1.Утворити склад з двох звуків: [л], [а] – [ла], [л'], [а] – [л'а].

2. Утворити склад (слово) з трьох звуків: [к], [н], [и] – [кни]; [с], [о], [м] – [сом].

3. До названого складу додати звук [м], щоб вийшло слово: [со] – [сом], [ло] – [лом], [са] – [сам], [Кри] – [Крим].

4. До названого слова додати звук, щоб вийшло нове слово: рука – рукав, каса – косар.

5. Додати звук в середині слова: ріка – річка, риба – рибка, груша – грушка.

6. Переставити в слові склади: сосна – насос, нора – рано.

7. Утворити кілька слів так, щоб останній склад одного слова став першим складом наступного: банка – калина – насос – сосна.

У практиці роботи вчителів початкових класів застосовується багато інших прийомів на звуковий аналіз і синтез, зокрема, такі, що виконуються в ігровій формі, з використанням наочних посібників.

Аналітико-синтетична робота зі звуками в період навчання грамоти є основою для формування у першокласників чітких уявлень про звукову систему рідної мови, сприяє розвитку фонетичного слуху, закладає ґрунт для орфографічно грамотного письма.

4. Короткий огляд історії методів навчання грамоти.

В Історії вітчизняної початкової школи відомі різні ме­тоди, за допомогою яких здійснювалось формування у мо­лодших школярів початкових умінь читання й письма рідною мовою.

Класифікацію всіх існуючих методів здійснюють за двома критеріями: 1) яка мовна одиниця клалася в осно­ву навчання грамоти (буква, звук, склад, слово); 2) який прийом роботи (аналіз чи синтез) був провідним у про­цесі оволодіння грамотою. Аналіз передбачав поділ мовної одиниці слова на склади, потім на звуки і букви, а синтез вимагав об'єднання звуків або букв у склади, скла­дів — у слова. Нерідко в процесі навчання аналітичні і синтетичні дії виконувались взаємозв'язано.

За першим критерієм виділяються методи: буквоскла-дальний, звуковий, складовий і метод цілих слів.

За другим критерієм методи діляться на аналітичні, синтетичні і аналітико-синтетичні.

Буквоскладовий метод. Найдавнішим методом навчання грамоти, який довгий час застосовувався в школах Росії, був буквоскладовий метод. Це синтетичний буквений метод. Цей метод полягав у механічному заучуванні назв окремих літер з наступним поєднанням (синтезом) їх у склади, а потім у слова. Починалось навчання грамоти з вивчення назв букв окремим словом (а - аз, б-буки, в-веді, г-глаголь і т. д.).

Із вивчених букв складались і заучувались склади. Спочатку двобуквені; буки-аз - ба, вєді-аз-ва, а потім трибуквені: буки-рци-аз - бра, вєді-рци-аз - ера і т. д., прямі і зворотні.

Після вивчення назв букв всієї азбуки в алфавітному порядку і вроздріб, після вивчення цілого ряду складів і читання їх «по-верхах», без називання букв (ба, ве, бе, бра, вра) переходили до складання слів.

Для того щоб утворити, скажімо, склади ба, го, гра, треба було спочатку назвати відповідні букви: буки-аз — ба, глаголь-он — го, глаголь-рцьі-аз — гра. Після цього йшло так зване читання слів «по верхах», тобто ці­лими словами, без попереднього називання букв і скла­дів. Таке читання було для учнів ще складнішим. Ним діти оволодівали також протягом року. До вправ з пись­ма переходили тільки на третьому році навчання. Таким чином, читання було відірваним від письма.

Оволодіння грамотою за буквоскладальним методом являло собою механічне зазубрювання букв, складів і слів. Складність полягала ще й у тому, що матеріалом для читання служили тексти з церковнослов'янських кни­жок, зміст яких був переважно недоступний для молод­ших школярів. Велике значення для поліпшення справи навчання грамоти мала поява на Русі перших книжок. У 1574 р. Іван Федоров видрукував у Львові перший «Буквар» — підручник для вивчення читання й письма, який значною мірою сприяв поширенню освіти на Украї­ні, її демократизації, полегшив і прискорив сам процес оволодіння грамотою.

У 17-18 ст. з'являються спеціальні азбуки, де склади розміщались у певній послідовності (ба, ва, га, да, бу, ву, гу і т. д.).

На початку 18 ст., після запровадження «гражданської азбуки», назви букв стали простіші: а, бе, ве, ка, ель і т. д. Зменшилась також кількість букв і змінилось їх начертания. Це трохи полегшувало процес навчання читання. Кращі педагоги далекого минулого прагнули полегшити процес навчання грамоти.

Але, незважаючи на всі поліпшення, за буквоскладовим методом навчання грамоти було важкою справою, потребувало і від учителя, і від учнів великого напруження, багатьох зусиль.

Сучасному вчителеві треба мати на увазі, що інколи під впливом домашнього навчання у читанні деяких учнів можуть проявитися ознаки буквоскладального методу — так зване побуквене читання. Такий спосіб читання необ­хідно негайно переборювати, розкриваючи для дітей ме­ханізм злитого прочитування обох букв (на позначення голосного і приголосного звуків) відразу.

Складовий метод. Він виділився із букво складального і полягав у тому, що одиницею читання виступав склад.

Після вивчення букв учні заучували в певному порядку склади:

ба, ва, га, бе, ве, ге і ін. Далі переходили до читання слів з вивченими складами. Цей метод був так само, як і буквоскладовий, синтетичним методом.

Безумовно, порівняно з буквоскладальним мето­дом, його застосування було кроком уперед у вдоскона­ленні процесу навчання грамоти та головним недоліком цього методу було механічне заучування беззмістовних складів. Механічне заучування їх у великій кількості (близько 400) було дуже стомливим і нецікавим для ді­тей. Ускладнювалось навчання за цим методом ще й тим, що для навчання треба було мати велику кількість карток із складами річної трудності, особливо при масовому навчанні.

Тому складовий метод не зазнав широкого застосування як в дореволюційній, так і в радянській школі, хоч за своїм характером сучасне наше письмо спирається на цей метод: наше письмо є поскладовим, силабічним(складовим), ми зображуємо на письмі і читаємо не окремі звуки, а цілі склади.

Звукові методи навчання грамоти відомі в трьох різновидах: звуковий аналітичний метод, звуковий синтетичний метод і звуковий аналітико-синтетичний метод.

Загальною ознакою всіх цих методів є те, що в основу навчання грамоти береться не буква, а звук. Спочатку діти ознайомлюються із звуком, а потім з буквою, якою позначається цей звук.

Звуковий метод навчання грамоти поширився в середині XIX ст.

Запровадження звукового методу обумовлюється поширенням освіти в Росії, виникненням так званих «народних шкіл», коли один учитель повинен був навчати чималу групу учнів.

Звуковий аналітичний метод вперше був запроваджений в школах Росії Золотовим в 40_х роках XIX ст. і полягав у тому, що учні спочатку сприймали зором ціле речення, яке ділили на окремі слова. Запам'ятовувались вимова і графічне зоб­раження кожного слова, після чого слова ділилися на склади, вимову і написання яких діти також запам'ятову­вали. Тільки після цього із складів виділялися окремі букви (на письмі) і звуки (усно). Букви за цим методом називались коротко, приблизно так, як позначувані ними звуки: б, в, г, д і т. д. Після читання і розкладу за цим методом ряду речень учні навчалися читати.

В основі цього методу лежали зорові сприйняття. До звукової будови слова учні, підходили тільки в результаті великої кількості вправ, спрямованих на запам'ятання графічного зображення слів і складів. Звуковий аналіз слів не відображав у багатьох випадках їх дійсної фоне­тичної будови: усі букви на позначення приголосних, не­залежно від їх дійсного звукового значення, називалися коротко як твердий приголосний звук, наприклад: [д], [^т]> [³1> [^с] • Звідси й поширились помилкові висловлю­вання типу «Звук і буква д». Ще одним недоліком цього методу є те, що дітям доводилось механічно запам'ятовувати слова і склади без розуміння їх звукового складу, раніше ніж вони ознайомляться із значенням окремих букв.

Синтетичний звуковий метод широко пропагувався в Росії в другій половині XIX ст. педагогом Корфом.

Позитивною стороною даного методу було те, що в нав­чанні читання й письма пропонувалося йти від окремих звуків і букв. Після ознайомлення учнів з кількома голосними і приголосними, звуками (б, м, и, у, ш) і відповідними до них буквами починалась синтетична робота: вивчені звуки і букви сполучались у склади й слова: ам, ум, ма, му, ми, мама і т. ін. Далі так само вивчались нові голосні й приголосні звуки і букви, складались нові склади й слова. Спосіб читання за цим методом являв собою поступове називання звуків, позначуваних відповідними буквами, наприклад: [л, о, ж, к, а] — ложка.

Недолік даного методу полягав у тогочасному непра­вильному уявленні про співвідношення звуків і букв у ро­сійському та українському письмі. Помилково вважало­ся, що кожному звукові на письмі відповідає буква,ос­кільки звуки в слові сприймалися так само, як і ті, що вимовляються ізольовано. Не враховувались також реаль­ні зв'язки між окремими звуками в слові, які можна вия­вити тільки у виділених складах. Це означає, що не брав­ся до уваги складовий принцип письма, за яким однією і тією ж буквою можуть позначатися в різних складах два парні приголосні звуки — твердий і м'який. Саме це й по­роджувало так звані «муки синтезу», які особливо були відчутні при переході до читання слів із м'якими приго­лосними звуками. Наприклад, окремо названі звуки [с, і, н, о] дитині було не під силу злити у слово сіно, оскіль­ки твердий звук, [с] не зливається зі звуком [і]. Як бачи­мо, за своєю природою звуковий синтетичний метод був різновидом буквоскладального, хоча й становив порівня­но з ним певний крок уперед.

Звуковий аналітико-синтетичний метод. (див поперед.)

Метод цілих слів виник у Франції, але поширення набув у школах Америки, тому його ще називають американським мето­дом. Застосовувався він у навчанні англійської мови, у якій вимова і написання більшості слів не збігаються. Один і той самий звук на письмі в різних англійських сло­вах може позначатися різними буквами.

В перші 15 років існування радянської школи деякі методисти і вчителі намагались запровадити в навчанні грамоти метод цілих слів. Були навіть складені букварі за цим методом («Русская грамота» Соловйової, «Первые шаги» Фортунатової і Шлегер).

Навчання за цим методом починалось з читання й письма цілих слів, хоч учні не знали жодної букви, жодного звука. Робота над виділенням букв і звуків проводилась після засвоєння дітьми ряду сторінок з букваря, після нагромадження певного запасу слів зоровим способом. Порівнюючи і зіставляючи заучені слова, учні по зоровому сприйманню починали розрізняти букви й звуки.

На ділі ж виходило так, що учні механічно за вчителем заучували слова, сторінки букваря, але виділити частини слова, звука, букви не вміли. І коли доводилось читати нове слово, то учні ставали перед великими труднощами: не вміли ні аналізувати, ні синтезувати слова, а значить, не вміли читати.

В радянській школі цей метод у чистому вигляді майже не застосовувався, вчителі вносили в цей метод елементи звукового аналізу й синтезу.

Досвід показав, що цей метод виявився непридатним, шкідливим, він не задовольняв вимог навчання початкового, читання і письма, він не забезпечував свідомого навчання грамоти, шкідливо відбивався на наступних ступенях навчання, був причиною неграмотного письма учнів. Навчання грамоти за цим методом тягнулось дуже довго. Внаслідок цього метод цілих слів був засуджений і відкинутий. Сучасна школа повернулась до звукового аналітико-синтетичного методу.