- •1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України
- •1.2. Східні слов’яни
- •1.3. Київська Русь (іx–xп ст.)
- •1.4. Культура Київської Русі
- •2.1. Розпад Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення Галицько-Волинського князівства і його розвиток
- •2.3. Монголо-татарська навала в Україну
- •2.4. Галицько-волинське князівство у другій половин. XIII - на початку XIV ст.
- •3.1. Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею
- •3.3. Розвиток культури наприкінці XIV -
- •4.1. Виникнення українського козацтва
- •4.2. Запорозька Січ
- •4.4. Селянсько-козацькі повстання в Україні наприкінці XVI - на початку XVII ст.
- •5.1. Початковий період визвольної війни (1648-1649 pp.)
- •5.2. Військові дії в 1650-1653 pp.
- •5.3. Переяславський договір
- •6.1. Україна після смерті б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею
- •6.2. Суспільство. Економіка. Культура
- •7.1. Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією
- •7.2. Культура і наука
- •8.1. Наддніпрянщина під владою самодержавства
- •8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.1. Україна після скасування
- •10.2. Західноукраїнські землі в 1900-1917 pp.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •11.1. Проголошення Української Народної Республіки
- •11.2. Війна радянської Росії проти унр
- •12.1. Брестський мир і Україна
- •12.2. Військово-полггичне становище України (1918-1920 pp.)
- •13.1. Україна і утворення Союзу рср
- •13.2. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924-1938 pp.
- •13.3. Українська культура 20-30-х років
- •15.1. Перший етап Другої світової війни і Україна
- •15.2. Початок Великої Вітчизняної війни і Україна
- •15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 - 1943 pp.). Початок визволення України
- •15.4. Завершення війни (1944 - вересень 1945 p.). Остаточне визволення території України
- •16.1. Відбудова народного господарства
- •16.2. Суспільно-політичне
- •16.3. Діяльність України на міжнародній арен. Після Другої світової війни
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 - перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному . Політичному житті України (друга половина 60 - середина 80-х років)
- •18.1. Розгортання державотворчого процесу
- •18.2. Зовнішньополітичний курс незалежної України
- •18.3. Розвиток культури
16.3. Діяльність України на міжнародній арен. Після Другої світової війни
Після завершення воєнних дій з огляду на вагомий внесок укра-їнського народу в перемогу значно підвищився міжнародний авторитет України. Україна серед 51 країни світу була однією із засновників Організації Об’єднаних Націй (OOH). Делегація України на чолі із заступником голови Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ УРСР Д. Мануїльським працювала над розробкою Статуту OOH. Урочиста церемонія його підписання від-булась 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско. Разом з іншими делегаціями Статут підписала й делегація України як краї-ни - засновниці нової міжнародної організації, що мала на меті забезпечити мир і безпеку народів в усьому світі. Статут OOH набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щороку відзначається якденьООН.
На першій сесії Генеральної Асамблеї OOH у 1945 р. Україну було обрано членом економічної та соціальної ради. З 1947 р. Україна -член Економічної комісії OOH для Європи. У 1948-1949 pp. УРСР була непостійним членом головного органу OOH - Ради Безпеки. Беручи активну участь у роботі OOH та інших міжнародних органі-зацій (таких як ЮНРРА - Адміністрація допомоги і відбудови при OOH (1945 p.), Женевська конференція (1949 p.), яка ухвалила Кон-венцію про захист жертв війни, Дунайська конференція (1948 p.), що виробила конвенцію про режим судноплавства по Дунаю), Україна послідовно підтримувала ідею надання допомоги країнам, що потер-піли під час Другої світової війни.
У 1946 р. Україна брала участь у роботі Паризької Мирної конференції і підписала мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Українська дипломатія багато зробила для розвитку OOH, зокрема таких її органів, як Комісія з прав лю-дини, Міжнародна організація праці (МОП), Комісія OOH з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), у переговорах щодо обмеження озброєнь. У 50-х роках представники УРСР працювали в 16-ти Між-народних організаціях, підписали 60 міжнародних угод і конвенцій.
Складним був період затяжної “холодної війни”, період боротьби між капіталізмом і соціалізмом за вплив на країни Центральної та Південно-Східної Європи, що виявилось у створенні так званого соціалістичного табору. Україна поставляла країнам, які належали до Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), чавун, вугілля, продукцію машинобудування, важливі види сировини тощо. Отримувала вона звідти промислове обладнання та інші товари. Громадяни України брали участь у будівництві та обладнуванні багатьох підприємств у країнах Східної Європи та в окремих слаборозвинених країнах. Починаючи з 1953 р. УРСР внесла відповідні кошти у фонд ООН для країн, що почали розвиватися.
Понад 20 млн трудящих України в 1950-1951 pp. підписали Сток-гольмську відозву до народів світу про заборону атомної зброї. Увій-шовши до Всесвітньої Ради Миру, представники УРСР підписали Звернення Ради про укладання Пакту Миру між великими держа-вами.
Активна позиція України на міжнародній арені посилювала інте-рес світової громадськості до історії, культури і побуту народу республіки.
Значну роль у розвитку зарубіжних зв’язків відігравали Українське Товариство культурних зв’язків із закордоном, українська комісія Всеслов’янського комітету СРСР та Український радіокомітет.
Розширювалися зв’язки діячів науки і культури України з діячами науки і культури Англії, США, Польщі, Чехословаччини, Югославії та інших країн.
У 1954 р. Україна стала членом ЮНЕСКО.
Проте за авторитарної влади в СРСР зовнішньополітична діяльність в ці роки певною мірою була обмежена. Україна рухалась у фарватері зовнішньополітичних кроків СРСР, що природно для уні-тарної держави, де панує монополія центру на зовнішню політику. Україна, формально маючи право встановлювати прямі міжнародні відносини, включаючи обмін дипломатичними місіями, за відсутності реального суверенітету, справжньої державності в республіці фак-тично не могла ним скористатися.