7.Основні напрями державного регулювання економіки.
Головною метою державного регулювання економіки є реалізація конституційного положення про те, що держава забезпечує її соціальну спрямованість (ст. 13).
Виходячи з цього, найважливіші завдання суб'єктів, що реалізують свої управлінські повноваження в сфері економіки, полягають у забезпеченні економічної стабільності, гармонійного розвитку виробництва і соціальної сфери, зміцненні наукового потенціалу, створенні сприятливих умов для ефективного господарювання й оптимальної реалізації як суспільних, так і приватних інтересів.
У сучасних умовах держава є активним суб'єктом економіки. Вона займається як безпосереднім господарюванням, так і здійснює певні регулятивні функції щодо всього суспільного виробництва. Державне втручання в економіку обумовлене цілою низкою конкретних причин:
ринок має власні, іманентно притаманні йому недоліки. Це циклічний характер функціонування економіки, безробіття, інфляція тощо. Ці явища набувають значних масштабів і гальмують розвиток суспільства;
ринкова економіка не здатна реалізувати масштабні наукові проекти, які б забезпечували стратегічний прорив у галузі науки й техніки. Фундаментальна наука з її величезними витратами і великою ймовірністю здійснення витрат без отримання кінцевого позитивного результату не може бути профінансована приватним бізнесом;
процес відтворення робочої сили в умовах ринку не може бути забезпечений у повному обсязі, бо ринок формує попит тільки на ту робочу силу, яка відповідає досягнутому рівню техніки і технології;
ринок не може протистояти монополіям, інфляції, а також негативним наслідкам господарювання стосовно навколишнього середовища;
структурні зміни в економіці, потреба в яких часто є нагальною для країни, практично нездійсненні для ринку через свою масштабність і великі фінансові витрати;
в умовах інтернаціоналізації виробництва різко посилюється конкуренція на світових ринках, тому без допомоги держави бізнесу важко утримати свої позиції;
ринок не здатний забезпечити задоволення потреб у соціальних благах, споживання яких є загальнодоступним і це споживання не можна обмежити.
Усе це вимагає активної участі держави в економічному житті суспільства і формує її базові економічні функції. Саме вони є основою інших функцій держави, а саме політичної, соціальної, міжнародної. Економічні функції держави багатопланові, але їх можна згрупувати за певними напрямами:
Забезпечення правового поля, у межах якого здійснюється виробництво. Законодавче визначення відносин власності, правового статусу всіх учасників суспільного виробництва, їх права й обов'язки, їх відповідальність за умови порушення встановлених норм і законів.
Зменшення, а за можливістю й ліквідація негативних наслідків ринкового саморегулювання. До цього напряму належить, перш за все, захист конкуренції й обмеження монополізму. Важливою складовою є боротьба проти високої інфляції і безробіття.
Перерозподіл доходів за допомогою податкового механізму і частково через регулювання цін. Цей напрям забезпечує як активне управління макроекономічними процесами, так і зменшення нерівномірності в розподілі доходів.
У сучасних умовах надважливим напрямом втручання держави в економічне життя суспільства є формування інформаційної інфраструктури та забезпечення рівного доступу до неї всім членам суспільства.
Забезпечення громадян суспільними благами, до яких належать державне управління, безпека суспільства й людини, оборона, охорона здоров'я, освіта тощо.
Державне регулювання економіки здійснюється через низку заходів, які прийнято називати економічною політикою. Ця політика базується на стратегічних цілях держави, які відображають інтереси всіх громадян і спрямовані на розвиток суспільства й добробуту його членів. Оскільки стратегічні орієнтири відображають головні цілі всього суспільства, а їх досягнення потребує багатопланових дій, то й державна економічна політика за своїми напрямами охоплює всі сфери суспільного життя.
Об'єктом державного регулювання є вся економічна система держави. Це означає, що вся сукупність виробничих відносин, яка формується в процесі суспільного виробництва і стає об'єктом державного регулювання. Але оскільки економічна система суспільства має складну структуру і включає значну кількість підсистем (галузі, сфери тощо), які постійно функціонують, що виявляється в різноманітних соціально-економічних процесах, як-то економічні цикли, демографічні зміни, інфляція тощо, то вони і стають безпосереднім об'єктом державного регулювання.
Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі органів влади. Президент країни, Верховна Рада, уряд, міністерства, адміністрації - усе це безпосередні суб'єкти державного регулювання. Система формування владних структур, їх конкретні функції і межі відповідальності визначаються політичним устроєм країни, рівнем організації суспільства, співвідношенням класів, верств населення, політичних партій і т.ін. Як правило, права й обов'язки владних структур загалом і в частині їх можливого втручання в економічні процеси юридично оформлюються в Конституції країни, законах та інших нормативних актах.
Державне регулювання стає вкрай необхідним з урахуванням тих реалій, в яких відбувається реформування економіки України. До основних із них належать:
висока зношеність основних фондів, слабке цивільне машинобудування, підвищена ресурсомісткість;
необхідність розвитку конкуренції, з одного боку, і державного розподілу ресурсів — з другого, у зв'язку з чим актуальним є формування механізму поєднання цих шляхів перерозподілу ресурсів;
слабкість грошового обігу, який диктує здійснення системи заходів щодо стабілізації і зміцнення гривні, а до їх реалізації — розробка механізму підвищення інвестиційної активності;
відсутність чіткої соціально-економічної перспективи;
монополізм, тіньова координація, а інколи і безпосередній контроль економіки мафіозними структурами.
Говорячи про основні напрямки державного регулювання економіки, слід зазначити, що це - фактично узагальнена картина процесів, здійснюваних державою щодо впливу на економічні явища та економіку України в цілому. Враховуючи вказане, можна вирізнити такі основні напрями державного регулювання економіки (рис. 10.2).
1. Забезпечення легітимності підприємницької діяльності
Враховуючи соціально-економічні та політичні зміни в нашій країні за останні 10-15 років, коли держава вже не управляє (у класичному розумінні) економікою країни, а разом з іншими чинниками регулює її, як об'єктивний процес можна назвати появу класу людей, які самостійно, на власний ризик, здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку. У разі відповідності чинному законодавству така діяльність має назву підприємницької, а громадяни, які її провадять,- підприємці. Держава зацікавлена в появі та становленні класу підприємців із багатьох причин. Тут можна назвати деякі, а саме:
поява нових робочих місць;
сплата податків із підприємницької діяльності;
розширення спектра товарів і послуг, що надаються населенню тощо.
Для того щоби державне регулювання підприємницької діяльності відбувалось ефективно, щоби воно стимулювало появу нових підприємців і, водночас, приносило користь і державі, і громадянам (не задіяним у цьому виді діяльності), втручання держави в усі процеси підприємництва має бути мінімальним та ефективним. Мінімальність забезпечить свободу дій для підприємців, а ефективність допоможе забезпечити права і свободи інших громадян та сприятиме виконанню державою своїх функцій і завдань. Загалом же під легітимацією підприємницької діяльності слід розуміти дії з боку компетентних державних органів і посадових осіб із надання дозволу на підприємництво.
Забезпечення легітимності підприємницької діяльності досягається у спосіб:
а) Державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
б) Ліцензування
2. Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність)
Одним із важливих чинників якісного розвитку ринкових відносин у сучасній Україні є створення рівних можливостей для суб'єктів підприємницької діяльності та конкуренція між ними Конкуренція є однією з найголовніших складових ринкової економіки, коли відомий принцип «попит породжує пропозицію» втілюється в життя Утім, практика показує, що так виходить не завжди В основі порушень правил економічної конкуренції лежить багато факторів Найбільш демонстративно негативні наслідки такого становища характеризуються проявами монополізації того чи іншого сегменту ринку.
Монополізація - це досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.
Законодавство визначає, що суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо
а) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента,
б) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин,
в) його частка на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції
Для недопущення такого положення держава вживає заходів як законодавчого, так і виконавчо-розпорядчого характеру
3. Створення спеціальних (вільних) економічних зон Одним з важливих напрямків державного регулювання економіки України є створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (далі - СЕЗ).
Спеціальна (вільна) економічна зона - це частина території України, на якій установлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, який проявляється у пільгових митних, валютно-фінансових, податкових та інших умовах для національних та іноземних юридичних і фізичних осіб
Основною метою створення СЕЗ в Україні є
стимулювання структурних перетворень в економіці через залучення іноземних інвестицій,
активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг,
збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг,
активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій,
запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання,
створення сучасної ринкової інфраструктури,
поліпшення використання природних і трудових ресурсів,
прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів та України в цілому, підвищення життєвого рівня населення.
4. Інвестування економіки
Для того щоб економічні показники діяльності держави та добробуту громадян зростали, потрібні різні заходи, зокрема і вкладання коштів в ті чи інші сектори народного господарства або конкретні підприємства. Одним із способів такої діяльності є інвестування.
Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційну політику держави, як один із напрямків регулювання економіки, спрямовано на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ними.
Основними завданнями Держінвестицій України є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики, а також координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності.
Отже, необхідно вказати, що держава повинна бути обов'язково присутньою у процесі регулювання економіки. При цьому адміністративно-правові аспекти її впливу мають спрямовуватись на досягнення таких завдань:
Створення умов для вільного економічного розвитку.
Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність).
Здійснення цінової політики, контроль процесів грошового обігу
Державна підтримка невиробничих і соціально важливих сфер