8. Мова лекції

„Гармонія думки і слова - це дуже важливе, і навіть нерідко рокове питання для... викладача", - висловився якось В.О.Клю-чевський. Це глибоке спостереження. Тільки літературною мо­вою можна належно викласти науковий матеріап. Кострубата мова, засмічена діалектизмами, канцеляризмами, штампами за­ступає думку лектора, викликає антипатію у студентів. Проте бувають і ситуації, коли студенти йдуть з аудиторії зачаровани­ми мовою лектора, але подумки питаючи в себе, що ж вони взя­ли з цієї лекції, що нового відкрили для себе.

Усна мова корінним чином відрізняється від письмового те­ксту. Автор наукової монографії зовсім не приречений на успіх у лекційному залі, озвучуючи на лекціях її параграфи. При ро­боті з письмовим текстом студент може повертатися до нього кількаразово, перечитувати незрозуміле, спірне. Усна мова сприймається один раз, від неї вимагається більш виразної чіт­кості думки. Основна відмінність полягає у простоті мови лек­тора. Не слід вживати складні вирази з великою кількістю зво­ротів і вступних слів. Фрази повинні будуватися так, щоб думка лектора відразу доходила до слухачів.

Лектор повинен постійно збагачувати свою мову, розширюва­ти свій словниковий (перш за все професійний) запас, точно вжи­вати наукові терміни, пояснювати їх етимологію. До того ж слід пам'ятати про специфіку мови нормативно-правових актів. Мова лектора не може зводитись до неї, абсолютно співпадати з нею.

„Найбільша із якостей оратора - не тільки сказати те, що треба, але і не сказати того^ чого не треба", - вказував Цицерон. Дуже важливо не вживати надмірно незрозумілих термінів, за­смічувати мову іноземними словами. Навіть загальноприйняті, часто вживані терміни інвді залишаються незрозумілими для студентів. Тому, якщо є для іноземного терміну прийнятний український переклад, то хоча б раз (бодай при першому вжи-

ванні) необхідно дати його українське значення. Не слід перева­нтажувати мову зайвими словами і фразами, громіздкими ре­ченнями, складними формулюваннями. Слід уникати шаблон­них висловів, банальних зворотів. Серйозним недоліком є вжи­вання слів-паразитів, жаргонів.

Неабияке значення для успіху лекції має виразність мови, яка визначається правильними логічними наголосами (голосом відтінюється найістотніше в думці), логічними паузами (підкре­слюються найважливіше для осмислення), звуковою інтонацією. А.Ф.Коні у своїх „Порадах лекторам" писав: „Говорити потріб­но голосно, ясно, чітко, не монотонно, по можливості виразно і просто. В тоні мусить бути впевненість, переконаність, сила".

Література:

Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих за­кладах освіти. - К.: ВВП „КОМПАС", 1997. - 64 с.

Кузнецова Н.Ф. Методика чтения лекций по криминологии. - В кн.: Методика преподавания юридических дисциплин (Сбо-рник научньїх трудов). - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1986. - С. 24-37.

Чичко В. Про організацію уваги студентів-юристів на лекці­ях // Правничий часопис Донецького університету. - 2001. - № 1.-С. 65-70.

Яворська Г. X. Педагогіка для правників. - Р. 2.

Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: На­вчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчан­ня для студентів магістратури. - К.: Центр навчальної літерату­ри, 2005. - С.103-107, 208-213.

Слєпкань 3.1. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 2005. - Р. 5.