Тема III. Семінарські заняття з юридичних дисциплін

1. Історія виникнення семінарів

Семінари отримали свою назву від латинського 8етіпагішп („розсадник"). У давньоримських школах вони проводились як поєднання повідомлень учнів, диспутів, коментарів і висновків викладачів. Свій подальший розвиток семінарські заняття отри­мали в університетах Західної Європи. В XVII столітті вони призначались, головним чином, для роботи над першоджерела­ми, переважно з гуманітарних наук. Поступово середньовікові семінари заміняють диспути, хоча й означали дискусії з конкре­тних проблем. Мета таких дискусій - оволодіння студентами риторикою, формування}' них вміння викривати хибні аргумен­ти опонентів. У XVIII ст. семінарські заняття стали широко ви­користовуватися у процесі підготовки філологів з метою інтер­претації текстів, а в XIX ст. - при вивченні теології та юриспру­денції. Поступово народжується проблема взаємодії на семінарі викладача і студентів. Формуються два напрямки в методиці проведення- семінарського заняття: демократичний (характери­зувався високою активністю студентів) і авторитарний.

На початку XIX ст. семінарії організовувались на кафедрах ряду вчених у російських університетах. Назва „семінарій" під­креслювала практичйий характер занять, заставляючи при цьому припустити, що професор в університеті створював своєрідну школу для практичного навчання студентів. У семінаріях велась науково-дослідницька робота, якою керував професор, відомий своїми досягненнями в цій галузі. Студенти проходили школу цього професора, сприймаючи його методологію і засвоюючи розроблену ним методику наукових досліджень. Учні ставали продовжувачами справи свого вчителя.

Однією з перших різновидностей семінарських занять на Україні були „вчені бесіди" професора із студентами. Однак во­ни не були обов'язковою формою занять, не були передбачені

навчальними планами. Цікавий у зв'язку з цим лист попечителя Харківського навчального округу раді Харківського університе­ту, написаний у 1835 р. В ньому відзначалось, що в університеті проводиться „малое упражнение рассудка учащихся и чрезвьі-чайное обременение их памяти". Внаслідок цього слухачі зму­шені проявляти „безмолвно-напряженное внимание" протягом 3-4 років. Попечитель запропонував „проект вчених співбесід між студентами і викладачами". Відповідно до нього викладачі зобов'язувались проводити по дві „вчені співбесіди" за місяць з питань, викладених у лекціях та близьких до них. Ці бесіди мали б вилитися „в юридичну форму викладу, доказів, заперечень і спростувань". Відомий історик Д.Багалій свідчив, що подібні співбесіди справді мали місце майже на всіх факультетах Хар­ківського університету.

Після жовтня 1917 р. назва „семінарій" ще деякий час збері­галась, а потім, очевидно, під впливом загальної тенденції до скорочень назв, вона була скорочена - „ семінар ". Утвердилось розуміння, що семінар - це загальновизнана назва своєрідних практичних занять.

2. Семінар як форма навчального процесу у вищій школі

Сучасна дидактика і загальна методика викладання у вищій школі визначають семінар як вид навчального заняття, на яко­му викладач організовує обговорення студентами питань з по­передньо визначених робочою програмою тем. Семінарське за­няття проводиться у складі академічної групи. Як формі навча­льного процесу семінарам відводиться 30-40% аудиторного ча­су, передбаченого робочими навчальними планами.

3. Завдання і функції семінарів .

На семінарах вирішуються наступні педагогічні завдання:

• розвиток творчого професійного мислення;

• пізнавальна мотивація;

• професійне використання знань у навчальних умовах;

• оволодіння мовою юридичної науки;

• вироблення навиків оперуваннями юридичними поняття­ ми, категоріями, формулюваннями;

• оволодіння вміннями і навиками постановки і вирішення інтелектуальних завдань і проблем, вдосконалення своєї точки зору; крім того на семінарі можуть виконуватися і завдання по­ вторення та закріплення знань, контролю та узагальнення.

Стосовно юридичних дисциплін ці завдання можуть бути конкретизовані наступним чином:

• формування навиків аналізу і застосування законів;

• вироблення вміння висловити суть проблеми в усній формі;

• оволодіння вмінням чітко викласти свої висновки і заклю- чення у письмовому вигляді;

• вироблення вміння грамотно складати необхідні процесуа­ льні та інші юридичні документи і т.д.

Семінарам з юридичних дисциплін властиві три тісно пов'язані між собою функції:

-пізнавальна;

• виховна; . .

• контрольна.

Іноді в методичній літературі можна зустріти ще й думку, що слід виділяти також функцію повторення і закріплення та функцію спілкування. На наш погляд, вони не є самодостатніми і реалізуються у ході здійснення трьох вищеназваних функцій.

Про пізнавальну функцію семінару говорить вже сам термін 8етіпагіит - „розсадник знань". Семінар - це творча лаборато­рія, в якій знання студентів, отримані на лекції і в ході самостій­ної роботи, по-перше, закріплюються, набувають якісно нового, більш осмисленого змісту; по-друге, розширюються, оскільки в ході семінарів висуваються нові положення, нові істини, які не потрапляли раніше до сфери уваги студентів; по-третє, поглиб­люються, рухаючи думку студентів від одного рівня пізнання до іншого, більш високого. Семінари допомагають студентам ово­лодіти термінологією, вільно оперувати нею, прививають нави­ки самостійного мислення, виступу, відточують майстерність формулювання думки.

Виховна функція витікає із пізнавальної. Семінари сприяють перетворенню знань студентів у тверді особисті переконання. М.І.Пирогов підкреслював, що в науці „ховається іноді глибоко і тому для поверхневого спостерігача непомітно - другий важ­ливий елемент - виховний. Хто не зуміє ним скористатися, той ще не знає всіх властивостей науки і випускає з рук своїх такий важіль, яким можна підняти великі тягарі". Але виховні можли­вості науки, в т.ч. юриспруденції, не можуть автоматично пере­йти у дійсність, ними треба вміло скористатися. Інакше уявлен­ня про ідеї не стануть власними ідеями студента, а знання пра­вових норм не реалізується в належній мірі в його поведінці.

Цілям пізнання і виховання в кінечному рахунку підпоряд­кована і функція контролю за змістом, глибиною і систематич­ністю самостійної роботи студентів. Саме на семінарі розкрива­ються і сильні, і слабкі сторони підготовки кожного студента. Це дає викладачу можливість систематично аналізувати й оці­нювати роботу групи і кожного студента, корегувати свою влас­ну педагогічну діяльність (як керівника семінару, як лектора). Питома вага контрольної функції залежить від характеру семі­нару, форми його проведення.

Пізнавальна, виховна і контрольна функції семінарів висту­пають в єдності і взаємозв'язку, в залежності від типів і форм семінарів змінюється лише їх співвідношення. Мабуть, тільки при такій формі як семінар - колоквіум, який має за безпосеред­ню мету перевірку глибини і міцності засвоєння знань у студен­тів (перш за все пасивної їх частини), переважаючою буде конт­рольна функція. Але в цілому ця функція виконує допоміжну роль відносно пізнавальної і виховної функції. Семінар - це не спосіб перевірки й оцінки знань, Це форма заліку чи екзамену, його цінність не у виявленні непідготовлених і нерадивих, а в поглибленні знань студентів,