Вирощування телиць і нетелів (3 – 6тис.).

Комплектуванні теличками 10 -15 – денного віку, стійлово – вигульне утримання. При комплектуванні теличками 4 – 6 міс. віку проводять обстеження, дегельмінтизацію і стійлово – пасовищне утримання, з зміною ділянок через 5 – 6 днів.

• Свинокомплекси – часто заражаються одночасно аскаридами, трихоцефалятами, стронгілоїдами: обстеження свиней різних вікових груп і використання антгельмінтиків широкого спектру дії (нілверм).

• Вівцеферми (10 тис.).

Випасання на культурних пасовищах із зміною ділянок через 5 – 6 днів; дегельмінтизація проти діктіокаульозу; дегельмінтизація приотарних собак проти цестодозів і щоденне згодовування фенотіазін – сольової суміші.

• Птахофабрики

  1. кліткове утримання.

  2. птиці, яка утримується на підлозі згодовують кокцидіостатики.

  3. знезараження навколишнього середовища.

3. Вчення к.І.Скрябіна про девастацію

Девастація застосовується в боротьбі з інвазійними та інфекційними хворобами.

Девастація (винищення) – комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників хвороб на всіх стадіях їх циклу розвитку всіма доступними засобами (механічний, фізичний, хімічний та біологічний).

Це наступ на паразитів, а не захист від них.

Профілактика є методом оборонного захисту, яка направляється на недопущення контакту тварини і людини з збудниками і запобігає зараженню, а девастація – наступний захід, направлений на знищення збудника.

Презервація (запобігання) – комплекс захисних, профілактичних заходів, спрямованих на запобігання зараження тварин і людей збудниками паразитарних хвороб (імунізація тварин вакцинами при диктіокаульозі).

• Тотальна девастація – фізичне знищення збудників інфекційних та інвазійних хвороб, з одночасним створенням у природі таких умов, в яких вони не могли б існувати.

• Парціальна девастація – різке зниження, але не цілковита ліквідація окремих гельмінтів в окремих географічних зонах. Наприклад, ліквідація корости коней на Україні.

Щоб мати девастаційний ефект необхідно застосувати тріаду:

• лікування;

• профілактику;

• власне девастацію.

Для цього необхідні умови:

1. Знання біологічного розвитку паразита на всіх стадіях.

2. Детальне ознайомлення з епізоотологією збудника серед тварин і епідеміологією серед людей.

3. Мати розробки і методики діагностики і терапії.

4. Необхідні лікарські засоби і наявність ветеринарного персоналу.

5. Додержання суворого нагляду правил девастаційних заходів і їх виконання.

6. Наявність детально розроблених інструкцій по боротьбі з відповідними гельмінтами.

7. Пропаганда серед населення інформації про інвазійні хвороби.

4. Роль ветеринарних заходів щодо охорони здоров’я людини від зооантропонозів.

Зооантропонози - заразні хвороби, збудники яких можуть паразитувати в людині і тваринах. Серед антропозоонозів нерідко зустрічаються гельмінтози (ехінококоз, опісторхоз, фасціольоз і ін.), а також арахнози (саркоптоз) і протозоози (токсоплазмоз, балантидіоз).

Відповідно діючим інструкціям і настановам ветеринарні працівники проводять ветеринарно-санітарний огляд м’ясних туш і риби; не допускаючи для споживання людям м’ясні і рибні продукти , вражені паразитами.

Ветеринарні заходи по боротьбі з паразитами тварин грають важливу роль в оздоровлені населення, а ветеринарні працівники грають роль активних діячів по профілактиці антропозоонозів.

 Питання для самоконтролю

1. Які ви знаєте заходи профілактики інвазійних хвороб?

2. Дайте визначення понять – девастація та презервація.

3. Що необхідно для отримання девастаційного ефекту?

4. Що таке дезінвазія?

5. Яка є дезінвазію?

6. Які хвороби називають зооантропонозами?

Тестові завлдання для самоконтролю

1. До якого типу відноситься клас павукоподібних ?

1. Плоских червів

2. Найпростіших

3. Членистоногих

2.До якого типу відноситься клас війчастих (ціліат) ?

1. Круглих червів

2. Найпростіших

3. Акантоцефал

3. Кому належить вчення про природний осередок трансмісивних хвороб ?

1. Професору В.Л.Якімову

2. Академіку Є.Н.Павловському

3. Академіку К.І. Скрябіну

4. Як називається співжиття двох організмів, що приносять один одному користь ?

1. Мутуалізм

2. Синергізм

3. Коменсалізм

5. Як називається живитель, який забезпечує найкращі умови для розвитку паразитів ?

1. Факультативний

2. Дефінітивний

3. Облігатний

6. В якій стадії знаходиться і розвивається паразит в проміжному живителі?

1. В личинковій і не розвивається

2. В статевозрілій і розвивається

3. В личинковій і розвивається

7. Що означає формулювання: ступінь хвороботворної дії паразита на живителя ?

1. Патогенність

2. Вірулентність

3. Інтенсивність інвазії

8. Як називають паразитів-гельмінтів, коли в циклі розвитку один живитель ?

1. Біогельмінти

2. Геогельмінти

3. Антропозоонози

3. Як називається шлях зараження тварин збудниками при укусах комах ?

1. Перкутанний

2. Контактний

3. Трансмісивний

10 Як називають термін, коли виясняють кількість тварин заражених гельмінтами виражених у відсотках ?

1. Інтенсивність інвазії

2. Екстенсивність інвазії

3. Інтенсефективність

1. Визначення та зміст ветеринарної гельмінтології

2. Систематика гельмінтів.

3. Епізоотологічна класифікація гельмінтозів за К.І. Скрябіним.

4. Патогенез та імунітет при гельмінтозах.

5. Вимушена, лікувальна, профілактична та діагностична дегельмінтизація.

6. Оцінка проведення протигельмінтозних заходів. Екстенсефективність та інтенсефективність дегельмінтизації.

 Основні терміни і поняття: ветеринарна гельмінтологія, дегельмінтизація, екстенсефективність та інтенсефективність дегельмінтизації.

 Література:

1. Артеменко Ю.Г., Галат В.Ф., Артеменко Л.П. Ветеринарна паразитологія. – К.: Учбово – методичний центр Мінагропрому України, 1998, с. 26 – 32.

2. Галат В.Ф., Березовський А.В., Прус М.П., Сорока Н.М.

Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. – К.: Вища освіта, 2006, с. 24 – 25, 28 – 32, 39.

1. Визначення та зміст ветеринарної гельмінтології.

Гельмінти (від грец. helminthos – черв’як ) – екологічна група багатоклітинних організмів, що ведуть переважно паразитичний спосіб життя і завдають шкоди різним живим істотам.

Гельмінтологія - наука, що вивчає гельмінтів і хвороби (гельмінтози) та заходи боротьби з ними.

ветеринарна – вивчає паразитів – хвороби – заходи боротьби у свійських і промислових тварин

медична – вивчає паразитів – хвороби – заходи боротьби у людей

агрономічна - вивчає паразитів – хвороби – заходи боротьби у рослин

Засновником гельмінтології є академік К.І. Скрябін, який відкрив і описав біля 200 нових видів гельмінтів.

2. Систематика гельмінтів.

Гельмінти, які є збудниками гельмінтозів мають 3 типи і 5 класів.

1. Тип Plathelminthes - плоскі черви:

Клас: Trematoda (смоктальщики)

Cestoda (стьожкові)

Monogenea

2. Тип Nemathelminthes - круглі черви

Клас: Nematoda

3. Тип Acanthocephales - скребні або колючоголові черви

Клас: Acanthocephala

Гельмінти паразитують в різних органах і тканинах живителя.

3. Епізоотологічна класифікація гельмінтозів за к.І. Скрябіним.

К.І Скрябін і Р.С.Шульц, систематизуючи гельмінтози за принципом епізоотології та біології їх збудників, поділили ці хвороби на дві групи: геогельмінтози та біогельмінтози.

Геогельмінтози – зародки збудника розвиваються прямим шляхом (без проміжних живителів) у ґрунті, воді , приміщеннях (гемонхоз овець, трихоцефальоз свиней). Тварини заражаються при заковтуванні з кормом або водою інвазійних яєць або личинок.

Епізоотичний ланцюг при геогельмінтозах:

• живитель;

• елементи природи (грунт, гній, вода, предмети догляду);

• збудник (яйця, личинки).

Біогельмінтози - збудники розвиваються за участю кількох груп живителів – дефінітивного, проміжного, а деякі – додаткового, резервуарного.

Тварини заражаються аліментарним шляхом, при проковтуванні проміжних живителів або частин їх тіла, що містять личинки гельмінтів, або в період нападу комах (телязіоз, філяріатози). Усі цестодози, акантоцефальози, більшість трематодозів є біогельмінтозами.

Епізоотичний ланцюг:

• дефінітивний,

• проміжний;

• додатковий живителі.

Значення:

При біогельмінтозах – захист дефінітивного живителя від контакту з інвазованим проміжним (або додатковим) і навпаки. Наприклад, не випасати ВРХ, овець на низинах , де є молюск ставковика малого. Тобто для того щоб ліквідувати хворобу достатньо провести 1-2 заходи.

При геогельмінтозах – проводиться комплекс заходів (знезараження приміщень, гною і т.д.), щоб не допустити контакту з інвазійними яйцями та личинками, що є в навколишньому середовищі.

4. Патогенез та імунітет при гельмінтозах.

Патогенез при гельмінтозах являє складний комплекс взаємозумовлених патологічних процесів і явищ, що виникають внаслідок патогенної дії гельмінтів і відповідної реакції організму живителя.

Інвазуючи організм живителя, гельмінт, як біологічний подразник, спричинює на нього антигенну, механічну, токсичну, інокуляторну та трофічну дії, внаслідок чого проявляється відповідна реакція організму.

1. Механічний вплив – пошкодження цілісності тканин шипами, гачками при міграції личинок (яєць) по організму, викликаючи закупорку бронхів, кишечнику.

2. Інокуляторний вплив – в період міграції паразити заносять в органи і тканини хазяїна різні види мікроорганізмів.

3. Трофічний вплив – паразити живляться соками й тканинами хазяїна, що веде до зниження захисних сил організму.

4. Токсичний вплив – вивчений недостатньо. Наприклад, мошки викликають нервові явища.

5. Антигенна дія – внаслідок дії продуктів обміну і розпаду гельмінтів на організм, розвиваються алергічні реакції, які викликають паталогічний процес, утворюють імунітет.

Імунітет і його особливості при гельмінтозах.

Внаслідок дії гельмінта на живителя напрацьовуються захисні сили, а в паразита знижується вірулентність.

Імунітет при гельмінтозах – мінливий біологічний процес, який розвивається внаслідок взаємодії організмів паразита і живителя і виробляється переважно на личинки в період їх міграції по організму. В його утворенні беруть участь антитіла, бар’єри організму – слина, лімфовузли, печінка. Тканинні реакції – утворення сполучнотканинних капсул навколо паразита.

Відмінність імунітету при гельмінтозах від інфекційних і протозойних хвороб: по дії він недовгий і неповний, відносний, не створює повного несприймання, слабка напруженість його залежить від кількості інвазії, числа повторних заражень, вірулентності збудника, індивідуальних особливостей організму живителя, умов утримання і годівлі (особливо при недостачі вітамінів гр. А, В, С, Е мікроелементів – селену, міді, кобальту).

Імунітет при гельмінтозах є:

1. природний:

   • абсолютний (наприклад, певний вид тварин не заражається неоаскарозом);

   • відносно віковий (наприклад, неоаскарозом хворіють телята, а корови - ні).

2. набутий – після перехворювання або імунізації.

По ступені напруженості імунітет розрізняють на три групи:

1. гельмінтози з стійким імунітетом (аскаріоз, ценуроз);

2. гельмінтози з короткочасним імунітетом (при монієзіозі овець, фасціольозі) - при них часто повторне зараження;

3. гельмінтози з слаборозвинутими захисними реакціями (стронгілятози) – майже всі повторно хворіють.

Напруженість імунітету залежить від дози інвазії, виду, вірулентності, індивідуальних особливостей організму, умов годівлі і утримання.

Є.А.Давбян і Р.С. Шульц (1949 р.) класифікували прояви імунітету при гельмінтозах так:

1. Абсолютний імунітет – це повна несприятливість організму до паразита; при цьому клінічні ознаки відсутні личинки, що попали в кишечник проходять транзитно і виводяться зовні, вони не можуть перебороти кишковий бар’єр.

2. Бар’єрний імунітет – тварини заражаються, але личинки затримуються в кишковій стінці, шкірі, печінці, лімфатичних вузлах, легеневій тканині, де вони інцистуються і гинуть. Наприклад, при аскарозі на печінці з’являються білі плями на третій день зараження – це наслідок міграції і алергічної дії личинок.

Захисні бар’єри обмежують патогенність і вірулентність гельмінтів, підвищують опір організму живителя до зараження гельмінтами.

3. Стабілізуючий імунітет личинки минають бар’єри, але скоро викидаються організмом, з’являються гострі клінічні ознаки хвороби (наприклад, аскариди свиней у людини).

4. Латентно - стабілізуючий імунітет в організмі паразити статевої стадії не досягають , личинки знаходяться в сплячому стані і лише після ослаблення організму проявляють свою дію.

5. Обмежуючий імунітет паразити проходять через всі бар’єри, але захисні сили обмежують розвиток інвазії, продовжують строки розвитку, затримують ріст інвазії, а за цей час організм може справитися із збудником, який гине.

5. Вимушена, лікувальна, профілактична та діагностична дегельмінтизація.

Дегельмінтизація – знищення збудників гельмінтозів різними засобами і методами.

1. Вимушена дегельмінтизація – проводять у будь – яку пору року при виникненні клінічних ознак хвороби.

2. Лікувальна

   • Преімагінальна – вигнання з організму тварин яєць і личинок гельмінтів, які ще не досягли статевої зрілості (фенбендазол, тіабендазол, тетрамізол – проти личинок та преімагінальних стадій стронгілят);

   • Постімагінальна - знищення статевозрілих гельмінтів. При цьому відбувається обсіменіння зовнішнього середовища яйцями і личинками гельмінтів, тому потрібно здійснювати ветеринарно – санітарні заходи зі знезараження гною (флюбендазол, празиквантел – діють на статевозрілі, личинкові стадії гельмінтів та на їх яйця).

3. Профілактична дегельмінтизація – проводиться в плановому порядку навесні і восени і спрямована на ліквідацію гельмінтоносійства, запобігання спалаху хвороби і розсіюванню яєць і личинок гельмінтів в зовнішньому середовищі.

4. Діагностична дегельмінтизація – коли є клінічні ознаки хвороби у тварин, а паразит ще незрілий і не виділяє яєць, личинок, члеників. Відбирають 3 – 5 великих тварин і 6 – 10 малих, ізолюють від решти поголів’я і дають їм антгельмінтики в терапевтичній дозі. Виділені протягом двох діб фекалії від цих тварин збирають і піддають гельмінтологічному дослідженню з метою виявлення збудника хвороби.

Залежно від методу застосування:

• групова;

• індивідуальна.

6. Оцінка проведення протигельмінтозних заходів. Екстенсефективність та інтенсефективність дегельмінтизації.

Оцінку ефективності антигельмінтиків здійснюють за допомогою двох показників:

• Екстенсефективність (ЕЕ) – кількість дегельмінтизованих тварин у відсотках, які повністю звільнилися від паразитичних червів. Наприклад, зі 100 тварин після застосування антигельмінтика повністю звільнилися від паразитів 90. ЕЕ = 90%.

• Інтенсефективність (ІЕ) – кількість гельмінтів, які загинули після застосування антигельмінтика, щодо їх загальної кількості до дегельмінтизації, у відсотках. Наприклад, до введення проти паразитарного засобу у 10 тварин налічували 100 гельмінтів (їхніх зародків). Після дегельмінтизації 95 паразитичних червів загинули. ІЕ = 95%.

Ефективність проведених дегельмінтизацій оцінюють шляхом контрольних гельмінтокопрологічних досліджень худоби і птиці:

• через три тижні при трематодозах;

• через два тижні при нематодозах;

• через один тиждень при цестодозах.

 Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «гельмінти» та «гельмінтологія».

2. Яка буває гельмінтологія?

3. Що вивчає епізоотологія гельмінтозів?

4. Дайте визначення понять «геогельмінтози» та «біогельмінтози».

5. Наведіть приклади механічного впливу гельмінтів на організм хазяїна.

6. Дайте характеристику алергічної дії гельмінтів на організм хазяїна

7. Схарактеризуйте трофічний вплив та інокуляторну дію гельмінтів на організм хазяїна.

1. Методи діагностики гельмінтозів. Зажиттєві методи діагностики: аналіз епізоотичних даних, симптомів хвороби, даних лабораторного дослідження.

2. Гельмінтокопроскопічні дослідження: гельмінтоскопія, гельмінтоовоскопія, гельмінтоларвоскопія.

3. Кількісні та якісні методи дослідження.

4. Посмертні методи діагностики гельмінтозів за К.І. Скрябіним: повний гельмінтологічний розтин трупів тварин; повний гельмінтологічний розтин окремих органів; неповний гельмінтологічний розтин трупів та органів (паталого – анатомічний розтин).

5. Компресорний метод дослідження тканин живителя (дослідження дрібних проміжних живителів, трихінелоскопія).

6. Метод перетравлення в штучному шлунковому соку.

7. Збирання, консервування, етикування і пересилка гельмінтів.

 Основні терміни і поняття: гельмінтокопроскопічні дослідження: гельмінтоскопія, гельмінтоовоскопія, гельмінтоларвоскопія, кількісні та якісні методи дослідження, посмертні методи діагностики гельмінтозів, компресорний метод дослідження, трихінелоскопія, метод перетравлення в штучному шлунковому соку.

 Література:

1. Артеменко Ю.Г., Галат В.Ф., Артеменко Л.П. Ветеринарна паразитологія. – К.: Учбово – методичний центр Мінагропрому України, 1998, с. 32 – 37.

2. Галат В.Ф., Березовський А.В., Прус М.П., Сорока Н.М. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. – К.: Вища освіта, 2006, с. 32 – 38.

1. Методи діагностики гельмінтозів. Зажиттєві методи діагностики: аналіз епізоотичних даних, симптомів хвороби, даних лабораторного дослідження.

Діагностика – визначає методи дослідження тварин для розпізнавання хвороб і стану організму з метою призначення необхідного лікування та проведення профілактичних заходів.

Розрізняють:

• прямі методи – виявлення гельмінтів або їх зародків (яєць і личинок).

• непрямі (допоміжні) методи – врахування вторинних явищ , що розвиваються в організмі тварини під впливом гельмінтів і продуктів їх життєдіяльності (алергічні реакції, еозинофілія).

Гельмінтози тварин діагностують прижиттєво лабораторними дослідженнями і посмертно.

1.Лабораторні гельмінтокопроскопічні дослідження:

2. Спеціальні діагностичні дослідження

3. Діагностична дегельмінтизація.

І. За життя діагноз ставлять на підставі:

4. Облік епізоотичних даних.

5. Клінічні ознаки.

6. Імунологічні методи діагностики.

7. Серологічні дослідження.

ІІ. Посмертно ставлять на підставі:

1.Гельмінтологічний розтин трупів тварин.

2. Післязабійний огляд м’ясних туш і внутрішніх органів.

ІІІ. Дослідження проміжних та резервуарних хазяїв гельмінтів – прісноводні і сухопутні молюски, ракоподібні, комахи, орибатидні кліщі, дощові черв’яки.

Спеціальні діагностичні дослідження крові, сечі, молока, шкіри, м’язів, сухожилків, витікань з очей, вмісту шлунку.

Імунобіологічні методи діагностики – включають алергічні і серологічні методи діагностики трихінельозу, ларвальних теніїдозів, монієзіозу, аскаридатозів, гемонхозу, диктіокаульозу і онхоцеркозу.

Антигени для алергічних реакцій готують за різними методиками з гельмінтів, суспензій, екстрактів. Їх вводять тваринам у дозі 0,1 – 0,2 мл внутрішньо - шкірно в не пігментовані ділянки. При позитивній реакції в місці введення антигену через 5 – 30 хв розвивається запалення.

• імуноферментний метод діагностики – ELISA;

• РНГА, РІД, РГА;

• полімеразна ланцюгова реакція – ПЛР.

2. Гельмінтокопроскопічні дослідження: гельмінтоскопія, гельмінтоовоскопія, гельмінтоларвоскопія.

Гельмінтокопроскопічні дослідження – виявлення в фекаліях тварин яєць, личинок, фрагментів паразитів. Поділяються на:

• гельмінтоскопічні – виявлення статевозрілих гельмінтів або їх фрагментів;

• гельмінтоовоскопічні – виявлення яєць паразитичних червів.

• гельмінтоларвоскопічні – виявлення личинок паразитичних червів у фекаліях (диктіокаульоз), молоці (стронгілоїдоз, неоскароз), виділеннях з очей (телязіоз), шкірі (онхоцеркоз).

Гельмінтокопроскопічні обстеження проводять 2 рази на рік: весною (3- 4 міс.) та восени (11 – 12 міс.).

3. Кількісні та якісні методи дослідження.

Якісні методи гельмінтокопроскопічних досліджень – дають можливість виявити ступінь поширення гельмінтів:

І. Гельмінтоовоскопія

1. Метод нативного мазка: на предметне скло наносять краплю рівних частин води і гліцерину та шматочок фекалій (величиною з горошину), старанно перемішують скляною паличкою. Після видалення твердих частинок фекалій вміст накривають покривним скельцем і досліджують під мікроскопром.

2. Методи флотації (спливання) - для діагностики нематодозів і цестодозів тварин – застосовують насичений розчин натрію хлориду або кухонної солі і т.д.