2 У чому полягало новаторство боккаччо в декамероні

Боккаччо — видатний письменник Відродження. Творчість Боккаччо, разом з творчістю інших митців слова доби Відродження, має велике значення для всього подальшого розвитку світової літератури та культури. Своїми творами ці письменники не лише розвивали жанрову систему, а й утверджували новий світогляд, робили світосприйняття людей гуманістичнішим, вони сприяли розвиткові не тільки гуманізму, а й індивідуалізму в найкращому розумінні цього слова: саме за часів доби Відродження люди «повірили» у те, що мають право на земне щастя, що кохання не є гріхом (митці Ренесансу боролися не проти аскетизму, який утверджувала релігія як велику чесноту, та й в жодному разі не проти самої релігії, а проти неправильного розуміння людської сутності, проти антигуманних догм, які були неписаними законами. Більше того, Боккаччо, Петрарка та Данте, почавши писати не лише латиною, а й живою мовою, зробили неоціненний внесок у розвиток італійської мови, у її становлення як літературної мови. Новаторство у творчості Боккаччо.

Творчість Джованні Боккаччо має велике значення в аспекті розвитку літературних форм та жанрів. Новела, яка була використана в «Декамероні», існувала й раніше, але саме завдяки цьому письменникові вона вдосконалилась й увійшла в літературу повноцінним новим жанром, який тривалий час був основним у так званій «міській літературі». Він заклав основи розвитку пасторалі в європейській літературі (твори «Німфи з Ф’єзоле» та «Амето»). «Ф’ямметта» — твір, який багато, в чому випередив розвиток літератури, ставши зародком психологічного роману як нового жанру, який виникне та розвинеться значно пізніше.

У творчості Боккаччо тривалий час співіснували залишки середньовічного світогляду та світогляду доби Відродження. «Воюючи» із Середньовіччям, Боккаччо звертається до античних образів та мотивів, які письменник переосмислив та до яких звертався як до своєрідного виправдання своїх гуманістичних теорій. Кохання у творах Боккаччо зображене з використанням різних образів та різних сюжетних колізій: це не лише ідилічні картини щастя розділеного почуття, але часто й нечесність, вчинки, гідні засудження. Але одне виправдовує Боккаччо у своїх творах — прагнення до щастя у коханні і право людини на звичайне людське щастя. Не заперечуючи релігії чи її приписів, він, проте, не боїться порушувати тему нечесності, хабарництва та аморальності у лавах священиків, чим, за великим рахунком, прислужується саме утвердженню релігії та її розквіту. Проблематика творчості Боккаччо дуже різноманітна (навіть у «Декамероні» коло висвітлених проблем доволі широке), але у будь-яку нову чи традиційну тему письменник вносить гумапістичний пафос Ренесансу та власні роздуми.

Боккаччо прагнути відновити і осоврменіть одну з найбільш піднесених тим лицарського роману - тему любові і смерті. Закривавлене серце коханого, благородна смерть - всі ці атрибути лицарського роману є в новелах четвертого дня. Дія в них відбувається при дворах королів або феодалів. Наприклад, у дев'ятому новелі головні герої - «шляхетні лицарі, які володіли замками і васалами». Дружина одного з них любить іншого, про це дізнається її чоловік і, прийшовши в «таке шаленство, що серцева неприязнь ... змінилася у нього смертельною ненавистю», вбиває суперника, а серце його пропонує в як смачного блюда з кабаннє серця дружині. Коли та дізнається, що з'їла серце коханого, викидається з вікна башти. Зауважу, новела позбавлена трагічного пафосу, завдяки простому мові розповіді і відсутністю витіюватих виливів. Передсмертна мова героїні проста, але піднесена шляхетністю: «Я добровільно зробила його [коханого] володарем моєї душі - він мене до цього не примушував, - і якщо я цим вас образила, то карати треба було не його, а мене. Але Господь не допустить, щоб я вкусила що-небудь ще після тієї благородної їжі, яку представляє собою серце настільки доблесного і великодушного лицаря, який був мессер ГВІЛЬЄЛЬМО ГВАРДАСТАНЬО! »

У лицарських романах і в деяких новелах «Декамерона» дію люди шляхетного походження. Але є в творі чітко позначена група з п'яти новел, герої яких належать до міщанського, а то й ремісницькій стану (3, 5-8, IV). Тема любові і смерті в них розвивається не серед розкоші та золота, а розкривається посеред садових кущів, у перервах важкого трудового дня. Це сама здорова любов і найбільш трагічна смерть, найбільш чутлива реакція автора. Сьома новела є, по суті, історією Трістана та Ізольди з ремеслеников. Симона любить Пасквін, зустрічається з ним в саду, де юнак протирає зуби шавлією і вмирає. Щоб довести свою невинність у смерті коханого, Симона теж протирає зуби шавлією і вмирає поряд з тілом Пасквін. Історія закінчується пятетіческім вигуком (приблизно, високий стиль вибрано для того, щоб підвищити персонажів низького походження): «Про блаженні душі! Вам випало на долю в один і той же день покласти межа вашої палкої любові та Цього тлінній життя. Про тим паче блаженні, якщо тільки вам не буде розлучатися в потойбічному світі! »І справді тільки смерть рівняє людей, навіть смерть серед юрби голодранців, про що не забуває Боккаччо і забули лицарські романи. Автор Декамерона відверто полемізує з традицією лицарського роману, коли оспівувалася тільки любов вищих станів. Та й взагалі нижчі стани ніби й не могли любити. Однак Боккаччо нагадує: «... Амур охоче поселяється в багатих хоромах, проте ж не гребує і убогими хатинами». І в цьому теж його новаторство.

Однією з характерних рис у трактуванні теми любові у Боккаччо є велика роль долі, яка, вочевидь, і рухає все дійство або до трагічного кінця, або до щасливої розв'язки. Ця риса нерозривно пов'язана зі світоглядом гуманіста Боккаччо. Поза сумнівом, віра в долю, в її рушійну силу, оптимістичний фаталізм є частиною всього світоглядного ряду людей епохи Відродження. Як непохитний авторитет багатства, доля займає більшу частину умов середньовічних людей. І як все пов'язано, як дивно заносить доля дівчину в некерованою човні на берег країни, де знаходиться живий-здоровий її коханий. Як несподівано саме під тим шавлією, яким протерли зуби міщанські Трістан та Ізольда, сиділа отруйна жаба, яка і просочила рослина своєю отрутою. І як вдало стражники провели молодого раба мимо готелю, де оселився його батько. Все у «Декамерон» побудовано на мінливість і парадокси долі, і це не суперечить діалектиці Відродження.

Як ми бачимо, в інтерпретації любові Боккаччо є новатором. Використовуючи старі мотиви, вже відомі і раніше використані теми лицарського і античного роману, міфів, легенд, він накладає на них відбиток сучасної йому епохи. Мало того, автор вводить нових героїв - міщан, купців, навіть ремеслеников. Боккаччо полемізує з традицією, яка не допускала можливість любові в інших станах, крім як у вищих. Історії закоханих, щасливих і знедолених, малюються на тлі реальних історичних подій і реально існуючих географічних місць. На шляху розвитку дії читач захоплює історію відносин вільних міст, виявляє відгомони принципів гуманізму епохи Відродження. Новаторство Боккаччо неоціненно в подальший розвиток літератури і, зокрема, інтерпретації любові.

~*~*~*~

Во Флоренции "черная смерть" унесла две трети населения. У Боккаччо умер отец. Обезумившие люди ждали конца света.

В 1348г. Бокканчо находился во Флоренции и видел "черную смерть" собственными глазами. Об этом он напишет в "Декамероне".

Задуманная в 1348г книга создавалась быстро. "Декамерон" имел подзаголовок "Принц Галеотто". Первое слово в "Декамероне" начинается с лирического "Вступления", в котором автор рассказывает о своей любви, и заканчивается "Послесловием Автора".

Название сборника в переводе с греческого означает " Десятидневник". Книга содержит сто новелл, рассказанных в течение десяти дней компанией из семи молодых женщин и трех юношей, укрывшихся от флорентийской чумы на загородной вилле. Источники "Декамерона" - античная и средневековая литература, восточные легенды, библейские притчи, новеллы средневековья и Возрождения. Но у Боккаччо старые истории становятся яркими и интересными, приобретают новый смысл и звучание.