Тема 8. Система комплексного економічного аналізу і пошук ре­зервів виробництва

1. Системний підхід до аналізу господарської діяльності.

2. Поняття та загальна схема комплексного економічного аналізу

3. Зміст поняття «резерви» і їхнє угрупування.

1. Особливостями методики економічного аналізу є системний підхід до комплексного вивчення діяльності підприємств. Систем­ний підхід до економічного аналізу розроблено на основі концеп­туальних засад та принципів системного аналізу. Проте, ці поняття нетотожні. Системний підхід як методологічна основа економічно­го аналізу базується на вивченні об’єктів як складних систем, які об’єднують багато елементів. Для вивчення стану та якісних змін досліджуваних систем розроблено досить складний математичний апарат, який в наступний час не адаптовано до економічних роз­рахунків, що обумовило не використання на практиці методів сис­темного аналізу. Тому стосовно економічних досліджень, систем­ний підхід передбачає в першу чергу послідовність виконання ана­літичних процедур. При економічному аналізі діяльності підпри­ємства всі аналітичні процедури можна об’єднати у шість етапів.

На першому етапі об'єкт дослідження представляється як систе­ма, для якої визначають мету й умови функціонування. Госпо­дарську діяльність підприємства можна розглядати як систему, що складається з трьох взаємозалежних елементів: ресурсів, виробни­чого процесу і готової продукції. Входом цієї системи є матеріаль­но-речовинні потоки ресурсів (засобів і предметів праці) і потоки трудових ресурсів; виходом — матеріально-речовинні потоки гото­вої продукції. Виробничий процес переводить вхід системи в її вихід, тобто в результаті виробничого процесу виробничі ресурси, з'єднуючись, стають готовою продукцією.

Метою роботи підприємства є прибутковість та рентабель­ність. Задача аналізу — розглянути всі часткові фактори, які забез­печують більш високий рівень рентабельності. Економічний прин­цип діяльності підприємства — забезпечення або максимальний ви­пуск продукції при даних витратах ресурсів, або альтернативне за­даного випуску продукції при мінімальній витраті ресурсів. Умови функціонування підприємства визначаються системою довгостро­кових економічних нормативів оподатковування і зовнішньоекономічних зв'язків підприємства, тобто ринком фінансування, рин­ком купівлі і ринком продажу.

Для проведення економічного аналізу діяльності підприємств необхідна розробка якісних характеристик економіки підприєм­ства — системи синтетичних і аналітичних показників. Добір по­казників, що характеризують діяльність підприємства, здійсню­ється на другому етапі аналізу.

На третьому етапі проведення економічного аналізу склада­ється загальна схема системи, установлюються головні компонен­ти, функції, взаємозв'язки, розробляється схема підсистем, що по­казує супідрядність їхніх елементів.

На основі інформаційної моделі господарської діяльності, тобто моделі формування економічних факторів і показників, складається загальна блок-схема комплексного економічного аналізу, класифіку­ються фактори і показники, формалізуються зв'язки між ними.

При системному підході до економічного аналізу особлива ува­га приділяється дослідженню взаємного зв'язку й обумовленості його окремих розділів, показників і факторів виробництва. Знання факторів виробництва, їхніх взаємозв'язків, уміння визначити їхній вплив на окремі показники виробничої діяльності дозволяють впливати на рівень показників за допомогою керування фактора­ми. Тому на четвертому етапі системного аналізу господарської діяльності визначаються всі основні взаємозв'язки і фактори, що дають кількісні характеристики.

На практиці звичайно обмежуються розглядом кінцевого числа факторів, що залежить від суб'єкта аналізу, від задач самого аналі­зу, технічних можливостей.

На п'ятому етапі будується модель системи на основі інфор­мації, отриманої на попередніх етапах. У неї вводять конкретні дані про роботу якого-небудь підприємства й одержують параметри мо­делі в числовому вираженні.

Завершальний шостий етап аналізу — робота з розробленою моделлю. Цей етап містить у собі об'єктивну оцінку результатів господарської діяльності, комплексне виявлення резервів для підвищення ефективності виробництва.

Головна цінність системного економічного аналізу полягає в тому, що в процесі його проведення будується логіко-методо-логічна схема, що відповідає внутрішнім зв'язкам показників і фак­торів, що відкриває широкі можливості для застосування електрон­ної обчислювальної техніки і математичних методів.

2. Під комплексним економічним аналізом розуміють всебічне дослідження економіки підприємства на основі вивчення системи економічних показників з урахуванням факторів, які впливають на результати діяльності підприємства. Це багатоетапний процес аналітичного дослідження результатів усіх видів діяльності підпри­ємства, який охоплює всі стадії відтворюючого процесу на підприємстві. Очевидно, що для проведення такого дослідження необхідно про­аналізувати численну кількість показників, які характеризують різно­манітні об'єкти аналізу. Для проведення точних розрахунків та одер­жання змістовних висновків, які відображують реальні економічні процеси на підприємстві, необхідно враховувати складні зв'язки та підпорядкованність факторів-показників господарської діяльності.

Складність цього процесу обумовлює необхідність розробки певної послідовності та підпорядкованості досліджуваних об'єктів. Розглянемо загальну схему послідовності проведення комплексно­го економічного аналізу діяльності підприємства.

В сучасній економічній літературі найшли відображення два основних підходи до послідовності проведення комплексного еко­номічного аналізи. Різниця між ними обумовлена пріоритетністю мети функціонування господарюючих суб'єктів та їх матеріально-технічним базисом, що є необхідною умовою досягнення постав-ленної цілі. Виходячи з того, що основною метою функціонування кожного підприємства в умовах ринкової економіки є одержання прибутку, прихильники першого підходу вважають необхідним проведення комплексного економічного аналізу з оцінки фінансо­вого стану підприємства, який є загальним відбитком ефективності господарювання підприємства.

Прихильники другого підходу вважають за доцільне проведен­ня комплексного економічного аналізу починаючи з аналізу ор­ганізаційно-технічного розвитку підприємства, аргументуючи це тим, що продуктивність праці та економічні показники взагалі за­лежать від технічних умов виробництва, використовуваної техніки, прогресивності технологічних процесів, технічної й енергетичної озброєності праці, ступіні концентрації, спеціалізації, кооперуван­ня і комбінування, тривалості виробничого циклу, ритмічності ви­робництва, рівня організації виробництва і керування.

Від усіх цих умов залежить ступінь використання виробничих ресурсів: засобів праці, предметів праці і самої праці.

Ефективність використання виробничих ресурсів, у свою чергу, виявляється в:

1) обсязі та якості виробленої і реалізованої продукції;

2) величині споживання або витрат ресурсів на виробництво, тобто собівартості продукції.

Зіставлення показників обсягу реалізації продукції і її собівартості характеризує величину прибутку і рентабельності продукції.

Така принципова схема взаємозв’язку економічних показників господарської діяльності покладена в основу другого підходу до послідовності комплексного економічного аналізу.

Вирішальне значення при складанні блок-схеми комплексного економічного аналізу є відображення реальних співвідношень між групами показників.

3. Завершальним етапом проведення економічного аналізу є по­шук додаткових невичерпаних можливостей покращання діяльності підприємства, які в теорії економічного аналізу отримали назву «ре­зерви». Цей пошук заснований, як найчастіше, на результатах фак­торного аналізу узагальнюючих показників діяльності підприємства.

Будь-який фактор завжди має не лише кількісну величину, а й напрям (вектор) дії. Тому за характером впливу на результативні показники розрізняють позитивні і негативні фактори. З останніми і пов'язують пошук резервів виробництва. Отже, аналіз впливу фак­тору — це попередник пошуку виникнення резервів виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов'язково усвідомлювати, що поняття «резерв» має два зовсім різні визначення:

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи;

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страхо­вий запас.

Друге розуміння резерву пов'язують, насамперед з різними вит­ратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені та іншими збитками. Це явні резерви. Проте є такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, пере­витратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадженням нової техніки і технології, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безпо­воротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути викорис­тані у наступні періоди часу.

Для більш повного розуміння, повного вияву та використання резерви слід класифікувати.

Класифікація резервів можлива за різними ознаками, але будь-яка класифікація повинна полегшувати пошук резервів. Розгляне­мо найважливіші ознаки класифікації резервів (рис. 8.3).

Основна ознака класифікації виробничих резервів — за джере­лами підвищення ефективності виробництва, що зводяться до трьох основних груп (простим моментам процесу праці): доцільна діяльність, або сама праця, предмет праці і засіб праці. За цією оз­накою, розрізняють три групи резервів: резерви матеріальних ресурсів, резерви засобів виробництва, і резерв трудових ресурсів.

З позиції підприємства у залежності від джерел утворення (місць виникнення) розрізняють зовнішні і внутрівиробничі резерви. У за­лежності від рівня управління зовнішні резерви підрозділяють на галузеві, регіональні, державні. Прикладом використання резервів у народному господарстві є концентрація капіталовкладень у ті га­лузі, що дають найбільший економічний ефект або які забезпечу­ють прискорення темпів науково-технічного прогресу (верстатобу­дування, приладобудування й ін.). Використання зовнішніх ре­зервів позначається на рівні економічних показників підприємства, але головним джерелом економії на підприємствах, як правило, є внутрівиробничі резерви.

За характером впливу на результати діяльності підприємства резерви поділяють на екстенсивні та інтенсивні. До резервів екстен­сивного характеру відносять ті, практична реалізація яких потре­бує додаткового залучення ресурсів. Резервами інтенсивного характеру вважають ті, які зв’язані з найбільш повним та раціональ­ним використанням виробничого потенціалу підприємства.

Класифікують резерви також по тим кінцевим результатам, на які ці резерви впливають. Розрізняють резерви: підвищення об­сягу продукції, удосконалювання структури й асортименту ви­робів, поліпшення якості, зниження собівартості продукції за еле­ментами витрат, за статтями витрат, за центрами відповідальності; резерви підвищення прибутковості продукції, зміцнення фінансо­вого становища і підвищення рівня рентабельності.

Для раціональної організації пошуку резервів важливе значення має їхнє угруповання за стадіями процесу відтворення (постачання, виробництво і збут продукції), а також по стадіях створення й ек­сплуатації виробів — життєвого циклу виробів (предвиробнича стадія — конструкторська і технологічна підготовка виробництва; виробнича стадія — освоєння нових виробів і нових технологій у виробництві; експлуатаційна стадія — споживання виробу; стадія утилізації — зняття виробу з виробництва).

За ознакою терміну використання резерви підрозділяють на по­точні (реалізовані протягом даного року) і перспективні (які можна реалізувати в більш далекій перспективі).

За способами виявлення резерви класифікуються на явні (лікві­дація очевидних втрат і перевитрат) і сховані, котрі можуть бути виявлені шляхом глибокого економічного аналізу, його особливих методів, наприклад порівняльного міжгосподарського аналізу, функціонально-вартісного аналізу й ін.

Наведена класифікація резервів дозволить проводити їх пошук комплексно та цілеспрямовано.

Можливі й інші принципи класифікації резервів, їхня необхід­ність випливає з конкретних умов і задач кожного підприємст­ва.

Механізм пошуку резервів засновано на певних принципах, які забезпечують раціоналізацію виявлення і мобілізації резервів. До принципів виявлення резервів можна віднести:

• виявлення ведучої ланки в підвищенні ефективності вироб­ництва, тобто виявлення тих витрат, що складають основну час­тину собівартості продукції і які можуть дати велику економію при мінімальних витратах;

• виділення «вузьких місць» у виробництві, що лімітують темпи зростання виробництва і зниження собівартості продукції;

• врахування типу виробництва при пошуку резервів; наприклад, у масовому виробництві пошук резервів рекомендується вести в послідовності — виріб, вузол, деталь, операція; в одиничному виробництві — за окремими операціями виробничого циклу;

• одночасний пошук резервів за всіма стадіями життєвого циклу об'єкта або виробу;

• принцип недопущення повторного підрахунку резервів, що по­требує їх комплексного та системного вивчення;

• оперативність пошуку резервів, що забезпечує більшу ефек­тивність від їх мобілізації;

• реальність виявлених резервів, що передбачає наявність реаль­них можливостей підприємства для їх мобілізації.

В процесі підрахунку резервів слід враховувати наступні правила:

- в резерви слід зараховувати тільки негативний вплив фак­торів, на які може впливати підприємство;

- при обчислені резервів збільшення обсягу виробництва:

з одного моменту праці (використання предметів праці, засобів праці та ефективності самої праці) — розраховується сукупний ре­зерв;

з всіх трьох моментів праці — обчислюється комплектний ре­зерв, тобто найменший з трьох груп резервів, який забезпечений всіма видами ресурсів.

Усі виявлені резерви потрібно підкріпити необхідними засобами, які дозволяють їх мобілізувати та запровадити у практику діяль­ності підприємства.