- •1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України
- •1.2. Східні слов’яни
- •1.3. Київська Русь (іx–xп ст.)
- •1.4. Культура Київської Русі
- •2.1. Розпад Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення Галицько-Волинського князівства і його розвиток
- •2.3. Монголо-татарська навала в Україну
- •2.4. Галицько-волинське князівство у другій половин. XIII - на початку XIV ст.
- •3.1. Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею
- •3.3. Розвиток культури наприкінці XIV -
- •4.1. Виникнення українського козацтва
- •4.2. Запорозька Січ
- •4.4. Селянсько-козацькі повстання в Україні наприкінці XVI - на початку XVII ст.
- •5.1. Початковий період визвольної війни (1648-1649 pp.)
- •5.2. Військові дії в 1650-1653 pp.
- •5.3. Переяславський договір
- •6.1. Україна після смерті б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею
- •6.2. Суспільство. Економіка. Культура
- •7.1. Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією
- •7.2. Культура і наука
- •8.1. Наддніпрянщина під владою самодержавства
- •8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.1. Україна після скасування
- •10.2. Західноукраїнські землі в 1900-1917 pp.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •11.1. Проголошення Української Народної Республіки
- •11.2. Війна радянської Росії проти унр
- •12.1. Брестський мир і Україна
- •12.2. Військово-полггичне становище України (1918-1920 pp.)
- •13.1. Україна і утворення Союзу рср
- •13.2. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924-1938 pp.
- •13.3. Українська культура 20-30-х років
- •15.1. Перший етап Другої світової війни і Україна
- •15.2. Початок Великої Вітчизняної війни і Україна
- •15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 - 1943 pp.). Початок визволення України
- •15.4. Завершення війни (1944 - вересень 1945 p.). Остаточне визволення території України
- •16.1. Відбудова народного господарства
- •16.2. Суспільно-політичне
- •16.3. Діяльність України на міжнародній арен. Після Другої світової війни
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 - перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному . Політичному житті України (друга половина 60 - середина 80-х років)
- •18.1. Розгортання державотворчого процесу
- •18.2. Зовнішньополітичний курс незалежної України
- •18.3. Розвиток культури
4.1. Виникнення українського козацтва
Наприкінці XVI ст. центр політичного життя України знову пере-міщується на схід, у Наддніпрянщину, яка тривалий час була малона-селеною. Населення України впродовж кількох століть намагалось освоїти південний степ. Ще за часів Київської Русі для стримання кочовиків на південь від Києва було збудовано ряд укріплень, але їх знищили монголо-татари. За часів правління великих литовських кня-зів південні кордони знову розширилися до берегів Чорного моря. Проте після створення Кримського ханства татари захопили Північ-не Причорномор’я. Вони стали джерелом найбільшої небезпеки для українського населення. Татари руйнували міста, вбивали старих, а молодь брали в полон і продавали в рабство. Тільки протягом 1450-1586 pp. було документально зафіксовано 86 набігів татар на Украї-ну, а протягом 1600-1647 pp. - 70. Тому наприкінці XV - на почат-ку XVI ст. Східна Україна обезлюдніла. Київ став прикордонним містом, а на південь від нього населення майже не було.
Зі вступом України до складу Польщі території на південь від Киє-ва починають знову швидко заселятися.
У Наддніпрянщині великими землевласниками стають спольщені українські династії Вишневецьких, Острозьких, Корецьких і польські магнати Замойські, Калиновські, Потоцькі та ін.
На середину XVI ст. межі заселених українцями земель проходили уздовж північного кордону степу і включали міста Кам’янець, Бар, Вінницю, Білу Церкву, Черкаси, Канів і Київ. На південь від цієї лінії лежали землі, які називалися Диким полем.
Польський король роздавав магнатам землі на сході. Для їх освоєння магнати і шляхта переманювали до себе селян, пропонуючи їм право на користування землею без оброку протягом 10-30 років.
У зв’язку з подальшим закріпаченням, посиленням національного і релігійного гніту багато селян, незважаючи на татарську небезпеку, почали тікати у степи Дикого поля, куди не сягала влада польських панів. Переважно тікали селяни - жителі Східної Галичини, Волині, Західного Поділля, північних районів Київщини, а також міщани, позбавлені сану священики, збідніла шляхта. Здебільшого переселя-лись українці, а також поляки, молдавани, росіяни, білоруси.
Спочатку люди тікали на літній сезон у степи, де могли вільно обробляти землю, рибалити, розводити бджіл, полювати. Вони збира-лися в гурти, обирали отамана. Щоб запобігти нападам татар, ці люди часто самі нападали на них, іноді грабували купців. На зиму вони поверталися додому під захист замків і платили королівським старостам данину.
Цих людей почали називати козаками.
Термін “козак” уперше згадується в первісній монгольській хроніці в 1240 р. і в перекладі з тюркської означає “одинокий”, “схиль-ний до розбою і завоювань”. У Криму цей термін був відомий уже з XIV ст. У широкому розумінні “козак” - це вільна, незалежна лю-дина, шукач військових пригод.
Перша згадка про козаків датується 1489 р. Вона пов’язана з походом сина польського короля Яна Ольбрахта проти татар. Як за-значав польський хроніст М. Бєльський, польське військо успішно просувалося на південь у подільських степах завдяки провідникам з місцевих козаків.
Поступово козаки почали осідати у степу на постійне проживання. На середину XVI ст. у родючих південно-українських степах виник-ли козацькі села. Козаки займалися хліборобством, скотарством, ри-бальством, бджільництвом, полюванням, ремеслом, торгівлею. Козацькі поселення були багатші від сіл кріпосних селян, бо, по-перше, козаки були вільними людьми, а по-друге, вони мали земельні ділянки, розміри яких перевищували землеволодіння багатьох шляхтичів на заході.
Почав формуватися козацький устрій. Козаки об’єднувались у спільноти - громади. Найважливіші питання вирішувалися на ра-дах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Козаки мали однакові права на користування землею, на полювання, рибальство.
Козаки, які жили на захоплених магнатами землях, повинні були давати їм мед, хутро, гроші, служити у військових загонах при замках.
Життя козаків у Наддніпрянщині було тяжким і дуже небезпечним. Навіть працюючи на землі, вони змушені були постійно носити зброю, щоб захищатися від турків і татар. З роками козаки вдосконалили свою військову майстерність та організацію, виготовляли прекрасну зброю і порох. Озброєні козаки почали не тільки захищатися від набігів кримчан, а й нападати на татарські улуси. У 1489 р. загони козаків під час походу билися з татарами поблизу Таванської переправи на Дніпрі. У 1492 р. козаки напали на татарські кораблі на Дніпрі. У 1494, 1496 і 1498 р. українські козаки разом із донськими здійснили кілька вдалих походів проти татар, що змусило Кримське ханство для свого захисту збудувати на Дніпрі та Перекопі кілька фортець. У 1521 р. козацькі загони здійснили похід у Молдавію, у 1523 р. - у Крим, у 1524 р. - під Тавань, у 1528 р. - під Очаків, який захопили в 1545 р. У результаті цих перших походів козаки часто звільняли полонених українців, захоплювали багату військову здобич.
Польський і литовський уряд прагнув використати козацтво у влас-них цілях. Не маючи великої військової сили на півдні України, уряд почав залучати козаків до захисту південних рубежів від татар.