1. Кочерган м.П. Вступ до мовознавства. – к.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко с.І. Загальне мовознавство. – к.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов ю.С. Введение в языкознание. – м.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

3. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

5. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – M., 1987.

7. Харченко С.В. Вступ до мовознавства. – К: Вид-во НАУ, 2004. – 346 с.

План:

1. Предмет і розділи граматики.

2. Граматична форма слова.

3. Граматичне значення слова.

4. Поняття граматичної категорії.

Основний зміст:

Граматична організація мови представлена одиницями морфологічного і синтаксичного рівнів. Кожна така одиниця має сукупність граматичних значень, об’єднаних у граматичні категорії, які набувають матеріального вираження за допомогою певних граматичних способів. Граматичні значення і граматичні способи реалізуються у граматичних формах. Граматичне значення – абстрактне значення, яке характерне групам слів і має регулярне формальне вираження. Виокремлюють два різновиди граматичного значення – реляційне, або словозмінне, та дериваційне, або словокласифікуюче.

Усі ознаки, властивості об’єктивної дійсності узагальнені в граматичних значеннях, утворюють граматичні категорії – сукупність однотипних граматичних значень, об’єднаних певним змістом.

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність граматичного значення?

2. Чим граматичне значення відрізняється від лексичного?

3. Що таке граматична категорія і граматична форма?

4. Що необхідно враховувати при визначенні граматичної категорії?

5. Як класифікують граматичні категорії?

6. Розкрийте поняття “граматичний спосіб”.

7. Що таке лексико-граматичні розряди (категорії)? Чим вони відрізняються від граматичних категорій?

Ключові поняття: морфологія, синтаксис, дериватологія, класифікаційні (словотворчі, дериваційні), реляційні категорії, лексико-граматичний розряд.

ЛЕКЦІЯ ХV

ТЕМА: МОРФЕМА І СЛОВОФОРМА

Мета: з’ясувати місце словотвору в системі наук про мову; визначити предмет вивчення словотвору; дати основні відомості про морфему; забезпечити знання про морфемну структуру слова та види морфем; дати визначення морфеміки та морфонології.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Аракин В.Д. Типология языков и проблема методического прогнозирования. – М.: Высшая школа, 1989. – 374 с.

2. Білецький А.О. Про мову, мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 89 с.

3. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1983. – 451 с.

4. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. – 241 с.

5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М.: Просвещение, 1987. – 335 с.

6. Луценко H.A. Ввведение в лингвистику слова. – Горловка: ГГПИИЯ, 2003.–186 с.

План:

1. Морфологічна будова слова. Поняття морфеми.

2. Види морфем.

3. Фонологічна структура морфем. Поняття морфонології.

4. Словозмінна (реляційна) і словотвірна (дериваційна) функції афіксів. Поняття формотворчих афіксів.

5. Продуктивні і непродуктивні, активні і пасивні афікси.

Основний зміст:

Морфема –мінімальна двостороння одиниця мови. Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Морфема, яка немає матеріального вираження називається нульовою. Морфеми мають три основні типи значень: речове, реляційне, дериваційне.

Морфеми поділяються на сегментні (виділяються шляхом сегментування лінійної одиниці – слова) і несегментні (не можливо вичленити сегментуванням слова). Сегментні морфеми поділяються на корені й афікси (префікс, суфікс, постфікс, флексія, інтерфікс, інфікс, циркумфікс, транс фікс). До несегментних морфем належать нульова морфема і суперсегментні морфеми (морфеми наголосу і тону). Із функціонального погляду афікси поділяються на словотворчі і формотворчі.

Морфеміка – розділ мовознавства, який вивчає типи й структуру морфем. Морфонологія – розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем різного типу й використання фонологічних відмінностей для морфологічних цілей.

Усі афікси поділяються на продуктивні і непродуктивні, активні і пасивні.

Питання для самостійної роботи:

1. У чому полягає сутність морфеми?

2. Які типи значень властиві морфемі?

3. Що таке аломорф?

4. Охарактеризуйте групи афіксів, які виокремлюються за місцем у слові відносно кореня.

5. Що вивчає морфеміка?

6. Що вивчає морфонологія?

7. У чому полягає сутність словотвірного типу?

Ключові поняття:

Морфема, аломорф, корінь, афікс, морфеміка, морфонологія

ЛЕКЦІЯ ХVІ

ТЕМА: СПОСОБИ ВИРАЖЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ

Мета: дати уявлення про морфологічні процеси; проаналізувати синтетичні та аналітичні способи вираження граматичних значень.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. Белая А.С. Введение в языкознание. – Нежин: НГПУ, 2000. – 33 с.

2. Білецький А.О. Про мову, мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 89 с.

3. Вендина Т.И. Введение в языкознание. – М., 2001. – 264 с.

4. Герета Н.М., Торчинський М.М. Вступ до мовознавства. – К.: Товариство “Знання”, 2000. – 315 с.

5. Глазкова О.В., Колесник Д.М. Вступ до мовознавства.–Черкаси: ЧІТІ, 1999.–212с.

6. Головин Б.Н. Введение в языкознание. – М., 1983. – 451 с.

7. Горох Г.В. Вступ до мовознавства.– Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002.– 198с.

План:

1. Морфологічні процеси.

2. Способи вираження граматичних значень

2.1.Синтетичні способи вираження граматичних значень.

2.2. Аналітичні способи вираження граматичних значень.

Основний зміст:

Морфемний склад слова в процесі розвитку мови може зазнавати змін. Сучасна морфемна структура деяких слів не збігається зі структурою, що була властива їм у момент утворення. Це зумовлено деетимологізацією, відривом мотивованого сова від мотивуючого, семантичною та фонетичною зміною мотивованого слова. Розрізняють такі зміни морфемного складу слова, як опрощення, пере розклад, ускладнення, декореляція.

У кожній мові граматичні значення слова виражаються певним способом. Залежно від використовуваних мовних засобів розрізняють два типи способів вираження граматичних значень – синтетичні (афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, суплетивізм, синтаксичне словоскладання, наголос) та аналітичні (службові слова, порядок слів, інтонація).

Питання для самостійної роботи:

1. Які способи вираження граматичних значень належать до синтетичніих?

2. Чим відрізняються аглютинація і фузія?

3. Які способи вираження граматичних значень належать до аналітичних?

4. У чому полягає сутність словотвірного типу?

5. Що вивчає морфонологія?

Ключові слова:

Морфемний склад, морфемна структура, синтетичний та аналітичний спосіб вираження граматичних значень, афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, суплетивізм, синтаксичне словоскладання, наголос, службові слова, порядок слів, інтонація.

ЛЕКЦІЯ ХVІІ

Тема: ЧАСТИНИ МОВИ

Мета: сформувати поняття про частини мови як про засіб категоризації явищ реального світу, показати різницю в розумінні й інтерпретації дійсності, яка виявляється в наявності різних частин мови в різних мовах світу.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006.

2. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

3. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.

4. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

5. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

6. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 226 с.

План:

1. Поняття частин мови.

2. Критерії виділення частин мови.

3. Частини мови в різних мовах.

4. Характеристика основних частин мови.

Основний зміст:

Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднані спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. На сучасному етані виокремлюють три основні критерії класифікації частин мови: семантичний, формально-граматичний, синтаксичний, допоміжним є словотвірний. В кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. Відмінності в частинах мови стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Кожна частина мова характеризується специфічними ознаками.

Система частин мови не жорстка. Є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин мови; має місце перехід слів із однієї частини мови до іншої.

Питання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення частин мови.

2. Які основні критерії виокремлення частин мови вам відомі?

3. Які допоміжні критерії використовуються для визначення частин мови?

4. У чому полягає проблема провідного критерію?

5. Де зародилося вчення про частини мови?

6. Звідки бере свій початок європейська традиція класифікації слів за частинами мови?

7. Чи можна побудувати однакову для всіх мов систему частин мови?

8. У чому полягає специфіка частин мови в різних мовах світу?

9. Охарактеризуйте частини мови, вказуючи на їх основні ознаки.

Ключові поняття:

частини мови, іменник, прикметник, дієслово, вербоїд, прислівник, займенник, прийменник, післяйменник, артикль, частка, сполучник, предикатив, формально-граматичний (морфологічний), семантичний, синтаксичний критерії.

ЛЕКЦІЯ ХVІІІ

ТЕМА: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ

Мета: дати основні відомості про словосполучення, речення, синтагму, текст; з’ясувати типи синтаксичних зв’язків у словосполученні; забезпечити знання про структурно-граматичний поділ речення, актуальне членування речення та структурні типи речень; визначити перехід від мови до мовлення.

Основна література:

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 368 с.

2. Дорошенко С.І. Загальне мовознавство. – К.: Центр навчальної диципліни, 2006. – 283 с.

3. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – 321 с.

Додаткова література:

1. . Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 226 с.

2. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987.

3. Дубічинський В.В. Вступ до мовознавства. – Харків, 2002. – 241 с.

4. Дубровина К.Н., Игнатьева М. М. Основы лингвистики. – М., 1994.– 199 с.

План:

1. Синтаксис.

2. Словосполучення.

3. Поняття про синтагму.

4. Речення як комунікативна одиниця.

5. Текст.

Основний зміст:

Основними одиницями синтаксису є словосполучення, синтагма і речення. Деякі сучасні науковці виділяють текст як одиницю синтаксису. Перехід від мови до мовлення – це перехід від статичної системи слів з їхніми лексичними й граматичними значеннями до динамічного розташування їх у певному лінійному порядку, тобто шлях до речення лежить через словосполучення.

Словосполучення – синтаксична одиниця, яка утворилась поєднанням слів за допомогою підрядного граматичного зв’язку. Здатність слів сполучатись між собою називають валентністю. Розрізняють граматичну і лексичну валентність. Виокремлюють три типи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання. Особливою формою зв’язку слів у словосполученні є ізафет.

Синтагма є окремою мовленнєвою одиницею. Вона має план вираження і план змісту. Основою інтонаційного поділу речення на синтагми є семантична та синтаксична єдність відрізків речення.

Реченню властива відносна самостійність, оскільки воно виражає закінчену думку і відділяється у мовленні від інших речень паузою. Розрізняють п’ять синтаксичних категорій речення: синтаксичного часу, синтаксичного способу, об’єктивної модальності, суб’єктивної модальності, предикативності.

Виокремлюють такі компоненти тексту: над фразова єдність, абзац, дискурс. Пов’язаність тексту називають когезією.

Питання для самостійної роботи:

1. Яку синтаксичну конструкцію називають словосполученням?

2. Поясніть, що таке валентність. Яка різниця між актантами і сирконстантами?

3. На які групи поділяють словосполучення за структурою?

4. Які питання теорії словосполучення є дискурсивними?

5. У чому полягає сутність речення?

6. Назвіть основні властивості речення, які відрізняють його від словосполучення.

7. Яка роль інтонації в оформленні речення?

8. Які два аспекти виділяють у реченні?

9. На які типи поділяються речення за структурою.

Ключові поняття: словосполучення, речення, валентність, актанти, прості, складні, комбіновані словосполучення, узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання, ізафет, предикативність, модальність, диктум, пропозиція, тема, рема..