79. Кримінальна відповідальність за самоправство (ст. 356 кк), його відмінність від самозахисту цивільних прав.

Стаття 356.     Самоправство - самовільне, всупереч установленому законом по­рядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такимидіями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та виконання обов'язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

3   об'єктивної сторони   злочин   характеризується   сукупністю   таких   ознак:

1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій;

2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб;

3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 

4) причин­ним зв'язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, осо­ба, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає). Під удаваним слід розуміти право, стосовно належ­ності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфі­кувати заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у спільній власності суб'єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, відносно якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю).

До інших самовільних дій, які не пов'язані з реалізацією дійсного або гаданого пра­ва, належать: самовільне зайняття земельної ділянки, самовільне будівництво будинків або споруд; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у кому­нальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одер­жання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або під­приємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незакон­ними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов'язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адмі­ністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх криміналь­но караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням пев­них дій значної шкоди інтересам громадянина, державн им чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохороню­ваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 КАП).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішу­вати окремо у кожному конкретному випадку (оціночна ознака). До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здо­ров'ю особи, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням ті­лесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров'я особи (зокрема статтями 121, 122, 125, 126, 127).

У разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоп­люються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують.Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162),незаконної поруб­ки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зо­бов'язань (ст. 355).

Суб'єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст. 365.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.