Тому ефективність такого спілкування залежить від добору учнів, здібностей вчителя і специфічного характеру їх відносин. Пряме запозичення досвіду не завжди дає відповідний ефект.

• непідготовленість до інноваційного навчання педагогічного середовища і, перш за все, вчителів. Виховання в тоталітарній системі дається взнаки.

Лабораторна система навчання

Заснована на принципі індивідуального навчання, самостійної дослідницької роботи учнів в предметних кабінетах-лабораторіях.

Переваги системи: - ліквідація пасивних класів з учнями, що мовчать та красномовними вчителями; - розуміння учнями мети своєї роботи; почуття свободи і право вибору; - повага до індивідуальності учнів; - можливість просуватись у навчанні у власному темпі; - спільна діяльність вчителя і учнів; - поєднання індивідуальної і колективної роботи; - зацікавленість учнів у навчанні, активність, самостійність; - спеціалізація вчителя на певному предметі; - економія на підручниках, оскільки потрібен один посібник на групу.

Мету навчання Е. Паркхерст (автор системи) визначає як “знищення насильства над дитиною у всіх його формах”. Її послідовники визначали чіткі завдання відповідно до основної мети: - зміцнення характеру і розвиток здібностей дітей; - підготовка дітей відповідно до потреб кожного, до майбутньої праці. З цього випливає необхідність:

• виховувати спостережливість і мислення;

• збуджувати живий інтерес до ідеалів і досягнень людства, наблизити до літератури та історії рідної країни;

• виховувати скромність, свідоме ставлення до обмежень;

• сприяти розвитку і повному виявленню притаманної дітям активності і спостережливості.

Навчання за лабораторною системою будується на принципах свободи, взаємодії та індивідуальної праці.

Основу змісту навчання за лабораторною системою складають уміння і навички самостійної діяльності і отримання за їх допомогою знань. Вся програма поділяється на місячні завдання, що подаються учням як одне струнке ціле. Підручник, у нашому звичайному розумінні, лабораторною системою відкидається. Робота учнів здійснюється за джерелами або посібниками, що мають характер джерел. Будь-який посібник, що містить готові судження, втрачає свій сенс з точки зору дослідницького методу.

Головною дійовою особою процесу навчання є учень. Роль вчителя полягає у створенні умов для учіння. Він – завідувач предметної лабораторії. Вчитель складає завдання, готує необхідні для їх виконання матеріали, допомагає учневі у підготовці особистого розкладу, слідкує за просуванням учнів у навчанні, організує групову конференцію з предмету, обговорюючи з учнями склад учасників і цікаві запитання, консультує учнів, веде облік, координує роботу учнів з усього курсу школи.

Класу, у звичайному розумінні, не існує. Учень отримує завдання з кожного предмету. Завдання визначається на місяць, але має потижневу розбивку. В ньому визначаються тема, питання, письмові роботи, джерела для роботи тощо. Раз на тиждень проводиться конференція, на якій обговорюються результати індивідуальної роботи, висвітлюються складні питання. Завдання були трьох видів: нормативні, які вимагали обов’язкового мінімуму; середні, що потребували залучення додаткового матеріалу; вищі, спрямовані на порівняно серйозне вивчення питання і більшого обсягу матеріалу.