- •1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України
- •1.2. Східні слов’яни
- •1.3. Київська Русь (іx–xп ст.)
- •1.4. Культура Київської Русі
- •2.1. Розпад Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення Галицько-Волинського князівства і його розвиток
- •2.3. Монголо-татарська навала в Україну
- •2.4. Галицько-волинське князівство у другій половин. XIII - на початку XIV ст.
- •3.1. Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею
- •3.3. Розвиток культури наприкінці XIV -
- •4.1. Виникнення українського козацтва
- •4.2. Запорозька Січ
- •4.4. Селянсько-козацькі повстання в Україні наприкінці XVI - на початку XVII ст.
- •5.1. Початковий період визвольної війни (1648-1649 pp.)
- •5.2. Військові дії в 1650-1653 pp.
- •5.3. Переяславський договір
- •6.1. Україна після смерті б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею
- •6.2. Суспільство. Економіка. Культура
- •7.1. Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією
- •7.2. Культура і наука
- •8.1. Наддніпрянщина під владою самодержавства
- •8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії
- •8.3. Розвиток культури України в першій половині XIX ст.
- •9.1. Україна після скасування
- •10.2. Західноукраїнські землі в 1900-1917 pp.
- •10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 pp.
- •11.1. Проголошення Української Народної Республіки
- •11.2. Війна радянської Росії проти унр
- •12.1. Брестський мир і Україна
- •12.2. Військово-полггичне становище України (1918-1920 pp.)
- •13.1. Україна і утворення Союзу рср
- •13.2. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924-1938 pp.
- •13.3. Українська культура 20-30-х років
- •15.1. Перший етап Другої світової війни і Україна
- •15.2. Початок Великої Вітчизняної війни і Україна
- •15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 - 1943 pp.). Початок визволення України
- •15.4. Завершення війни (1944 - вересень 1945 p.). Остаточне визволення території України
- •16.1. Відбудова народного господарства
- •16.2. Суспільно-політичне
- •16.3. Діяльність України на міжнародній арен. Після Другої світової війни
- •16.4. Суспільно-економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 - перша половина 60-х років)
- •16.5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному . Політичному житті України (друга половина 60 - середина 80-х років)
- •18.1. Розгортання державотворчого процесу
- •18.2. Зовнішньополітичний курс незалежної України
- •18.3. Розвиток культури
2.2. Виникнення Галицько-Волинського князівства і його розвиток
У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИН. XIII СТ.
У XП–XШ ст. на території України підносяться Галицьке і Волинське князівства. М. Грушевський вважав ці князівства спадкоємцями політичних і культурних традицій Києва. Галичина розміщувалась у східних передгірних районах Карпат, у верхів’ях річок Дністра і Пру-та. Населяли її племена дулібів, тиверців і білих хорватів. На сході вона межувала з лісовими рівнинами Волині, яку також заселяли дуліби і білі хорвати. На схід від Волині лежало Київське князівство. На західних і північних кордонах Галичина боролася з угорцями і поляками, а Волинь змушена була боротись проти північних сусідів -литовських племен. Обидва князівства були вдало розташовані, їх не діставали напади зі степу. Волинь і Галичина були густо населені. А їх міста стояли на важливих торговельних шляхах на Захід. Крім того, Галичина мала великі поклади солі - товару, який був потрібний усій Русі.
Протягом 980-990 pp. київський князь Володимир відвоював у поляків Галичину і приєднав її до своїх володінь. На Волині він за-снував місто Володимир, яке згодом стало її столицею. У Галичині центр князівства перемістився з Перемишля до Галича поблизу кар-патських соляних розробок. Київським князям вдалося закріпити ці землі за своїми наступниками.
Галичина і Волинь істотно розширилися. У Галичині бояри були заможні та владні. Винятково велику владу галицьких бояр можна пояснити їхнім походженням. На відміну від бояр інших князівств, які здебільшого походили з князівської дружини, галицькі бояри, очевидно, були нащадками місцевої племінної знаті. Свої повнова-ження вони діставали не від князя, а внаслідок узурпування общинних земель. Крім того, багато хто з них торгував сіллю, що забезпе-чувало їм міцне економічне становище і давало можливість тримати власні бойові дружини. Нарешті, через віддаленість Галичини від Києва Великому київському князю важко було втручатися в місцеві події.
На відміну від галицьких бояри Волинського князівства прийшли в ці землі у складі дружин своїх князів. Київ був до них набагато ближчий, тому й мав на них істотніший політичний вплив, ніж на Галичину. Волинські бояри одержали земельні володіння за службу князю. Вони залежали від щедрості князя й тому більше підтримували його.
З-поміж князівств першим від Києва відокремилося Галицьке. З 1097 р. тут княжили правнуки Ярослава Мудрого, князі Ростисла-вичі - Василько, Володар і Рюрик, які перемогли князів- суперників та угорців у 1099 р. Після їх смерті син Володара Володимирко (1124-1152 pp.) об’єднав у 1141 р. галицькі землі у князівство з центром у Галичі. Він розширив межі князівства, боровся проти Угорського королівства, успішно протистояв прагненню Великих князів київських підкорити собі Галичину. Син його Ярослав Осмомисл (1152-1187 pp.) розширив кордони Галичини аж до гирла Дністра, уклавши союзні договори з Угорщиною і Польщею.
Проте Осмомислові не вдалося обмежити боярську опозицію, і після його смерті вона почала відкрито боротися проти його сина Володимира (1187-1198 pp.). Він змушений був утекти до Угорщини. Скориставшись цим, угорський король Бела III захопив у 1189 р. Га-лицьке князівство і посадив у Галичині свого сина Андрія. Проте галичани повстали і вигнали загарбників. З допомогою польського князя Казимира влітку 1189 р. Володимир знову зміг повернутися в Галич, та його залежність від бояр ще більше посилилася.
У середині XII ст. швидко розвивається Волинське князівство. За часів правління правнука Володимира Мономаха Мстислава Ізяс-лавича Волинська земля утворила окреме князівство. Після смерті Мстислава князем у Волині став його син Роман (1170-1205 pp.). Між сусідніми Галичиною та Волинню розвивалися жваві господарські зв’язки. Цей чинник, а також потреба спільної боротьби проти аг-ресії з боку Польщі й Угорщини стали передумовами об’єднання цих земель в єдине князівство. У 1189 р. галицькі бояри запросили Рома-на княжити в Галичині, однак цьому перешкодили суперники. Лише в 1199 р. після смерті галицького князя Володимира Ярославича Роман зумів захопити Галич і об’єднати Галичину з Волинню.
У внутрішній політиці Роман зосередив увагу на зміцненні князівської влади, тобто на ослабленні бояр. Багатьох з них він відпра-вив на каторгу або стратив. Союзниками князя в боротьбі з боярами були міські жителі та дрібні бояри. Князь Роман успішно здійснював і зовнішню політику. Він двічі, у 1202 і 1204 p., очолював об’єднані походи українських князів на половців, які завершилися вдало. Роман здійснив кілька походів у литовські та польські землі й у 1196 р. приєднав до свого князівства землі литовського племені ятвагів. У 1203 р. поразки в боротьбі з ним за Київ зазнали суперники із Суз-даля, і князь Роман заволодів Києвом.
Таким чином, під владу галицького князя потрапили всі українсь-кі князівства, за винятком Чернігівського. Продовжуючи у 1205 р. походи польськими землями, Роман потрапив у засідку і загинув.
Незабаром після смерті князя Романа знову почалися чвари між князями, боярські інтриги, посилилося іноземне втручання, що врешті призвело до розпаду держави. Синам його Данилові та Ва-силькові було відповідно три та один рік, і галицькі бояри вигнали їх разом з їхньою матір’ю княгинею Анною. При цьому визначилися дві протилежні тенденції: з одного боку - прагнення до збереження і зміцнення князівства, з іншого - до поділу і роздробленості його те-риторії. За об’єднання земель під владою Великого князя виступали дрібні й середні бояри та городяни. Вони боялися необмеженої влади боярської верхівки, яка зосередила у своїх руках великі земельні ба-гатства. Підтримувала князя також група володимирських бояр. Бояри, які були проти князівської влади, запросили княжити трьох Іго-ревичів, синів героя “Слова о полку Ігоревім”. Та для багатьох бояр це стало великою помилкою. Не бажаючи ділитися владою з бояра-ми, Ігоревичі знищили майже 500 бояр. Однак бояри з допомогою угорців стратили Ігоревичів. Скориставшись обуренням мас, поль-ські й угорські феодали, прикриваючись захистом прав Данила і Ва-силька, захопили й поділили між собою Галичину. Данило і Василько у 1215 р. дістали батьківську вотчину - Володимир.
У 1219 р. галичани повстали проти угорців. Бояри запросили кня-жити Мстислава Удатного, і він княжив у Галичі до 1228 р. Водночас Данило і Василько об’єднали землі Волинського князівства і в результаті воєнних дій тільки у 1238 p., спираючись на городян і ду-хівництво, заволоділи Галичем. Так була відновлена єдність Галиць-ко-Волинського князівства.
У цей самий період виникла загроза німецької феодально-католицької агресії. У 1237 р. німецькі лицарі-хрестоносці захопили місто Дорогичин і хотіли перетворити його на опорний пункт для дальшого просування в Галицько-Волинське князівство. У 1238 р. Данило розбив хрестоносців і звільнив Дорогичин.
Данило Галицький і далі здійснював політику об’єднання українських земель. У 1240 р. він захопив Київ і посадив там свого воєводу Дмитра. Взявши собі Галичину, Данило віддав Василькові Волинь.
Проте обидва князівства ще протягом певного часу існували як єдине ціле під орудою старшого брата Данила.
У внутрішній політиці Данило, як і його батько, намагався забезпечити собі підтримку серед селян і городян, щоб не залежати від бояр. Він побудував багато міст, у тому числі в 1256 р. Львів, який був названий на честь його сина Лева. Для заселення нових міст Да-нило запрошував ремісників і купців з Німеччини й Польщі, а також руських земель. Багатонаціональний характер галицьких міст підси-лювався великими вірменськими і єврейськими громадами, які після занепаду Києва переселилися на захід. У селах для захисту смердів від бояр призначалися спеціальні чиновники, створювалися військові загони із селян. Та монголо-татарська навала перешкодила Данилові здійснити його плани.