3. Пріоритети національно-економічної політики для досягнення економічного зростання.

Формула господарської збалансованості, її властивості є чинниками визначення пріоритетів стратегії національної економічної політики, яка має на меті створення економічного механізму, котрий забезпечив би рівновагу між виробництвом і споживанням.

Основними векторами економічної політики є:

- стабільне зростання виробництва товарів і послуг щодо потреб країни;

- стабільне, адекватне обсягам виробництва товарів і послуг зростання доходів грішми споживачів.

Відповідно до векторів, з урахуванням стану економіки, формуються і пріоритети національної економічної політики, найважливішими серед яких є залучення капітальних вкладень для оновлення національного капіталу і забезпечення зростання обсягів виробництва.

3.1. Напрямки формування капітальних вкладень.

Із системи національних рахунків випливає, що в кожному періоді, незалежно від стану економіки, обсяги національних заощаджень 3 дорівнюють капітальним вкладенням К, сальдо Державного бюджету Б та балансу поточних операцій (Е - І):

3 = К + Б-(Е-І).

У ринковій економіці значно переважають приватні капіталовкладення (9:1), бо приватному сектору належить основна маса продуктивного капіталу, і він визначає обсяги виробництва.

Приватні капіталовкладення — капіталовкладення або заощадження приватних осіб, підприємств, які не належать до Державного бюджету.

Збільшення обсягів приватних заощаджень збільшує фінансування капіталовкладень. Обсяги приватних капіталовкладень будуть тим меншими, чим більшим буде дефіцит Державного бюджету. Дефіцит платіжного балансу спричиняє імпорт капіталів (кредити, чужоземні капіталовкладення) в обсязі, що дорівнює цьому ж дефіциту. Це означає, що частина приватних вітчизняних капіталовкладень фінансується закордонними кредитами. На підставі середніх показників в економіці України за 2000 — 2005 років у відсотках ВВП зазначений зв'язок матиме коефіцієнти:

18К = 18,53 - 3,0Б + 2,5(Е - І).

Якщо прийняти приватні капіталовкладення за 100, можна отримати:

100А- = 102,73 - 16,55і + 13,8(£ - І).

Це означає, що капіталовкладення в Україні за 2000 — 2005 роки були на 86,2 % (102,7 - 16,5) профінансовані за рахунок вітчизняних (приватних і державних) заощаджень, а на 13,8 % — за рахунок чужоземних кредитів і прямих капіталовкладень. Рівняння свідчить, що від'ємними є сальдо Державного бюджету і платіжного балансу, а це різко знижує можливості зростання капіталовкладень за рахунок вітчизняних коштів. Тому особливе значення повинні мати зміни Державного бюджету за поточним рахунком.

Суть їх повинна зводитися до:

• зростання національних заощаджень 3;

- зменшення дефіциту Державного бюджету Б;

- зростання позитивного сальдо платіжного балансу (Е - І);

- зростання капіталовкладень К.

Із системи національних рахунків відомо, що заощадження мінус капіталовкладення, плюс дефіцит Державного бюджету дорівнюють сальдо платіжного балансу. Перегрупування взаємопов'язаних елементів національних рахунків дає:

З -К + Б = (Е- І).

На цій підставі можна твердити, що за тривалого дефіциту бюджету і дефіциту зовнішньої торгівлі зростають внутрішня і зовнішня заборгованості. Якщо рівень заборгованості є надто великий, дефіцит стає неможливо фінансувати або фінансування його можливе за вкрай високими відсотковими ставками. Тому треба вносити в розрахунок також зменшення рівня заборгованості як наслідок певної економічної стратегії. Наприклад, наприкінці 2001 р. Україна мала заборгованість внутрішню — понад 20 млрд. грн., зовнішню — 11 млрд. дол. США. За таких умов у середньостроковій перспективі треба:

- збільшувати заощадження або зменшувати дефіцит бюджету;

- поліпшувати баланс поточних операцій (змінювати співвідношення експорту та імпорту).

Досягнення позитивних зрушень у системі бюджету і поточних операцій залежить від оцінки макроекономічної ситуації у країні та на світових ринках і правильного сценарію дій. Таких сценаріїв може бути кілька, об'єднаних спільною метою, важливими елементами якої є:

- зростання обсягу ВВП;

- зниження витрат виробництва;

- забезпечення конкурентоспроможності національної продукції та послуг;

- зростання і зміцнення курсу національної грошової одиниці.

Основним серед них є зростання обсягу ВВП за рахунок інтенсивних технологій, використовуваних на основі надійних капіталовкладень. Капіталовкладення, своєю чергою, залежатимуть від зниження рівня затратності виробництва, зростання прибутковості, що забезпечить збільшення національних заощаджень, а відповідно, і ліквідацію дефіциту бюджету. Конкурентоспроможність продукції збільшуватиме експорт, що дасть змогу збільшити імпорт капіталу, технологій і "ноу-гау" загалом.