46 Макроекономічна роль платіжного балансу.

Необхідність такого взаєморегулювання зникає, якщо центральні банки прагнуть запобігти вільні коливання валютного курсу і впливають на нього, купуючи і продаючи іноземну валюту з офіційних валютних резервів. Офіційні валютні резерви, як правило, включають золото, іноземну валюту, кредитну частку країни в МВФ плюс спеціальні права запозичення (SDR) і так далі. Дефіцит платіжного балансу може бути профінансований за рахунок скорочення офіційних резервів Національного банку. Оскільки в даному випадку пропозиція іноземної валюти на внутрішньому ринку збільшується, то дана операція є експортоподібною і враховується в кредиті зі знаком плюс (хоча запаси іноземної валюти в Національному банку країни знижуються). При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно зменшується, а її обмінний курс відносно підвищується, що робить на національну економіку стримувальний вплив. Навпаки, активне сальдо платіжного балансу супроводжується ростом офіційних валютних резервів у Національному банку. Це відбивається в дебеті зі знаком мінус, тому що дана операція зменшує пропозицію іноземної валюти на внутрішньому ринку і є імпортоподібною. При цьому пропозиція національної валюти на внутрішньому ринку відносно збільшується, а її обмінний курс – відносно знижується, що робить на економіку стимулювальний вплив. Такі покупки і продажі Національним банком іноземної валюти називаються операціями з офіційними резервами, що не тотожні його операціям на відкритому ринку. Операції з валютними резервами, як правило, використовуються центральними банками для підтримки режиму фіксованого валютного курсу чи курсу “керованого плавання”. У підсумку операцій з офіційними резервами сума сальдо поточного рахунку, фінансового рахунку і зміни величини резервів повинна скласти нуль. Дефіцит (чи позитивне сальдо) платіжного балансу можуть бути реакцією на зростання (чи скорочення) іноземного попиту на валюту даної країни для використання її як резервних активів. Загальним правилом є: в умовах нормально зростаючої економіки і розширення зовнішньоекономічних відносин країна, чия валюта використовується як засіб міжнародних розрахунків, повинна мати дефіцит балансу поточних операцій.

Криза платіжного балансу (довгостроково існуючий накопичений дефіцит платіжного балансу) нерідко виникає в результаті того, що країна тривалий час відкладала врегулювання дефіциту по поточним операціях і виснажила свої офіційні валютні резерви. Можливості кредитування за рубежем вичерпані, тому що порушений графік обслуговування зовнішнього боргу і країна не в змозі його погасити1. Макроекономічне коректування є єдиним способом подолання кризи платіжного балансу і кризи зовнішньої заборгованості.

47.Поняття валютного курсу

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої краї-ни. Валютне котирування-оцінка курсу національної гр.одиниці стос. іноземних валют. Методи котирування: Пряме котирування — це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти (1 дол. США = 5.32 грн). Зворотне (непряме) котирування — це ціна одиниці нац. валюти в одиницях іноземної валюти (1 грн = дол. США). Крос-котирування — співвідношення між двома валютами, що опосередковуються через третю. Методика визначення валютного курсу. Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним є метод на основі порівняння ринкових цін на золото: визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах, у результаті зістав-лення чого і встановлюється валютний курс грошової одиниці даної країни. 2) На основі теорії паритету купівельної сили. Купівельна сила - к-сть товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют відносно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності (1 кг бананів у США 1 дол., а в Україні — 5.3 грн. Отже, курс гривні до долара має становити 5.3 грн. за 1 дол). 3) на основі співвідношення ефективних виробничих затрат (зарплата) Існує декілька груп факторів, що впл. на валютний курс: довгострокові, середньострокові та короткострокові. Довгострокові фактори формують основні вартісні характеристики грошових одиниць: • продуктивність праці; частка країни в світовій торгівлі та експорті; Середньострокові фактори: • стан платіжного балансу;рівень облікової ставки; темпи зростання цін; тарифи та квоти; ситема преференцій. Короткострокові фактори — це фактори, що впливають на поточний попит і пропозицію даної валюти. • раціональні очікування суб'єктів ринку; • валютні інтервенції; • валютні спекуляції

Серед зазначених чинників найістотніше впливає на валютний курс стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Коли він активний, то і курс валюти має тенденцію до підвищення, а коли країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових ринках зросте, а коли перевищить попит, то її курс впаде.

1.Фіксація курсу до однієї валюти — прив'язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо). 2.Використання валюти іншої країни як законного платіжного засобу.3.Валютне правління — фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти. 4.Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти. 5.Фіксація курсу, національної валюти до валют країн — головних торгових партнерів.6.Фіксація курсу до валютного композиту — прив'язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць. Обмежено гнучкий валютний курс— офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання ва-лютного курсу відповідно до встановлених правил. Плаваючий валютний курс — курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шля-хом валютних інтервенцій. З точки зору теорії механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу діляться на: •"чисте" плавання — курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок; •"брудне" плавання — курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку. Звичайно плаваючим вважається валютний курс, що може змінюватися в будь-яких межах, причому ці межі законодавче не встановлюються. На практиці існують такі його різновиди: 1) незалежне плавання — курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. У такий спосіб встановлює курси своїх валют переважна більшість індустріальних країн та деякі країни, що розвиваються; 2) кероване плавання — подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків; 3) спільне плавання — використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з двома валютними режимами: один — для валютних операцій серед членів Союзу, інший — для третіх країн. Оптимальний валютний простір — підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами. Оптимальним може вважатися простір між країнами, що входять в інтеграційне об'єднання, яке знаходиться на високому рівні розвитку. Валютний коридор — це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов'язується підтримувати. Кероване плавання — політика керування валютним курсом за допо-|могою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти. Перевага керованого плавання як способу впливу на валютний курс полягає в тому, що уряд не зв'язаний ніякими зобов'язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику в цій сфері, яка є найбільш оптимальною для існуючої в економіці ситуації. Недоліки такої політики полягають в тому, що країни — торговельні партнери можуть переслідувати різні цілі у Своїй валютній політиці. Крім політики валютного курсу, яка за своєю природою є стратегічною, існує також поточна валютна політика, яка здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній. Облікова, або дисконтна, політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу на рух короткострокових капіталів. Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізна політика часто набуває форми валютної інтервенції — прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку. При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної ва-люти до іноземної, і, навпаки, скуповування іноземної валюти спричиняє падіння курсу національної.