- •1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України
- •1.2. Східні слов’яни
- •1.3. Київська Русь (іx–xп ст.)
- •1.4. Культура Київської Русі
- •2.1. Розпад Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення Галицько-Волинського князівства і його розвиток
- •2.3. Монголо-татарська навала в Україну
- •2.4. Галицько-волинське князівство у другій половин. XIII - на початку XIV ст.
- •3.1. Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею
- •3.3. Розвиток культури наприкінці XIV -
- •4.1. Виникнення українського козацтва
- •4.2. Запорозька Січ
- •4.4. Селянсько-козацькі повстання в Україні наприкінці XVI - на початку XVII ст.
- •5.1. Початковий період визвольної війни (1648-1649 pp.)
- •5.2. Військові дії в 1650-1653 pp.
- •5.3. Переяславський договір
- •6.1. Україна після смерті б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею
- •6.2. Суспільство. Економіка. Культура
- •7.1. Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією
- •7.2. Культура і наука
- •8.1. Наддніпрянщина під владою самодержавства
- •8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.1. Україна після скасування
- •10.2. Західноукраїнські землі в 1900-1917 pp.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •11.1. Проголошення Української Народної Республіки
- •11.2. Війна радянської Росії проти унр
- •12.1. Брестський мир і Україна
- •12.2. Військово-полггичне становище України (1918-1920 pp.)
- •13.1. Україна і утворення Союзу рср
- •13.2. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924-1938 pp.
- •13.3. Українська культура 20-30-х років
- •15.1. Перший етап Другої світової війни і Україна
- •15.2. Початок Великої Вітчизняної війни і Україна
- •15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 - 1943 pp.). Початок визволення України
- •15.4. Завершення війни (1944 - вересень 1945 p.). Остаточне визволення території України
- •16.1. Відбудова народного господарства
- •16.2. Суспільно-політичне
- •16.3. Діяльність України на міжнародній арен. Після Другої світової війни
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 - перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному . Політичному житті України (друга половина 60 - середина 80-х років)
- •18.1. Розгортання державотворчого процесу
- •18.2. Зовнішньополітичний курс незалежної України
- •18.3. Розвиток культури
8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
На зміну дворянству прийшла нова суспільна група - демокра-тична інтелігенція, яка походила в основному з міщанства, а також з дрібної шляхти, козацтва та селянства. У той час на українських землях почали діяти перші університети - у Харкові (1805 р.) та Киє-ві (1834 p.), ліцеї - в Одесі та Ніжині, гімназії - у Полтаві, Харкові, Одесі та інших містах, що значно розширило можливості здобути середню та вищу освіту для дітей привілейованих класів і станів. Ос-віта мала вирішальне значення для піднесення культури в Україні.
З формуванням капіталістичних відносин, і насамперед з розвитком промисловості, торгівлі та міст, зростала потреба в освічених, кваліф-ікованих працівниках, а отже, дедалі більше ставало навчальних за-кладів та учнів у них. Згідно з Попередніми правилами народної ос-віти в 1803 р. упроваджувалися чотири типи шкіл: парафіяльні, пові-тові, губернські (гімназії) та університети. У сільських парафіяльних школах навчання тривало 4-6 місяців, у міських - до одного року. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, основ релігії, вико-нувати елементарні арифметичні дії. У гімназіях навчалися переважно діти дворян і чиновників, навчання тривало сім років. Крім державних в окремих селах України діяли й дяківські школи, що утримувались на кошти батьків. Дяки навчали дітей переважно українською мовою: читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів. Існува-ли й приватні пансіонати (майже в кожній губернії), що працювали за програмою середніх навчальних закладів. Доньки дворян здобували освіту й виховувалися в інститутах шляхетних дівчат, що були засновані у Харкові (1812 p.), Полтаві (1817 p.), Одесі (1839 p.), Керчі (1836 р.) та Києві (1838 p.).
Проміжною ланкою між гімназіями й університетами стали ліцеї, яких в Україні відкрили три: в Одесі (1817 p.), Кременці (1819 р.) та Ніжині (1832 p.).
У першій половині XIX ст. в Україні вийшли друком важливі пра-ці з різних галузей знань. У 40-х роках у Києві почала працювати Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів. У Комісії збира-лись, вивчались і друкувались документи про історичне минуле Ук-раїни. Тут працював Т. Шевченко. У цей період були надруковані твори відомого російського та українського історика М. Костомарова “Богдан Хмельницький” і “Бунт Стеньки Разіна”, тритомне “Ста-тистическое описание Киевской губернии”, яке підготував Д. Шу-равський. В українській історіографії кінця XVIII - початку XIX ст. особливе місце належить “Історії Русів”, яку в 1846 р. опублікував О. Бодянський. Багато архівних матеріалів про Запорозьке козацтво і Новоросійський край зібрав А. Скальковський. Значний внесок у розвиток національної історичної думки зробив М. Максимович, перший ректор Київського університету. Він виступив проти нор-манської теорії походження Русі, підготував та опублікував збірки українських народних пісень, став першим істориком Коліївщини -великого народного повстання, що відбулось на Правобережжі в 1768 р.
Російський царизм, Габсбурзька монархія, німецький, польський та угорський феодалізм ігнорували українську мову, не дозволяли корис-туватися нею ні у школах, ні в державних установах. Але спинити роз-виток української мови вони не могли так само, як не могли добитися денаціоналізації та знищення українського народу як такого.
Українська інтелігенція, письменники, громадські та культурні діячі обстоювали право українського народу на власну національну мову, опікувалися її розвитком і вивченням. Так, у 20-30-х роках XIX ст. у Львівському університеті виконувались дослідження в ца-рині краєзнавства і гуманітарних наук. І. Могильницький написав першу в Галичині граматику українською мовою. Тоді ж у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та лі-тератури. Вирішальну роль у становленні української національної мови відіграли твори основоположників нової української літерату-ри. Зачинателем її став І. Котляревський (1769-1838). На новий ща-бель піднесли українське красне письменство також твори Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича і особливо Т. Шевченка. З появою Т. Шевченка - виданням у 1840 р. “Кобзаря” і згодом “Гайдамаків” - українське відродження стало безсумнівним, а література й мова не потребували інших доказів свого права на існування.
Український живопис у першій половині XIX ст. розвивався в за-гальному руслі з європейським мистецтвом. Панівним у цей час був класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався роман-тизм, зароджувався реалізм як стиль майбутнього. У середині XIX ст. П. Федотов і Т. Шевченко заклали основу критичного реалістичного мистецтва. Пензлю та олівцю Т. Шевченка належать понад 130 порт-ретів, серії малюнків, а також численні зарисовки з життя казахського народу, серед якого Т. Шевченко жив під час заслання.
У скульптурі й архітектурі цього періоду переважав класицизм, який прийшов на зміну бароко. Один з найвищих мистецьких досяг-нень того часу - пам’ятник Ришельє в Одесі, автором якого є І. Мар-тос (1754-1835), виходець з України. До видатних пам’яток монумен-тальної скульптури належать будівля Київського університету (1842 р.) за проектом відомого академіка архітектури В. Беретті, Оперний те-атр у Львові (1837-1838 pp.) - архітекторів А. Пихаля і Я. Зальцма-на. Засновник Харківського університету В. Каразін побудував поблизу Харкова першу в Україні метеорологічну станцію.
У сфері музичного й театрального мистецтва подіями на Східній Га-личині стали твори композитора-професіонала М. Вербицького - ав-тора симфоній та музичних творів на слова Ю. Федьковича. Великий внесок у розвиток музики зробив С. Гулак-Артемовський. Заслужену славу на початку XIX ст. здобув аматорський театр у селі Кибінці на Полтавщині, керівником та режисером якого був батько письменника М. Гоголя В. Гоголь-Яновський. Відомий український актор К. Соле-ник виступав на сцені професіонального театру, керівником і режисе-ром якого був Г. Квітка-Основ’яненко. У першій половині XIX ст. в Україні почали організовуватись пейзажні парки: в Умані— “Со-фіївка”, в околицях Білої Церкви, у долині річки Рось — “Олександ-рія”, у Львові - Стрийський.
Розділ 9
УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.