1. Фактори економічного зростання країни.

Економічне зростання країни визначає ряд факторів. Найважливішими з них є чотири групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактори попиту;

3) фактори розподілу;

4) соціокультурні, інституційні та інші фактори.

До факторів пропозиції належать:

- кількість та якість природних ресурсів;

- кількість та якість трудових ресурсів;

- обсяг основного капіталу країни;

- технологія і організація виробництва.

Всі перелічені фактори пропозиції визначають можливості фізичного збільшення обсягу виробництва продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал. Для збільшення обсягу основного капіталу країни (устаткування, обладнання, виробничих будівель, доріг тощо) необхідне зростання фонду нагромадження капіталу й спрямованості інвестицій на створення нових життєвих благ. Слід зауважити, що в розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу, а найбідніші країни часто можуть заощаджувати тільки 5% національного доходу. Крім того, значна частина цих незначних заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.

Рівень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефективність виробництва, показує узгодженість усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення. Тому технологія як фактор економічного зростання, охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент і підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання у індивідів підприємницького духу. Країна не може досягти значного економічного зростання без підприємців, які основною своєю метою ставлять відкриття нових підприємств, реалізацію нових ідей, освоювання нових технологій, новизну в організації праці.

Фактори попиту – економіка країни повинна забезпечити попит на зростаючий обсяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. А це означає, що макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, при якому повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище – високі податки, великі процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін. сповільнює економічне зростання, оскільки не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори розподілу. Діюча система розподілу доходів повинна бути ефективною, велике значення тут мають податкова політика, державні соціальні програми й соціальна політика уряду взагалі. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси, їх необхідно правильно розподіляти. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів у галузі з більшим попитом на них. Отже можемо зробити висновок, що економічне зростання має місце тільки тоді, коли цьому сприяють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу.

Взаємозв’язок між самими факторами є складним і суперечливим. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть збільшувати безробіття. Стабільне економічне зростання передбачає не тільки повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Країна має використовувати обмежені економічні ресурси раціонально, максимально ефективно й виробляти найцінніші для суспільства товари та послуги, щоб максимально задовольнити необмежені потреби.

Соціокультурні й інституційні фактори. Значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво мають престижний характер діяльності. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці.

У довгостроковому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Так, країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, інститути хо права, характеризуються упорядкованістю відносин власності, конкурентного середовища і розвиваються, як правило, значно швидшими темпами, ніж країни з тоталітарними режимами.

Ще одним важливим чинником підвищення сукупної продуктивності факторів є поліпшення якості освіти та нагромадження людського капіталу. Людський капітал індивіди нагромаджують у процесі набуття загальної і спеціальної освіти, трудового досвіду тощо. Чим більше країна заощаджує і вкладає в нагромадження людського капіталу, тим швидше вона економічно зростатиме. Цей фактор слід ураховувати біднішим країнам на їхньому шляху до економічного зростання.

В усіх країнах можуть виникнути перешкоди, які уповільнюють або стримують економічне зростання. Часто вони пов’язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання держави у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а недосконала податкова система може підірвати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво, які погіршують умови розвитку підприємницької та інвестиційної діяльності.

Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є підкорення власних інтересів інтересам держави тощо. Нерідко дотримання релігійних обрядів, національних традицій впливає на тривалість робочого дня і скеровує ресурси замість інвестування на здійснення різних церемоній.

Чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через страйки, трудові конфлікти тощо.