- •Методика викладання української мови як педагогічна наука.
- •Наукові основи методики початкового навчання української мови.
- •Особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти: суть, прийоми звукового синтезу, прийоми звукового аналізу.
- •1.Утворити склад з двох звуків: [л], [а] – [ла], [л'], [а] – [л'а].
- •Короткий огляд історії методів навчання грамоти.
- •Добукварний період навчання грамоти: формування загальнонавчальних та загальномовленнєвих умінь, прийоми розвитку мовлення, джерела збагачення словника, формування фонетичного слуху.
- •Добукварний період: розвиток умінь здійснення мовного аналізу, підготовка руки дитини до письма.
- •Коло знань та умінь учнів на кінець добукварного періоду. Особливості структури уроків.
- •Букварний період навчання грамоти: основні мовні одиниці, система вивчення звуків та букв, коло знань та умінь учнів на кінець букварного періоду.
- •Структура уроку на ознайомлення з новою буквою.
- •Види робіт з письма у букварний період.
- •Структура уроку письма на вивчення нової букви.
- •Розвиток мовлення і мислення дітей на уроках навчання грамоти: удосконалення звуковимови, збагачення словникового запасу учнів, робота над реченням і зв’язним висловлюванням.
- •Післябукварний період навчання грамоти: основні завдання уроків читання та письма, особливості структури уроків.
- •Методи навчання граматики.
- •Етапи формування граматичного поняття.
- •Методика опрацювання елементів синтаксису (1-4 кл.).
- •Види вправ із синтаксису і пунктуації.
- •Методика опрацювання елементів лексики (1-4 кл.).
- •Види вправ з лексики.
- •Методика вивчення морфемної будови слова. Типи вправ.
- •Типи уроків вивчення граматичного матеріалу. Вимоги до сучасного уроку граматики.
- •Структура комбінованого уроку граматики.
- •Методика навчання орфографії: які орфограми вивчаються у початкових класах, методика роботи над орфографічним правилом.
- •Умови успішного формування орфографічних навичок.
- •Списування як орфографічна вправа.
- •Навчальні диктанти: їх види, методика проведення.
- •Орфографічний розбір і його види.
- •Читання як навчальний предмет, його завдання. Освітнє і виховне значення уроків читання.
- •Наукові засади методики читання в початкових класах.
- •Види читання. Якості читання.
- •Набуття умінь правильного читання.
- •Вироблення вмінь швидкого читання.
- •Вироблення навичок виразного читання.
- •Типи уроків класного читання. Робота над набуттям свідомого читання. Визначення мети уроку ознайомлення з новим твором.
- •Структура уроку ознайомлення з новим твором з пропонованими видами робіт.
- •Методика опрацювання оповідань. Система виучуваних оповідань в початкових класах.
- •Особливості роботи над казкою. Система виучуваних казок в початкових класах.
- •Особливості роботи над байкою. Система виучуваних байок в початкових класах.
- •Особливості роботи над віршем. Система виучуваних віршів в початкових класах.
- •Особливості роботи над науково-пізнавальними статтями. Система виучуваних науково-пізнавальних статей в початкових класах.
- •Другий тип уроку читання - урок узагальнення знань.
- •Робота над загадками, прислів’ями і скоромовками.
- •Мета і завдання позакласного читання. Зв’язок позакласного читання з класним.
- •Підготовчий етап позакласного читання(1клас): робота з дитячою книгою.
- •Особливості роботи на початковому етапі позакласного читання.
- •Основний і завершальний етапи позакласного читання.
- •Види переказів і методика їх проведення.
- •Методика складання тексту-опису, тексту-розповіді, тексту-міркування.
- •Оцінка якості уроку рідної мови. Вимоги до сучасного уроку рідної мови.
Методика навчання орфографії: які орфограми вивчаються у початкових класах, методика роботи над орфографічним правилом.
Усі однотипні правописні факти української мови узагальнені і подаються у вигляді орфографічних правил. Тому-то орфографічні правила звільняють учнів від необхідності запам'ятовувати правопис кожного окремого слова і дають можливість, керуючись правилом, писати правильно цілу групу слів, об'єднаних на основі фонетичної чи граматичної спільності .
Свідоме оволодіння орфографічним правилом буде неможливе за відсутності в учнів належних фонетичних чи граматичних знань. Саме тому у підручниках прийнятий такий порядок розташування орфографічних правил: спочатку дається теоретичний матеріал з фонетики чи граматики, а потім — відповідне правило правопису. Так, після розділу «Звуки і букви» учні вивчають цілий ряд правил, в основу яких покладені фонетичні закономірності мови, Це, наприклад, правило про вживання м'якого знака, апострофа, подвоєння букв внаслідок подовження звуків у вимові тощо. Після вивчення теми «Будова слова» дається правило про правопис ненаголошених [е], [и] в корені тощо.
Завдання методики — роботу над правилами правопису провадити так, щоб теоретичні знання стали основою для розуміння суті орфографічного правила.
Кожне правило правопису містить інструкцію щодо написання. Залежно від змісту інструкції психологи, зокрема Д. М. Богоявленський, виділяють три групи правил: одноваріантні, двоваріантні та правила-рекомендації.
Одноваріантні правила пропонують для однієї й тієї ж фонетичної чи граматичної ситуації один варіант написання. Наприклад, після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї пишеться апостроф. Ситуація тут фонетична: наявність звука [й] перед [а], [у], [е], [і],
Засвоєння таких правил ґрунтується на встановленні прямих асоціацій між даною фонетичною ситуацією і її графічним позначенням. Одноваріантними правилами охоплені майже всі фонетичні написання української мови.
Двоваріантні орфографічні правила також містять вказівку щодо правопису. Однак тут може бути два варіанти написань.
Вибір того чи іншого написання обумовлюється додатковими фонетичними, граматичними чи семантичними орієнтирами.
В українській мові таких правил небагато. До них належать правила вживання префікса з-(с-), написання закінчень іменників -ою, -ею, -єю; -ом, -ем, написання прийменників і префіксів, вживання великої букви тощо.
Третя група — правила-рекомендації. Вони не дають прямої вказівки щодо написання, а містять інструкцію, який прийом і як використати, щоб правильно написати слово. Такі правила охоплюють морфологічні написання: ненаголошені е, и, дзвінкі й глухі приголосні звуки (випадки, які потребують перевірки ) та деякі інші.
При виборі методичних прийомів опрацювання того чи іншого правила необхідно зважати як на лінгвістичну природу написань, охоплених даним правилом, так і на зміст самого правила. Це особливо стосується правил третьої групи, які є найскладнішими для засвоєння, оскільки передбачають складну структуру дій.
У процесі роботи над засвоєнням цих правил має бути відпрацьована кожна структура дій за правилом: 1) уміння визначити наголос; 2) уміння визначити будову слова; 3) уміння змінювати слово або добирати споріднене відповідно до інструкції. Щоб полегшити процес засвоєння послідовності дій за правилом, можна рекомендувати учням на основі інструкції, що містить правило, скласти план-схему дій, якою вони будуть користуватись на певному етапі навчання, поки не сформується відповідна навичка.
Під час вивчення двоваріантних правил важливо навчити дітей вичленяти головні, опорні ознаки, на які слід орієнтуватися підчас письма. Наприклад, при написанні префіксів і прийменників опорною ознакою є можливість між прийменником і словом, до якого він відноситься, вставити слово.
Двоваріантні правила також мають алгоритмічну структуру дій, однак дещо простішу, ніж дії за правилом-рекомендацією. Наприклад, правило правопису префікса з-(с-) має таку структуру:
якщо букви к, п, т, ф, х |
у всіх інших випадках |
пиши с- |
пиши з- |
У дидактиці однією з основних умов успішного засвоєння знань є вимога включати нові знання в систему тих, яких уже набули учні. Тому при вивченні орфографічних правил важливо встановлювати зв'язок з тими поняттями, які лежать в основі правила, актуалізувати відповідні уміння й навички.
Так, при вивченні правила «Вживання м'якого знака» необхідно актуалізувати знання про м'які приголосні української мови, уміння їх визначати в словах; при вивченні правила «Правопис ненаголошених е, и» — знання про наголос, будову слова (корінь), споріднені слова та відповідні уміння.
Якщо вивчаються правила подібної алгоритмічної структури, доцільно встановлювати зв'язок між попередньо засвоєними знаннями й наступними на основі аналога дій за правилом. Це робить знання міцнішими, оскільки формується певна система уявлень. Іноді цей зв'язок корисно встановити на основі зіставлення двох правил: уже засвоєного і того, що буде вивчатися, наприклад, правило про ненаголошені [е], [и] і правило про позначення звука [х] (ле[х]ко — легенько) та звуків [д'], [з'] (боро[д']ба — боротися, про[з']ба — просити) у корені.
Під час опрацювання орфографічних правил важливо домогтися, щоб учні не зазубрювали, а усвідомлювали їх зміст. Цьому сприяє індуктивний підхід до пояснення матеріалу (від спостережень за мовленнєвими явищами до висновку-узагальнення), який доцільно використовувати при вивченні правил, що охоплюють фонетичні й морфологічні написання.
Успішність такого пояснення буде залежати від правильного підбору матеріалу для спостереження та аналізу, а також системи запитань-завдань, які підводять до висновку — правила написання.
Вивчення правил правопису, які узагальнюють семантичні написання, треба провадити шляхом дедукції: повідомлення правила правопису, спостереження за окремими написаннями, що охоплені цими правилами, робота над формуванням відповідних умінь. Так доцільно вивчати, наприклад, правило про вживання великої букви.