Література:

1. Барановский В.Ф. Духовность личности в системе современных общественных отношений: Монография. – К.: НВТ “Правник”, 1998. – 141 с.

2. Бодалев А.А. Личность и общение: – М.: Международная педагогическая академия, 1995 – 328с.

3. Валицкая А.П. Философские основания современной парадигмы образования // Педагогика. – 1997. – № 3. – С. 15-19.

4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. – К.: Інтел, 1995. – 166 с.

5. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища шк., 1995. – 237 с.

6. Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. – М.: Совершенство, 1997. – 697с.

7. Гессен С.И. Основы педагогики: Введение в прикладную философию: Учеб. пособие для вузов. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 448 с.

8. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. –376 с.

9. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. – М.: Педагогика, 1990. – 168с.

10. Коротяев Б.И. Педагогика как совокупность педагогических теорий. – М.: Просвещение, 1986. – 207с.

11. Краевский В.В. Методология педагогического исследования. Самара, 1994.

12. Лихачев Б.Т. Педагогика: Курс лекций/ Учеб.пособие для студентов педагог. учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. – М.: Юрайт-М, 2001. – 607 с. Лекция 1; 6.

13. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посіб.: У 2 ч. – К.: ІЗМН, 1997. – Ч. 2. – 936 с.

14. Педагогика (краткий курс лекций): Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений. – Луганск: ЛГПУ, 2001. – 231с.

15. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит.издат.центр ВЛАДОС, 1999. – Кн..1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

16. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод. посіб. – К.: ІЗМН, 1996. – 792 с.

17. Симонов П.В., Ершов П.М., Вяземский Ю.П. Происхождение духовности. – М.: Наука, 1989. – 350 с.

18. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания: опыт педагогической антропологии // Пед. соч.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1988. – Т. 5. – С. 7-463.

Виховання та освіта людини – один із найдавніших видів людської діяльності. Потреба передавати досвід від покоління до покоління виникла на самому ранньому етапі існування суспільства. Слово “педагог” – грецького походження й означає “дитино-водитель”. Так у Давній Греції називали раба, що супроводжував дитину свого хазяїна до школи і проводжав її звідтіля додому.

Спочатку педагогічна думка існувала у вигляді окремих суджень та висловів (педагогічних заповідей). Темою їх були правила поведінки у суспільстві та стосунки між батьками й дітьми. До винаходу письменності вони були усними (казки, билини, прислів’я, частівки, колискові пісні тощо).

Витоки педагогічної думки як відображення практики навчання та виховання знаходять у різних народів перш за все у давніх пам'ятниках писемності.

В працях великих давньогрецьких філософів – Платона і Аристотеля знаходять перші витоки теоретичної педагогічної думки. Вони сформулювали основи вікової періодизації, розкрили етапи освіти та виховання людини.

Загальноосвітню школу з її головними атрибутами (типовими програмами, класними журналами тощо) придумали єзуїти, засновником ордену яких був Ігнатій Лойола (1491-1556). У 1522 р. він написав книгу “Духовні вправи”, де виклав засади і принципи функціонування нової, невідомої тоді школи.

Педагогіка здобула статус науки завдяки праці видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670). Основні свої ідеї він виклав у праці “Велика дидактика”, яка отримала світове визнання.

Великий внесок зробили в розвиток педагогіки і наші вітчизняні вчені та практики: К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський і багато інших.

Педагогіка – наука про виховання людини. Розкриває сутність, цілі й задачі, закономірності виховання, його роль у житті суспільства та розвитку особистості, процес освіти та навчання.