Тема 12 контроль податкових інспекцій у сфері оподаткування доходів громадяН

12.1. Порядок подання річної декларації про майновий

стан і доходи . ..........................................................................................172

12.2. Порядок здійснення контролю за утриманням податків у джерела доходів фізичних осіб...............................................................................175

12.3. Особливості податкового контролю при спрощеній системі оподаткування фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва........178

12.4. Використання непрямих методів перевірки при оподаткуванні доходів суб’єктів підприємницької діяльності.........................................179

12.5. Основні методи непрямого визначення доходів та їх характеристика.........................................................................................181

Тема 13 контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати в бюджет податку на прибуток

13.1. Особливості в організації оподаткування прибутку підприємств в контексті Податкового кодексу України..................................................189

13.2. Перевірка достовірності відображення в обліку валових витрат підприємства.............................................................................................197

13.3. Перевірка обліку основних засобів та їх амортизація..................204

13.4. Перевірка операцій по обліку нематеріальних активів.................208

Тема 14 СВІТОВИЙ ДОСВІД ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ЕКОНОМІЧНО-РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ 14.1. Основні риси сучасних податкових системрозвинутих країн.......212 14.2. Податкова система України в контексті світового досвіду......... .215 14.3. Використання досвіду зарубіжних країн у боротьбі із злочинами у сфері оподаткування ...............................................................................218

Вступ

Верховною Радою України 2 грудня 2010 року прийнято новий Податковий кодекс України.

Податковий кодекс України об’єднав всі законодавчі акти, що діяли до його прийняття з нарахування та сплати податків і зборів.

Податковий кодекс України вніс значні зміни в організацію управління податковими процесами тобто в податковий менеджмент.

Податковий менеджмент, як наука в Україні не існувала і тому роз-виток національного податкового менеджменту у нинішній час є склад-ним і тривалим процесом, що потребує належного наукового забезпе-чення, поміркованої апробації та виваженості в оцінках. За таких умов зростають значення та роль податкового менеджменту як інструмента державного управління економікою.

Податковий менеджмент – це наука по організації та методах ефек-тивного управління процесами оподаткування. Вона охоплює широке коло питань від дієвості яких залежить не тільки накопичення коштів в бюджетах та в державних цільових фондах, а й у розвитку підприємств, середнього та малого бізнесу.

Конспект лекцій покликаний навчити студентів процесам управління оподаткування щоб це дало на практиці майбутнім управлінцям не тіль-ки прямий, але й побічний ефект, призвело до того щоб адмініструван-ня оподаткуванням стало більш гнучкішим, здатним до нововведень, та подолання проблем.

Є стара, перевірена часом, істина “Тільки на керівниках та управлін-ців всіх рівнів лежить задача виконати все можливе для створення не-обхідного варіанту майбутнього і не дати втягнути себе у вир невдач”.

Предметом курсу “Податковий менеджмент” є організаційна діяль-ність податкових органів України в реалізації принципів, форм та мето-дів управління податковими процесами.

Завдання курсу передбачає вивчення наступних питань:

1). Сутність та складові податкового менеджменту;

2). Організаційну структуру, функції і права органів ДПС. Права та обов’язки установ та платників податків з питань оподаткування;

3). Порядок реєстрації та обліку платників податків та податкових надходжень;

4). Діяльність контролюючих органів у визначенні податкових зобо-в’язань платників податків;

5). Процедуру оскарження дій контролюючих органів;

6). Порядок подання платниками податків податкових декларацій та сплати податкових зобов’язань;

7). Зміст податкової застави та поруки та характер їх застосування;

8). Адміністративний арешт активів платника податків та процедура його накладання;

9). Організацію продажу активів платника податків;

10). Порядок розстрочення та відстрочення податкового боргу плат-ника податків;

11). Порядок застосування штрафних санкцій та пені;

12). Організацію податкового контролю;

13). Методику перевірки правильності нарахувань податкових зобо-в’язань з прямого, непрямого оподаткування та оподаткування з ресур-сів.

Конспект лекцій базується на матеріалах Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 № 2755-VІ

Конспект лекцій доопрацьовано і змінено з урахуванням змін подат-кового законодавства. Послідовність викладення тем в конспекті зумов-лена послідовністю виникнення відносин органів ДПС з платниками по-датків під час адміністрування податків.

Конспект лекцій передбачений для учбового використання студента-ми спеціальності “Фінанси і кредит”. Проте, він може використовуватися і в робо-ті працівниками податкових органів.

Тема 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ

ПОДАТКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Історичні передумови

виникнення податкового менеджменту

Податковий менеджмент має багатовікову історію і практично виник у період організації контролю господарської діяльності, і виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр, Євфрат. Найдавніші документи, рештки яких дійшли до нашого часу, було ство-рено найпершими цивілізаціями Шумера, Вавилону, Ассирії у ІІІ-І тися-чолітті до нашої ери.

Так, під час археологічних розкопок була найдена глиняна табличка часів шумерів на якій клинописний напис свідчив “Є цар, є Бог, але лю-дина якої варто боятися – це збирач податі”. Як бачимо, 5 тисячоліть тому збирачів податі не стільки шанувати як боялися.

Найповнішим із відомих архівів того часу є бібліотека ассирійського царя Ашшурбанапала, що знайдена в руїнах древньої Ніневії.

На 30 тисячах глиняних табличках, крім наукових трактів, літератур-них творів та історичних хронік, містяться угоди між різними країнами, звіти про будівництво царських палаців, списки підкорених Ассирією на-родів визначенням розмірів податей що надходили від них, бухгалтер-ські книги царських господарств, різні скарги, угоди, документи, укладені під час купівлі будинків чи рабів.

У всі часи в Єгипті, Греції, Римі, Візантії, незалежно від типу носія – глиняні чи дерев’яні таблички, папірус чи пергамент, береста чи папір всі вони були пов’язані з необхідністю підтвердження якихось фактів чи прав.

У Стародавньому Єгипті (3400-2980 р. до н.е.) облік вівся на папіру-сі. Через кожні 2 роки здійснювалася інвентаризація (перевірка) рухомо-го та нерухомого майна. А з 2500-2400 р. до н.е. під час здійснення об-ліку складалися кошториси витрат та контролювалося їх дотримання господарюючими суб’єктами.

У Вавилоні в 2200-2100 р. до н.е. виникло спеціальне законодавство – “Закони Хаммурапи”, яке передбачало купцям ведення самостійного обліку – храмат (державне рахівництво). Законодавче регулювання об-ліку було підпорядковано одній меті – здійсненню контролю за діяльніс-тю для повноти і своєчасності сплати податків. Уже на той час вважала-ся недійсною операція з передачі грошей без розписки.

В Іудеї навіть святкування такого великого свята як Великдень жерці Єрусалимського храму не розпочинали до такого часу поки не буде складено звіт про надходження та витрати, який повинен бути схвале-ний уповноваженими контролерами. Облік пожертвувань у храм здійс-нювався привселюдно. Скриня, у якій знаходиться пожертвування вис-тавлялася перед вівтарем і головний жрець разом з царським чиновни-ком відмикали скриню і підраховували пожертвування.

У Персії діюча армія зумовила створення жорсткого апарату контро-лю. Для цього вівся не тільки відкритий облік господарських операцій, а й таємний.

У Стародавній Греції на посаду з матеріальною відповідальністю призначали тільки багатих людей, так як вони могли внести велику зас-таву у випадку крадіжок, а також знайти впливових поручителів для по-гашення боргу. При цьому, якщо нестача кваліфікувалася, як крадіжка, то вона відшкодовувалася в 10-ти кратному розмірі.

Зібрані гроші зберігалися в окремому горщику, який мав певну літе-ру, що свідчила про певний вид надходжень. Витрати на відповідні цілі здійснювалися лише у випадку якщо у горщику, з відповідною літерою, залишилися гроші. Ключі від приміщення де зберігалися документи, бу-ли у одного чиновника, від каси з горщиками у іншого. Ключі мали нуме-рацію і їх обмін категорично заборонявся. Таким чиновникам – контро-лерам у яких знаходилися ключі, покладалось в обов’язок складання звітів про надходження та витрати держави.

Облік надходжень, витрат та їх контроль зосереджувався в руках 10 обраних населенням осіб.

Документи про сплату податків розподілялися і зберігалися за відпо-відними строками. Чиновники, які збирали податки при отриманні коштів викреслювати платників із списків залишаючи лише тих, хто не сплатив платежі. Так зародився спосіб лінійного (позиційного) запису який засто-совувався в обліку і контролі.

Звітність подавалася у встановлені терміни, та контролювалася, причому, спочатку державні чиновники складали за первинними доку-ментами паралельний звіт і зіставляли його з поданими фактичними да-ними. Звітність мала публічний характер. Звіти храмів, установ запису-валися на мармурові або бронзові дошки і виставлялися уздовж шляхів, в огорожах храмів.

Філософ і вчений Аристотель (384-322 до н.е.) у своїй праці “Політи-ка” чітко розмежував облікові і контрольні функції. Це був новий підхід: ревізор рівноправний з головним бухгалтером і незалежним від нього.

У Стародавньому Римі метою обліку був переважно контроль за гос-подарською діяльністю та сплатою податків. Був створений апарат реві-зорів та контролерів. Облік мав запобігти збиткам, що виникали внаслі-док шахрайства або невміння вести господарство.

В Київській Русі перші свідоцтва про фінансові взаємовідносини да-товані 1110-1137 роками. Так, на пластині березової кори розміром 6,5 на 30 сантиметрів написано: “Від Говенової до Нєжніча”. Дай 6 десять кун подійного, повідав Говен, ідучи на суд, а поп писав. А дай Луці. Як не віддаси, то я у князя візьму отрока, перш ніж прийду, а це більше то-бі вийде”.

Запис розповідає про суперечку двох осіб Говена та Нєжнича з пог-розою втручання судового виконавця – “отрока” у випадку несплати боргу.

За часів феодальної роздробленості свідоцтва про податкові взає-мовідносини не збереглися, так як в більшості вони знаходилися в церк-вах та монастирях, які внаслідок війн та пожеж згоріли.

З кінцем 17 століття збереглася одна детективна історія. У ті часи більшість земельних і майнових суперечок розв’язувалась шляхом по-шуку в архівах документів на право володіння. І в зв’язку з цим пошире-ною стала підробка жалуваних грамот та інших документів. Найвідомі-шим “фахівцем” у цій справі став Івашута Рубець. Коли його викрили, то під час обшуку у нього було вилучено 18 підробних печаток, використа-них на найвищому рівні. Підробки імітували особисті печатки всіх укра-їнських гетьманів, польських і російських монархів, а також церковної і цивільної влади. Після клопотання батька-козацького старшини справу було “спушено на гальмах“ і наслідки розгляду справи не розголошува-лися.

Епоха Петра Першого характеризувалася постійним браком коштів через численні війни, велике будівництво та масштабні державні пере-творення.

Для поповнення скарбниці винаходилися нові способи їх утримання, вводилися додаткові податки, аж до анекдотичного податку на бороди та вуса.

Цар ввів особливу посаду – прибутковики, обов’язком яких було по-шук нових джерел для оподаткування.

Так був введений новий гербовий збір, податки із заїжджих дворів, печей, кавунів, горіхів, продажу їжі, найму будинків та інші податки і збо-ри. Як головний менеджер російської держави Петро Перший прийняв ряд заходів для забезпечення справедливості оподаткування, рівномір-ний розподіл податкового тягаря. Тягар деяких податків був ослабле-ний, насамперед для малозабезпечених людей. Для усунення зловжи-вань при переписі дворів введена була подушна подать.

Петро Перший був жорсткий по відношенню до чиновників, що не виконували покладені на них обов’язки.

Історія зберегла цікаві методи управління по відношенню до самих контролерів та чиновників що стягували податки.

Так Петро І вважав за найвищий ідеал – служба цареві. Він був не-скінченно вимогливий щодо виконання його розпоряджень, не зважаю-чи на чини.

Так, даючи наказ генералу Репніну перешкодити ввезення в Ригу з Польщі лісу він говорив: “Якщо туди попаде хоч одне поліно, клянусь Богом, знесу голову геть”.

У Петра не було поблажок ні до кого. Хто не виконував покладені на нього обов’язки зразу ж становився зрадником, відступником і як такий позбувався захисту законом. У нього відбиралося майно, яким він воло-дів, тому що людині не здатній працювати – його не потрібно мати. Як-що цей чиновник мав молодий вік то йому заборонялося женитися, так як діти від такої особи безперечно у всьому будуть подібні на батька, а “державі таких підданих не потрібно”.

Використовуючи принцип “Росіянин – що таранька, поки його не по-б’єш – нікуди не годиться” Петро-І частенько викликав у свій кабінет чи-новників, якими був не задоволений від високопоставлених до низових і своє невдоволення активно реалізовував дошкульними ударами палицею.

Це ще вважалося милостивим поводженням і цар у таких випадках не розголошував ні провину, за що бив ні покарання. При цьому з при-сутніх були лише довірені особи а винуватці, виходячи, намагалися на-дати собі такий вигляд, нібито з ними нічого не відбувалося. Зазвичай їх навіть запрошували в той же день до обіду.

До середини ХІХ століття основним прямим податком було подуш-не, а з 1863 року, з міщан замість подушної податі став стягуватися по-даток з міських будівель, а з казенних селян за користування землею - оброк, ставка якого диференціювалася в залежності від класу губерній. Купці сплачували гільдійну подать – процентний збір з оголошеного ка-піталу. Катерина ІІ розподілила купців в залежності від капіталу на нас-тупні гільдії. До першої гільдії належали ті, хто оголосив свій капітал у розмірі більше 10 тис. рублів., другої від 1-10 тис рублів і до третьої від 500 до 1 тис рублів. Ті, хто мав капітал менший 500 рублів зараховував-ся до міщан.

В залежності від розподілених гільдій визначався розмір збору. (Слово гільдії першого другого порядку дійшло до наших днів і вжива-ється в розподілі якихось значних обставин).

Оподаткування капіталу в залежності від його розміру і розподілу на гільдії носило справедливий характер і мудрість імператриці очевидна.

Катерина ІІ завжди прагнула удосконалити процеси управління дер-жавою, переймалася новим, передовим.

Щодо використання найкращого світового досвіду в управлінні як державою, так і чиновниками російська імператриця Катерина ІІ у своє-му дещо автобіографічному звіті перед совістю писала: “Що стосується моєї політики, то я намагалася дотримуватися тих планів, які здавалися мені найбільш корисними для моєї країни і найбільш стерпні для людей. Якби я дізналася про інші-кращі, я б їх застосувала”.

Катерина була впевнена, що не зрадила протягом свого життя пра-вилам поведінки які намітила собі і в 1789 році пропонувала і Потьомкі-ну – бути надмірно чесним, скромним, чемним і доброзичливим.

Як свідчить історія, навіть для всемогутньої імператриці в управлінні були чіткі та граничні обмежені принципи, якими вона керувалася, які актуальні і сьогодні в процесі управління.

Після жовтневої революції 1917 року, в період громадянської війни, податки сплачувалися в натуральній формі.

Управління в сфері оподаткування розпочинається з формування податкової системи в 1921-1923 роках, в період НЕПу. Промисловий по-даток, яких був введений в 1921 році і складався з патентного (при ви-дачі патентів на право займатися промисловою і торгівельною діяльніс-тю), і порівняльного (обкладався оборот промислових і торгівельних ор-ганізацій) зборів, був першою формою податку з обороту.

Прибутково-майновий податок який був введений в 1924 році поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. Прибутковий податок був розділений на основну і додаткову частину, а його платники – на окремі категорії і групи. Податок утримувався у твердих ставках, диференційованих за категоріями і групами платників. Податковий по-даток встановлювався в прогресивних ставках до сукупного доходу, що перевищив визначений розмір.

Сільське населення в перші роки НЕПу виплачувало податки в нату-ральній формі, а з першого січня 1924 року був введений сільськогоспо-дарській податок, який сплачувався тільки в грошовій формі.

Внаслідок податкової реформи 1930-1931 років була встановлена двоканальна система платежів до бюджету: податок з обороту (в який ввійшли промисловий, акцизи і інші податки) і відрахування від прибутку (прибутковий податок, власні відрахування від прибутку, які для дер-жавних підприємств складали від 10 до 80% фактично отриманого при-бутку, тобто він насильно державою вилучався).

Кооперативні організації виплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільськогосподарський податок був замінений на прибутковий.

Проведену реформу можна охарактеризувати як з позитивної так і з негативної сторони. Позитивним було те, що введений податок з оборо-ту замінив справляння 53 видів платежів. Це призвело до спрощення процесу оподаткування.

Негативною стороною податкової реформи було те, що податок з обороту став єдиним непрямим податком, що виконував тільки фіскаль-ну функцію і не стимулював виробництво. Були анульовані місцеві по-датки, внаслідок чого місцеві бюджети стали прямо залежати від дер-жавного бюджету. Головною негативною рисою було те, що диферен-ціювання відрахувань від прибутку ставило підприємства в нерівні еко-номічні умови.

У середині 60-х років з’явилися негативні тенденції в розвитку еконо-міки, внаслідок чого в 1965 році була проведена господарська рефор-ма, метою якої був перегляд взаємозв’язків суб’єктів оподаткування з бюджетом. Для підприємств була встановлена плата за основні вироб-ничі фонди й оборотні кошти. Вона сплачувалася з прибутку в залеж-ності від вартості виробничих фондів, для деяких підприємств вводили-ся фіксовані (рента) платежі. Останнім платежем був вільний залишок прибутку, який розраховувався, як різниця між загальною сумою при-бутку, платою за виробничі фонди та рентні платежі і сумою, що нап-равлялася у фонд економічного стимулювання.

З метою вдосконалення взаємовідносин держави з підприємствами в кінці 60-х років платежі від прибутку були замінені на нормативи відра-хувань від прибутку, які встановлювалися вищими органами влади і но-сили індивідуальний характер. Додатково до плати за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена плата за трудові ресурси.

Податковий контроль, як відокремлений вид контролю в діючій пла-новій економіці не діяв. Перевірка правильності нарахування та сплати податків та відрахувань здійснювалась державними контролюючими ор-ганами при проведенні документальних ревізій та інших видів переві-рок. З метою посилення відповідальності за розкрадання та нестачу майна і коштів підприємств широко використовувався на місцях народ-ний контроль.

Після проголошення України незалежною суверенною державою ви-никла потреба у докорінному реформуванні фінансово-економічних від-носин в державі та в управлінні процесом оподаткування зокрема. І в цей процес повинен бути залучений не тільки досвід розвинених країн, але й свій вітчизняний досвід, так як без врахування особливостей опо-даткування кожної окремо взятої країни, ефективно реформувати будь-який процес, в т.ч. податковий, не можливо.

Роль управління процесом оподаткування в період дії ринкових від-носин значно зростає.

І майбутнє податкового менеджменту не можливо будувати без знання історичних передумов його виникнення.