3.2. Особливості бюджетної та податкової політики.

Важливим компонентом формули заощаджень є рівень бюджетного дефіциту Б. Політика економічного регулювання повинна спрямовуватися передусім на забезпечення капіталовкладень і економічного зростання. Бюджетний дефіцит гальмує ці процеси. Здебільшого практикується фінансування за рахунок підвищення податкових ставок, що скорочує ресурси чужоземних капіталовкладень, знижує обсяг виробництва.

Зниження податків необхідне для стимулювання приватних капіталовкладень, а не споживання бюджетного сектора. Особливо ефективним воно може бути для розвитку малих та середніх підприємств. Плануючи зниження податків, слід мати на увазі такі чинники:

- зниження нарахувань на суму заробітної платні зменшує тягар на малі та середні підприємства, які становлять значну частину "тіньової" економіки;

- зменшення податкового тиску поліпшить самофінансування економіки, що забезпечить малим підприємствам умови для зростання, а експортній сфері — розширення бази експорту;

- зниження нарахувань на суму заробітної платні зменшить видатки на оплату праці. Це важливо для якнайскорішого залучення незайнятих працівників у виробничий процес. Зниження видатків на оплату праці полегшує заміщення капіталу працею.

Раптових економічних, соціяльних зрушень унаслідок цих заходів не відбудеться, можливе навіть зростання дефіциту бюджету. Проте, як засвідчує досвід багатьох країн, завдяки зростанню самофінансування капіталовкладень, збільшенню кількості робочих місць тощо розширюватиметься база оподаткування, почнеться економічне зростання та скорочення дефіциту бюджету.

Фінансування бюджетного дефіциту необхідне для планомірного розширення процесів самофінансування та баз оподаткування. Держава повинна брати на себе тягар запозичень, які в перспективі компенсуються за рахунок вирівнювання бюджету, тобто зниження дефіциту і, можливо, створення профіциту. Є два шляхи фінансування бюджетного дефіциту: чужоземні кредити та внутрішнє фінансування.

Для покриття дефіциту Державного бюджету використовують інструменти і механізми мобілізації грошей на внутрішньому ринку, якими є:

1. Зниження інфляції. Унаслідок того збільшується обсяг вільної маси грошей, яка є джерелом приватних заощаджень, і, відповідно, кредитним ресурсом. Проте банківські кредити треба надавати підприємствам, а не бюджетові, позаяк фінансування підприємств розширює податкову базу і вирівнює бюджет, а фінансування бюджету спричиняє зворотній процес.

2. Мобілізація коштів за рахунок продажу облігацій державної позики. Це досить дорогий механізм. Проте витрати можна зменшувати через:

- зниження оподаткування торгівлі державними облігаціями на вторинному ринку;

- поліпшення умов для купівлі державних цінних паперів чужоземцями;

- своєчасних виплат відсотків та викупу цінних паперів.

3. Мобілізація надходжень від приватизації. Внутрішнє фінансування за правильної організації має значні переваги, оскільки не збільшує зовнішніх боргів країни.

3.3. Політика вирівнювання платіжного балансу країни.

Політика вирівнювання платіжного балансу. Економічне зростання пов'язане не лише з ліквідацією бюджетного дефіциту, а й з оптимізацією балансу поточних операцій. Залежно від стану економіки політика щодо платіжного балансу має спрямовуватися на утримання або на досягнення його позитивного сальдо. Проте період вирівнювання платіжного балансу може бути тривалим, що залежить від структури наявного капіталу і показників економічного зростання. У 2001 — 2002 роках структура українського капіталу не давала змоги вирівнювати баланс поточних операцій на найближчу перспективу (5 — 7 років) передусім тому, що зовнішньоторговельна діяльність зумовлюється:

- необхідністю імпорту технологій;

- потребами економіки в енергозберігаючих технологіях;

- політикою обмінного курсу.

З інтеграцією України в систему міжнародного поділу праці рівень доходів на душу населення наближатиметься до європейського. Привабливість України для іноземних інвесторів полягатиме в можливостях отримувати тут вищі, ніж у західних країнах, доходи з капіталу. Теоретично капітал надходитиме із західних країн до України доти, доки дохідність його, з урахуванням різниці в обсягах оподаткування та ризиків, не зрівняється. Але цей процес залежатиме від відповідних інституційних передумов в Україні:

• за належної правової бази капітал західних країн надходитиме скоро і дефіцит балансу поточних операцій переросте в позитивне сальдо;

- за відсутності належної правової бази вирівнювання балансу поточних операцій може тривати довго або не відбуватиметься. Імпорт завжди переважатиме експорт. Такий імпорт капіталів дорівнюватиме дефіциту балансу поточних операцій. Добре, якщо цей дефіцит буде наслідком імпорту капіталовкладень, а не фінансування бюджету, бо це дасть змогу поліпшити та розширити основний капітал в Україні й сприятиме економічному зростанню.

Для фінансування від'ємного сальдо зовнішньоекономічної діяльності застосовують два методи.

1. Фінансування за допомогою міжнародних кредитів. Як учасниця МВФ у межах програми "Механізм розширеного кредитування", Україна може отримувати міжнародні кредити обсягом 1 млрд. дол. США щороку. Для того необхідні домовленості з міжнародними організаціями та двосторонні договори з основними кредиторами (Росія, Туркменістан та ін.) про реструктуризацію існуючих боргів. Зростання обсягів зовнішньої заборгованості та витрат на її обслуговування залежить від показників економічного зростання. Якщо кредити впливатимуть на зростання капіталовкладень, ревальвацію національної грошової одиниці, частка зовнішньої заборгованості зменшуватиметься, а кредитоспроможність України зростатиме.

2. Фінансування за допомогою прямих іноземних капіталовкладень. Країни світу взаємопов'язані не лише міжнаціональною торгівлею — їх поєднують світові фінансові ринки, що дають змогу діловим колам однієї країни брати позики й надавати кредити діловим колам іншої. Крім того, усіх ділових людей об'єднує система світового виробництва, за якої компанії діють водночас у кількох країнах. Україні треба розвивати тісні зв'язки з ринковими країнами через три види міжнаціональної діяльності: міжнаціональну торгівлю, фінансові ринки й світове виробництво.

Більшість країн докладає неабияких старань для залучення іноземних капіталовкладень, оптимізуючи для того свої правові й податкові системи. В Україні офіційна політика теж передбачає підтримку іноземних капіталовкладників, але на практиці вони зазнають неймовірних труднощів, які передусім стосуються нестабільності законодавства, безлічі бюрократичних перешкод, подолання їх потребує продуманої кадрової політики. Ніякі декларації не забезпечать успіху, якщо не зміниться консервативне економічне мислення кадрів усіх рівнів управління.

Контрольні запитання