17.Нова інституціональна економічна теорія

(методологічні особливості та напрями).

У межах "нового" інституціоналізму (В. Уильямсон, Р. Коуз, Д. Норт, Г. Демсец), який розпочався після статті Р. Коуза "Природа фірми" (1937 рік), значно більшу увагу приділяється інституційному середовищу, де діють економічні агенти. "Новий" інституціоналізм має декілька назв: неоінституціоналізм, трансакційна економіка, економічна теорія прав власності, контрактний підхід. Важливим елементом нового інституціоналізму є поняття трансакційних витрат , тобто витрат на економічну діяльність, які визначаються

-витратами на оцінку характеристик товарів і послуг та умов обміну - розміром ринку -ефективністю забезпечення виконання укладених контрактів, угод -ідеологічними переконаннями учасників про навколишній світ та чесність запроваджених у ньому правил гри.

Основою підходу теорії нового інституціоналізму є переконання, що для кожного суспільства існує унікальна система інституцій, і тому уряд може розробити стратегію дій, яка відповідатиме потребам окремішньої культури суспільства та сприятиме економічному зростанню. Через це немає країн, приречених на злидні; для будь-якого суспільства можна створити такі інституціональні межі, які у довгостроковому періоді забезпечать економічне зростання.

Була висунута "дилема інституціональних змін", яка полягає у тому, що швидкі, радикальні інституціональні зміни потребують відповідних неформальних інституцій та ідеологічних уявлень, інакше вони призводять до суспільного хаосу; а повільні, поступові зміни саботує бюрократія, яка отримує "корупційні права". Вважається, що саме теорія нового інституціоналізму дає змогу визначити стратегію та пріоритети реформування у країнах перехідної економіки.

18.Сутність, критерії та параметри відкритої економіки.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки підсилюються, при цьому зовнішньоторговельний оборот досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання. Вважається, що він починає робити стимулюючий і гальмуючий вплив на господарство з того моменту, коли досягає рівня близько 25% валового внутрішнього продукту.

До кількісних індикаторів відкритості економіки можна віднестит- питому вагу експорту й імпорту у ВВП. Їх комбінація дає уявлення про масштаби зв'язків окремих національних економік зі світовим ринком. Ступінь відкритості економіки вважається прийнятною, якщо Ек = 10%. -коефіцієнт еластичності зовнішньоторговельного обороту стосовно ВВП.

- Коефіцієнт еластичності попиту на імпорт за доходами свідчить, наскільки зростає імпорт у випадку збільшення ВВП на 1%. Коефіцієнт еластичності попиту на експорт показує залежність між темпами зростання експортної продукції даної країни і ВВП держав, що імпортують цю продукцію. Факторами, що впливають на ступінь відкритості економіки, є обсяг внутрішнього ринку країни, рівень її економічного розвитку, роль участі країни в міжнародному виробництві. Відкритість економіки пов'язана з впливом участі країни в міжнародному поділі праці на формування структури її виробництва. Для відкритої економіки характерно, що міжнародний поділ праці впливає на прийняття рішень, які стосуються формування внутрішньої структури виробництва.