5.1.3. Монтаж трансформаторів струму.

Після ревізії трансформаторів струму приступають до їх монтажу. В закритих розподільчих пристроях збірного типу трансформатори струму монтуют на конструкціях кутові сталі на стальних чи залізобетонних плитах. В комплектних розподільчих пристроях трансформатори струму на металоконструкціях шафи.

Вводи трансформаторів струму необхідно розміщувати так, щоб шини зі сторони живлення підходили з поміткою П1, а шини відходять від зажимів – з міткою П2. в іншому випадку маркування може трапитись, що маркування вторинних обмоток порушиться і їх необхідно маркувати.

Після того, як трансформатори закріплять на робочих місцях, їх вторинні обмотки і металічні опірні основи з міркувань безпеки з’єднують з заземлюючою мережею.

Виводи вторинних обмоток, якщо до них не приєднуються вимірювальні прилади, реле та інші, повинні бути закорочені. Цим виключається можливість утворення безпечної напруги на виводах і в колах, що з ними пов’язані. Крім того, не виникає недопустиме нагрівання сердечників трансформаторів.

5.1.4. Монтаж трансформаторів струму.

Технологічна схема монтажу включає 3 операції:

• установку опорної конструкції;

• підйом на робоче місце і встановлення;

• приєднання заземлення.

Опорні конструкції для трансформаторів напруги можуть бути різноманітного виконання. Піднімають їх на конструкцію вручну чи за допомогою тяг. Під час їх встановлення первинні затискачі (ВН) повинні бути заморочені і заземлені, а проводи вторинної напруги (НК) від’єднанні, так як при випадковому підключення до цих проводів, проводів силової чи освітлювальної мережі на виводах первинної обмотки трансформатора появиться висока напруга. Встановлювати апарати потрібно таким чином, щоб масло спускний кран і вказівник рівня олії, були повернені в сторону коридору обслуговування.

Перед включенням трансформатора під напруги, викручують картонну шайбу, що закладена під болт зливного отвору, забезпечуючи тим самим можливість вільного «дихання» трансформатора під час роботи.

5.1.5. Монтаж вентильних розрядників.

Перед монтажем перевіряють цілість фарфорових частин апарату.

Розрядники монтують наступним чином: їх підвішують за вушко і одночасно кріплять додатковим хомутом, що виготовлений з полосової сталі розміром 3Х3 мм. Хомут запобігає можливості розкачуванню розрядника.

При встановленні розрядник самостійно приєднують до заземлюючої мережі з допомогою стальної полоси розміром 40Х4 мм. Відстань між заземлюючою магістраллю і розрядником повинна бути по можливості короткою, щоб забезпечити мінімальний опір цієї ділянки.

Верхній контактний болт приєднують до шин. Приєднуючи розрядник до шин і заземлюючої мережі необхідно строго слідкувати. Щоб порівняно мало стійкі контакти апарату не попадали під механічні напруги, що можуть привести до їх розхитування, порушенні герметичності розрядника і виходу його з ладу.

5.2. Монтаж електрообладнання відкритих розподільчих пристроїв.

5.2.1. Монтаж роз’єднувачів.

Перед встановленням роз’єднувача площу основи виміряють за допомогою рейки і рівня. Якщо виявлені невеликі відхилення від горизонту, допускається вводити під основи полюсів стальні прокладки. Піднімають роз’єднувач на опорну конструкцію за допомогою автокрана. Після підняття всіх трьох полюсів кожен з них повільно вмикають від руки і до упора і перевіряють хід напівножів, осі яких повинні перейти за середнє положення на 5 мм. Від осьової лінії полюса. Зазор між торцями напівножів неповинен перевищувати 2-3 мм. Можливих відхилень від вказаних даних уникають за допомогою регулювання довжини тяги. Перш ніж зібрати окремі полюси в триполюсний апарат, необхідно перевірити компактний тиск на кожному полюсі.

Одночасно з закріплення роз’єднувача на робочому місці монтують міні-полюсні з’єднувальні тяги, в склад яких входять наконечники і вставки , що входять в комплект і поставляють заводам – заготівельником.

Після з’єднання всіх валів і ричагів, всі з’єднання і приводи змащують консистентною маззю, що рекомендується заводом – виготовником, наприклад ЦИАТИМ – 201, змішаною з графітом в якості 10% по вазі.