Семінарське заняття 7 Тема: Основні засади публічного адміністрування в соціальній сфері. Публічне адміністрування та економіка

1. Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.

2. Основні види соціальної допомоги держави.

3. Принципи оцінювання ефективності реалізації соціальної політики.

4. Основні напрями формування та розвитку сучасної економічної системи.

5. Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.

6. Основні характеристики сучасної економічної системи.

7. Основні напрями державного регулювання економіки.

1.Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки.

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

За визначенням О. Ю. Оболенського, державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Специфіка державного управління як виду управління полягає в тому, що воно:

• у своєму здійсненні опирається на владу - організовану силу суспільства, здатну до примусу;

• поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінській дії його найважливіші явища, процеси та взаємозв'язки;

• діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як державний апарат управління і публічні прояви суспільства [7, с. 94].

Головним призначенням державного управління є забезпечення функціонування і розвитку суспільства для досягнення певної мети цього суспільства.

У вигляді основних характеристик державного управління зазвичай виступають наступні [4; 7]:

• державне управління завжди є певною організуючою діяльністю, в результаті якої виникають конкретні, управлінські за своїм змістом відносини;

• необхідною умовою виникнення державного управління відносин є наявність суб'єкта та об'єкта управління з боку держави.

Отже, державне управління соціальною сферою пропонується визначити як систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на стан і розвиток соціальної сфери суспільної системи, суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою реалізації державної соціальної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, в інтересах оптимального функціонування та розвитку інститутів громадянського суспільства та соціальної держави.

У широкому змісті слова соціальну сферу можна описати як область прояву засад соціальності через взаємодію індивідів та спільнот, а також через функціонування соціальних інститутів. У сучасному постіндустріальному суспільстві соціальна сфера стає найважливішою сферою громадського життя. Поняття соціальної сфери конкретизує, у свою чергу, поняття соціального життя - воно є динамічним аспектом соціальної сфери й містить можливі напрямки її розвитку. Власне суспільство може бути розглянуте як втілення соціального життя, динамічний процес, що перетерплює періоди ускладнення та спрощення, переходу одних форм життєдіяльності в інші.

У змісті соціальної сфери виділяють два основних компоненти - соціальні відносини та соціальну діяльність. Отже, соціальна сфера може бути представлена як область прояву соціальних відносин різної якості, а соціальна діяльність виступає як основа самоорганізації цієї сфери.

Соціальна сфера містить у собі всі складові, які слугують її відтворенню, функціонуванню й розвитку:

• суб'єкти соціальної сфери - індивіди, спільності та саме суспільство як соціальний організм;

• підсистеми соціальної сфери - сфери освіти, родини, праці, побуту, соціальна інфраструктура тощо;

• соціальні інститути й організації, що здійснюють управління соціальною сферою;

• соціальні зв'язки й відносини між суб'єктами, підсистемами та інститутами;

• потреби, цінності й норми, що лежать в основі цих відносин;

• процеси в соціальній сфері.

Центральним елементом у структурі соціальної сфери дослідники вважають потреби індивіда та групи, тому ступінь задоволення потреб людей у благах, необхідних для їхньої

Організаційно-правові засади управління соціальним захистом населення

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним із важливих напрямів діяльності держави. Держава несе обов'язки щодо матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці заборонено. Громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для соціальних виплат і допомоги. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 6 грудня 1992 р. гарантує всім непрацездатним громадянам України право на соціальну захищеність шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку зі збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету й підвищенням ефективності економіки країни.

Для здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення створено Пенсійний фонд України, який є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Основним завданням Пенсійного фонду та його органів на місцях є забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат, фінансування яких відповідно до чинного законодавства покладено на Пенсійний фонд. Виконанню завдань по соціальному захисту населення України сприяють Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., закони України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 червня 1997 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

У широкому змісті слова соціальну сферу можна описати як область прояву засад соціальності через взаємодію індивідів та спільнот, а також через функціонування соціальних інститутів. У сучасному постіндустріальному суспільстві соціальна сфера стає найважливішою сферою громадського життя. Поняття соціальної сфери конкретизує, у свою чергу, поняття соціального життя - воно є динамічним аспектом соціальної сфери й містить можливі напрямки її розвитку. Власне суспільство може бути розглянуте як втілення соціального життя, динамічний процес, що перетерплює періоди ускладнення та спрощення, переходу одних форм життєдіяльності в інші.

У змісті соціальної сфери виділяють два основних компоненти - соціальні відносини та соціальну діяльність. Отже, соціальна сфера може бути представлена як область прояву соціальних відносин різної якості, а соціальна діяльність виступає як основа самоорганізації цієї сфери.

Соціальна сфера містить у собі всі складові, які слугують її відтворенню, функціонуванню й розвитку:

• суб'єкти соціальної сфери - індивіди, спільності та саме суспільство як соціальний організм;

• підсистеми соціальної сфери - сфери освіти, родини, праці, побуту, соціальна інфраструктура тощо;

• соціальні інститути й організації, що здійснюють управління соціальною сферою;

• соціальні зв'язки й відносини між суб'єктами, підсистемами та інститутами;

• потреби, цінності й норми, що лежать в основі цих відносин;

• процеси в соціальній сфері.

Центральним елементом у структурі соціальної сфери дослідники вважають потреби індивіда та групи, тому ступінь задоволення потреб людей у благах, необхідних для їхньої

Система органів соціального захисту населення

Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою посилення соціальної спрямованості реформ і проведення активної соціальної політики щодо координування й комплексного здійснення соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості, соціального захисту та пенсійного забезпечення населення створено Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України). Згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р., Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав. Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності, фізичними особами — підприємцями та громадянами.

Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального забезпечення населення й соціальної захищеності інвалідів і громадян похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається організацією роботи щодо призначення та виплати пенсій відповідно до чинного законодавства тощо.

Відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16 грудня 1993 р. громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними й особистими правами та свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінацію громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах заборонено, а посадових осіб, які порушують ці гарантії, притягають до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Ветеранами праці визнають осіб, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях і об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) та вийшли на пенсію. Право на пенсію за віком надано кожному громадянину, який досяг пенсійного віку (55 років — для жінок і 60 років — для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж.

Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлює Закон України «Про пенсійне забезпечення». Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, призначають соціальну пенсію. Вік для призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлює законодавство України про пенсійне забезпечення.

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки, Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи) соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Заяву про призначення пенсії працюючий подає за місцем роботи, а непрацюючий — до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії призначає районний (міський) відділ соціального забезпечення.

Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє комісія для призначення пенсій при місцевих державних адміністраціях, виконкомах районної (міської) ради. Пенсійні справи до засідання комісії готує відділ соціального забезпечення.

У віданні органів соціального забезпечення перебувають медико-соціальні експертні комісії, на які покладено визначення постійної або тривалої втрати працездатності й установлення групи інвалідності, її причин, часу настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії.

Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.

Проблеми економіки суспільного сектору досить актуальні для сучасної України, зважаючи зокрема на потребу радикального реформування механізмів фінансування створення суспільних благ. Суспільними благами, як відомо, є блага, що споживаються спільно, як правило, багатьма економічними суб'єктами. Статус блага залежить насамперед від того, як споживається це благо (індивідуально, колективно і так далі). Але спосіб, джерело фінансування створення блага є також свідченням категорії, до якої можна зарахувати те чи інше благо. Серед суспільних благ виділяють: чисті; колективні; змішані; локальні; блага приватного (індивідуального) користування з позитивними або негативними зовнішніми ефектами. Ці категорії суспільних благ відмінні між собою, зокрема за джерелами коштів для свого виробництва.

Фінансування створення чистих суспільних благ повинно здійснюватися лише за рахунок податкових та інших надходжень до бюджету. Основна причина цього: неможливо нормувати ці блага, обмежувати їх споживання залежно від оплати за них різними споживачами. В Україні до чистих суспільних благ, створення яких забезпечується тільки фінансовими ресурсами держави, належать: охорона навколишнього середовища та ядерна безпека, національна оборона, державне управління, громадський порядок, безпека й судова влада1.

Блага суспільного користування є важливою частиною усіх благ, що споживають економічні суб'єкти. На відміну від благ індивідуального користування, суспільні споживаються спільно всіма громадянами країни (національні суспільні блага), мешканцями окремих територій, міст (локальні суспільні блага), певними колективами споживачів (колективні суспільні блага).

Однією з рис чистого суспільного блага є відсутність суперництва у його споживанні (nоnrі-valry in consumption): користування цим благом одним суб'єктом не зменшує його кількості, не погіршує якості для інших користувачів. Люди спільно користуються законодавчими актами, що регулюють освіту, охорону здоров'я, соціально-трудові відносини. Чисельність споживачів цих суспільних благ може зростати при стабільному рівні забезпеченості кожного з них. Немає необхідності ухвалювати додатковий закон про державне страхування на випадок безробіття при збільшенні безробітних, якщо один такий закон вже існує.

Іншою рисою чистого суспільного блага є не-виключність у споживанні (nonexcludability of benefits), тобто неможливість виключення окремих споживачів від користування ним. Характер такого блага, як послуги ефективної Державної служби зайнятості, не дозволяє запобігти його споживанню неплатниками (підприємствами, фізичними особами, які уникають внесків у бюджет державного страхування на випадок безробіття). Інакше кажучи, постачальник послуг Державної служби зайнятості не в змозі відокремити свої взаємовідносини з кожним зі споживачів своїх послуг, нормувати ці послуги.

Різним суспільним благам неоднаковою мірою властиві відсутність суперництва у споживанні та невиключність. Коли користування суспільним благом кожним додатковим споживачем зменшує його споживчі якості для всіх інших споживачів внаслідок дії ефектів витіснення (crowding) або переповнення (congestion), - це змішане суспільне благо. Найбільш явно ефекти переповнення та витіснення виступають при наданні таких благ, що мають відношення до відтворення робочої сили: масові заходи (театральні, спортивні); послуги публічних лікарень, бібліотек, басейнів, пляжів, навчальних закладів. Переповнені класи учнів не сприяють нормальному засвоєнню навчального матеріалу. Черги за безкоштовними послугами в стоматологічні кабінети в державних лікувальних закладах - звичайне явище в сьогоднішній Україні. Державна політика в цьому випадку може бути спрямована на розширення, будівництво нових суспільних закладів освіти, охорони здоров'я; впровадження нормування відповідних благ за допомогою встановлення за них оплати.

Споживачами частини суспільних благ виступають мешканці окремого міста. До таких благ належать, наприклад, послуги місцевої Державної служби зайнятості; акти місцевої влади стосовно громадських робіт. Від якості такого локального суспільного блага, як транспортні послуги в місті, залежить мобільність робочої сили в ньому. У свою чергу, від рівня мобільності робочої сили залежать масштаби безробіття, задоволеність людей працею, стан їхнього здоров'я.

У цілому сукупність суспільних благ створює систему, де всі елементи пов'язані між собою. Приміром, існує зв'язок, залежність між благами проміжного і кінцевого споживання. Для відтворення таких кінцевих суспільних благ, як соціальна стабільність, соціальний спокій, країна має обмежувати рівень безробіття, протидіяти надмірній диференціації доходів населення (проміжні суспільні блага)[4, c. 29-30].

Забезпечення країною суспільних благ

У кожній країні існує певна структура попиту та пропозиції благ, маючи на увазі характер споживання останніх. Частина з цих благ є чистими суспільними благами, інші блага є благами колективного або індивідуального споживання саме завдяки певній державній політиці. Зміна статусу блага відбувається, як правило, при кардинальній зміні соціально-економічних умов життя в країні, зміні державної економічної політики. Найбільш характерними є перетворення благ із суто суспільних у колективні, а також у блага індивідуального споживання. Саме такі зміни статусу благ відбуваються в останнє десятиріччя в Україні стосовно послуг медицини та освіти, багато з яких перетворюються зі змішаних суспільних благ в індивідуальні суспільні блага; із загальнонаціональних суспільних благ у локальні суспільні блага тощо.

Одна з теоретичних проблем економіки суспільного сектора полягає в тому, наскільки комерціалізація освіти, посилення її елітарності сприяє переходу освіти із категорії суспільних благ у розряд благ індивідуального споживання? Для відповіді на це запитання необхідно звернути увагу на дві обставини:

- більш широке впровадження в Україні принципу "турбуйся про свою освіту сам" призводить до того, що не держава, а самі люди визначають структуру послуг, що пропонуються на ринку освіти. У результаті суспільна корисність освіти знижується, іншими словами, освіта меншою мірою починає відповідати характеристикам суспільного блага. До того ж перехід освіти на ринкові засади обумовлює привілеї в освіті (доступ до більш якісного навчання зокрема) не найбільш обдарованим, а найбільш забезпеченим;

- останніми роками спостерігається тенденція до деінтелектуалізації праці: поряд зі зростанням значення висококваліфікованої трудової діяльності збільшуються обсяги праці низької кваліфікації, насамперед, у торгівлі, сфері обслуговування. Значне зростання зайнятості спостерігається за тими професіями, які не вимагають високої кваліфікації і серйозних інвестицій у людський капітал: секретарі, касири, кухарі, працівники охоронних структур. Така ситуація в поєднанні з динамічним розвитком вищої освіти поглиблює розрив між потребами економіки і створенням такого суспільного блага, як освіта.

Зміна статусу блага нерідко означає, що зміни відбуваються в структурі його ринкової пропозиції. Скажімо, медичні послуги продовжують надаватись як суспільні, колективні, індивідуальні, але змінюється частка кожного типу медичної послуги в загальній їх структурі. При цьому деякий базовий рівень забезпечення послугами охорони здоров'я для всіх громадян є суспільним благом, а вже додаткові послуги надаються як колективні, індивідуальні. Базова, середня освіта в Україні також залишається суспільним благом, а вже навчання на робочому місці на відміну від радянського періоду все частіше стає сьогодні об'єктом купівлі-продажу. Роботодавець надає робоче місце без оплати, а здобувач цього місця отримує трудові навички протягом відносно тривалого періоду часу. До речі, саме так складалися відносини між майстром і учнем у феодальних Європі та Японії: майстер, крім робочого місця, надавав учню також і житло[2, c. 13-15].

Держава має впливати на оптимізацію розподілу виробничих, грошових ресурсів економічної діяльності між виробництвом суспільних, колективних благ і благ приватного споживання. Тут можливі два підходи. Перший підхід: необхідно виходити насамперед з обмеженої можливості акумулювати кошти через державний бюджет у кожний період часу. Ця обмеженість визначає максимально можливий рівень державних витрат на забезпечення населення суспільними товарами. А решта ресурсів спрямовується на створення колективних і індивідуальних благ, що реалізуються їх споживачам безпосередньо. З переходом до ринкових відносин через центральний бюджет перерозподіляється значно менше ресурсів, ніж в умовах адміністративно-командної економіки, що визначає скорочення виробництва суспільних благ. За будь-яких обставин держава повинна забезпечувати централізованими ресурсами протидію психічним, інфекційним захворюванням, що виступає чистим суспільним благом. А вже масштаби фінансування державою лікування серцево-судинних захворювань залежать від стану її бюджету.

Другий підхід: державі немає необхідності втручатись у процес диференціації та реалізації різних потреб населення в умовах зростання його доходів. Забезпечення населення суспільними благами з самого початку націлено на задоволення первісних, обов’язкових потреб без урахування індивідуальних особливостей, переваг, смаків. Вже клуби, коаліції споживачів спрямовані на задоволення більш розвинутих потреб. Створення клубів базується на зростанні доходів, появі груп населення з відносно високими доходами і розвинутими потребами. Саме тому останніми роками в Україні спостерігається значне зростання платних масажних кабінетів, стоматологічних клінік, приватних ліцеїв тощо.

У сучасній соціально-економічній літературі значна увага приділяється процесам розподілу і перерозподілу доходів, вивчаються тенденції до рівномірності або нерівномірності в цих процесах. Необхідно звернути увагу на те, що розподіл і перерозподіл може бути пов'язаний і з виробництвом та споживанням суспільних благ[3, c. 549-550].

У кожному суспільстві існує нерівномірність у розподілі доходів, влади, власності, економічних можливостей тощо. Якщо ступінь цієї нерівномірності не перевищує певної небезпечної межі, - вона є природним явищем. Але надмірна нерівномірність у розподілі доходів, благ, бідність значної частини населення заважає соціально-економічній стабілізації. Тому свободу від крайньої бідності, усунення надмірної нерівномірності в розподілі, перерозподіл доходів можна вважати суспільними благами.

Існує нерівномірність у розподілі на території країни таких суспільних благ, як медичні, освітні послуги, можливість для здібних людей поліпшити заробіток, свобода від крайньої бідності, соціальний спокій. Держава мусить впливати на усунення цієї нерівномірності між регіонами, зокрема, використовуючи систему бюджетних трансфертів: перерозподіляючи бюджетні кошти на користь відносно слабозабезпечених суспільними благами регіонів.

Найбільш чутливо на регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами реагують інвестиції (у тому числі й іноземні). З одного боку, низький рівень забезпеченості таким благом, як соціальний спокій у певних регіонах не сприяє залученню до них капіталовкладень, а з іншого - невисокий рівень забезпеченості суспільними благами не викликає в місцевого населення значних вимог щодо рівня оплати, соціального пакета і таким чином може сприяти залученню капіталовкладень.

Від розподілу суспільних благ на території країни залежать і напрями міграції населення, кваліфікованих кадрів. Згідно з тезою відомого економіста люди залишають місця, де їх не задовольняє стан забезпечення благами суспільного користування (відповідно до рівня податків, які вони сплачують). Але на практиці, зокрема в Україні, ця теза не знаходить підтвердження, очевидно тому, що досить значними порівняно з доходами є витрати на територіальне переміщення сімей.

Необхідно зазначити, що оплата і споживання людьми благ колективного споживання, їхня участь у різних клубах споживачів є складовою процесів розподілу і перерозподілу в сучасній економіці. Одним із завдань соціальної політики держави є вирівнювання ступеня забезпеченості громадян країни деякими соціально значущими благами колективного споживання. Так, національна програма "Сільський автобус" покликана довести рівень забезпеченості сільського населення послугами громадського транспорту до деякої позначки[6, c. 68-69].

Водночас немає сенсу намагатись уникнути соціально-економічної нерівності людей, пов'язаної з їх участю в різних клубах, споживанням таких клубних благ, як послуги платних шкіл, лікарень, басейнів, курортів. З розвитком ринкової економіки все більшого значення набуватимуть клуби споживачів, що належать до певних підприємств і благ, користування якими буде можливим лише за умови трудової діяльності на конкретному підприємстві (наприклад, відомчий оздоровчий комплекс). Можливість участі в таких клубах - додатковий стимул для продуктивної праці.

Необхідно розрізняти поняття доступу до споживання суспільного блага і реальне споживання цього блага кожним окремим. Усі громадяни країни мають рівний доступ до безкоштовної освіти, медицини. Але рівний доступ до споживання цих суспільних благ не означає рівності в споживанні цих благ різними користувачами. Хвора людина отримує більше медичних послуг, ніж здорова. Здібний учень одержує більше освітніх послуг, ніж той, який має середні здібності. Не всі однаковою мірою можуть насолоджуватися творами літератури, мистецтва, які належать до чистих суспільних благ. Таким чином, нерівномірність розподілу суспільних благ, а отже і соціальна нерівномірність може бути пов'язаною з нерівномірністю їх реального споживання.

Збільшення державних витрат на виробництво суспільних благ, що неоднаково споживаються різними групами населення, може сприяти відтворенню, розширенню соціальної нерівності. Оскільки у вищих навчальних закладах України навчаються в основному представники вищих та середніх за рівнем доходів верств населення, то поширення державних витрат на означений вид суспільних благ буде рухатись у бік заможніших громадян. Тому більш доцільно вищу освіту підтримувати не тільки з боку пропозиції освітніх послуг, а надавати частину коштів здібній молоді з бідних сімей, тобто об'єктом державної підтримки зробити значною мірою попит на освіту.

Господарський механізм створення суспільних благ - система економічних інструментів, завдяки яким відбувається узгодження інтересів виробників і споживачів цих благ. Він включає механізми виборів у законодавчі органи влади, ціноутворення на суспільні блага, податки тощо.

У кожній країні здійснюється суспільний вибір тих суспільних благ, які найбільш важливі на даний час, враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів. А голосування парламентаріями за бюджет кожного року - це, крім іншого, голосування за напрями витрачання коштів на суспільні блага.

У демократичному суспільстві голоси віддаються за тих політиків, які обіцяють обстояти інтереси виборців в певних суспільних благах. В Україні ще не сформувались політичні групи, що цілеспрямовано б обстоювали інтереси громадян країни в споживанні певних суспільних благ з точки зору їхньої належної якості, економії коштів платників податків на створення таких благ. Але інтереси в суспільних благах тільки починають усвідомлюватися, виділятися. Вітчизняні виборці, і не тільки вітчизняні, часто не усвідомлюють, які суспільні блага створюються на локальному рівні, а які - на центральному. Тому вони можуть оцінювати роботу депутата місцевої ради за результатами роботи всієї економіки. І, навпаки, діяльність народного депутата із парламенту оцінювати залежно від вирішення проблем, що залежать від місцевої влади. Тому для ефективного суспільного вибору теоретично і практично актуальним є структуризація інтересів населення України в суспільних благах, у тому числі й таких, як соціальна безпека, освіта, охорона здоров'я.

Одним з інструментів активізації споживання послуг освіти, охорони здоров'я, інвестицій у житло є в Україні податковий кредит. Починаючи з 2004 р. всі кошти, що зароблені та витрачаються на навчання, охорону здоров'я, будівництво та купівлю житла, були звільнені від сплати 13%-го податку. Для навчання у ВНЗ в Україні використовується також практика надання пільгових кредитів. Але акцент на пряме надання кредиту з бюджету (скажімо, у 2003 р.) не є виправданим в умовах обмеженості коштів держбюджету[1, c. 115-116].

Суспільним благом можна вважати невисоке безробіття, яке не загрожує соціальній стабільності суспільства. Невипадково одним із пунктів Генеральної Угоди між Кабміном України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004 — 2005 pp. є зменшення середньої тривалості безробіття". Часто можливість зростання безробіття внаслідок прийняття певних законопроектів спонукає парламентаріїв голосувати проти них. Існує багато ідей щодо економічного механізму досягнення цієї мети. Пропонується скоротити рівень допомоги по безробіттю, тримати на невисокому рівні мінімальну зарплату. Існує пропозиція видачі спеціальних трансфертів, так званих доходів від участі (participation income) не тільки безробітним, але й зайнятим, а також окремим групам (зайнятим у програмах перенавчання; особам, які доглядають за хворими, тощо). При цьому всі інші форми соціальних трансфертів (пенсії, лікарняні, допомога з безробіття) припиняють свою дію5.

Перевагою цього підходу є:

- усунення так званої "пастки безробіття" (unem ployment trap), тобто ситуації, за якої стимули до пропозиції робочої сили в безробітних підриваються внаслідок перспективи втрати виплат з безробіття;

- спрощення всієї системи соціального захисту.

Основне навантаження в оптимізації ринку праці переміщується на ставки оплати, які можуть вільно коливатися, гнучко реагувати на співвідношення попиту і пропозиції. Зниження оплати при зниженні попиту на працю можливе в даній ситуації, оскільки соціальні трансферти частково беруть на себе функцію відтворення робочої сили.

Для створення такого суспільного блага, як соціальна безпека трудового населення відбувається інституціональне втручання у вигляді систем соціального захисту населення, законодавства про мінімальну зарплату і захист зайнятості (обмеження щодо звільнень), впливу профспілок на ціноутворення на робочу силу. Але, на думку багатьох західних економістів, це втручання у другій половині XX ст. сприяло збільшенню безробіття в розвинутих країнах.

Тобто існує протиріччя між господарським механізмом створення суспільного блага "соціальна безпека трудового населення" і економічним механізмом, що знаходиться в основі відтворення суспільного блага "невисоке безробіття". Це протиріччя може бути розв'язане на шляху пошуку компромісу між регулюванням і дерегулюванням ринку праці, компромісу, який намагаються знайти в Україні роботодавці, профспілки і уряд.

Не менш важливим є компроміс між створенням таких суспільних благ, як "помірна інфляція" і "невисоке безробіття", безробіття, скажімо, в межах природного рівня. Представники неокейнсіанства вважають, що утримання безробіття в "природних" межах зменшує інфляцію. З огляду на це характерним є визначення природного безробіття, що наводиться в одній із робіт: "це рівень безробіття, за якого ставки оплати зростають так само, як і продуктивність праці; коли інфляція дорівнює нулю, або підтримується її постійний рівень". Саме такий рівень інфляції (якщо не враховувати коливання в межах 10%) спостерігається останніми роками в Україні. Будь-які спроби знизити безробіття нижче природних значень, у тому числі і шляхом підвищення сукупного попиту, обумовлюють, на думку спеціалістів, поширення інфляційних процесів, оскільки викликають додаткові бюджетні витрати, зростання сукупних витрат на зарплату.

Для самостійного опрацювання: Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р. з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створено систему Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України «Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України» від 21 листопада 1997 р., та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Українське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до кращих зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Телерадіоорганізація ГУРТ є юридичною особою, реєстрація якої здійснюється в установленому законодавством України порядку, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а також товарний знак для своїх товарів і послуг.

З метою реалізації Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України телерадіоорганізація ГУРТ використовує загальнонаціональні - телеканал мовлення УТ-2 і радіоканал мовлення УР-3.