Література

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой та ін. - К., 2004.

2. Макінтайр Е. Після чесноти. - К.,:Дух і Літера, 2002.

3. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій. - К., 2004.

4. Мовчан B.C. Історія і теорія етики: Курс лекцій. - Львів, 2005.

5. Мур Дж. Принципы этики. - M., 1984.

6. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. - M., 1981.

7. Тофтул M.Г. Етика. - К., 2005.

8. Этика и эстетика: Учеб. пособие для самостоятельного изуче­ния дисциплины. - Харьков, 2004.

62

Тема 3. Основні категорії етики

Будь-яка наука містить так званий категоріальний каркас -сукупність найважливіших та загальних понять, які окреслюють якісні особливості предмета її пізнання. Етика також базується на цілій низці таких понять, що називаються категоріями етики. Саме в них в концентрованій формі фіксується та подається той зміст морально-етичних явищ та процесів, який не можна оминути в наших намаганнях зрозуміти ці аспекти нашого життя. Категорії етики дають можливість з'ясувати історичний характер моральних уявлень, окреслити їх оцінювально-орієнтувальну роль у людських стосунках, виділити та окреслити найважливіші складові моральної свідомості та моральної діяльності.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу

1. Поняття категорії етики та їхній історичний характер.

2. Добро і зло як центральні етичні категорії. Релятивізм та ригоризм в їхньому трактуванні.

3. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльнос­ті (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали).

4. Категорії, що передають етичні характеристики людини (совість, честь, гідність, справедливість).

Поняття категорій етики та їхній історичний характер

Термін "категорія" перекладається із давньогрецької мови як твердження, ознака, визначеність. У звичайному слововжи­ванні цим словом позначають розряди або класи якихось речей чи явищ: наприклад, досить часто вживають вирази "категорії працівників", "категорії товарів" та ін. Проте в пізнанні та нау­ці цей термін має дещо інше значення: кожна наука має свій категоріальний апарат, тобто сукупність тих найперших та загальних понять, які фіксують та подають найякісніші характе-

63

ристики предмета пізнання та осмислення, або істотні зв'язки, стан того "зрізу" речі або частини реальності, яку вивчає певна наука. Тому зрозуміло, що не можна міркувати в межах певної галузі знання, не використовуючи її категорій без ризику втра­тити визначеність. З іншого боку, самий лише перелік певних категорій дає нам можливість зорієнтуватись, про яку науку йдеться (наприклад, якщо ми кажемо "лінія", "фігура", "площина", "кут", то йдеться про геометрію).

Категорії етики - фундаментальні поняття, які виражають специфіку моралі, моральних стосунків, моральної діяльності з погляду співвідношення в них добра і зла. Етичні категорії -форми пізнання моралі, моральної свідомості, моральної діяль­ності. Про особливості етичних категорій розмірковує Сократ, який вперше продемонстрував, що їхній зміст не можна визна­чити через вказування на якість речі чи життєвих ситуацій: не маючи відповідника у реальності, вони є характеристиками людської діяльності. В тому приховані великі складності у пізнанні та використанні категорій етики. Типові помилки при цьому такі: а) люди все ж ототожнюють зміст категорій етики із спостережуваними частковими явищами; б) люди стверджують, що етичним категоріям ніщо не відповідає в реальності, а тому вони цілком умовні та відносні.

Самий факт існування таких категорій, як добро і зло, обов'язок, совість, справедливість та ін. свідчить не лише про певну позитивну спрямованість людської свідомості, але й про її прагнення піднестись до морально вищого. Усі категорії етики тільки тоді набувають усталеного та виправданого змісту, коли вони становлять цілісну взаємопов'язану систему, в якій кожну категорію введено у необхідні зв'язки і не можна замінити іншими. Отже, якщо ми бажаємо виважено міркувати про щось в етичному плані, ми повинні пройти через систему категорі­альних визначень. Проте інколи здається, що ситуацію можна вирішити простіше, звівши її до окремої категорії. Звідси стає зрозумілим, чому в історії етики були неодноразові спроби виділення вихідної, основної етичної категорії (для Епікура такою категорією було щастя, Арістотеля - добро, благо, Спі-нози — мужність, великодушність, Канта - обов'язок, Гегеля -

64

совість і т.д.). Загалом проблема взаємовідношення і системати­зації категорій етики потребує ще свого ретельного вивчення та вирішення. Хоч і спокусливо побудувати систему етичних кате­горій на історичній основі (почати з тієї, яка виникла раніше, прослідкувати характер її зв'язку з наступною і т.д.), як тільки ми беремося за таку справу, відразу ж лавиною навалюються питання - одне складніше за інше. Скажімо, відомо, що "совість" як етична категорія має пізнє походження, але значна кількість етнографічного матеріалу свідчить, що первісна люди­на відчувала те, що пізніше було названо "муки совісті", але вона ще не вміла виокремити це явище з-поміж інших, не вміла про це сказати, це назвати і визначити. У процесі історичного розвитку моралі, моральної свідомості поступово формується поняття совісті, але щоб стати етичною категорією, воно мало набути певного теоретичного узагальнення. Отже, питання про генезис етичних категорій виявляє необхідність залучення даних історії, етнографії, психології тощо, розглянутих під кутом зору особливостей морального освоєння світу людиною.

Серед сукупності основних етичних категорій, які аналізу­ються у сучасній етиці, можна простежити загальну тенденцію їхнього становлення та розвитку: від найширших за обсягом та загальних - добра, зла, ідеалу - до глибинних внутрішніх конт­рольних механізмів свідомості — совісті, сорому, самооцінки.

Етичні категорії добра і зла охоплюють явище моралі загалом, є підставою для моральної оцінки конкретних явищ. Які б інші категорії етики ми не розглядали, вони так чи інакше пов'язані з категоріями добра як морального ідеалу. Це означає, що моральність як певне реальне явище людського життя уко­рінена у тому змісті та в тій спрямованості, що визначаються добром. Добро, ідеал визначають зміст усіх інших категорій, конкретизуються в них.

Етична категорія справедливості стосується конкретного співвідношення добра і зла; це характеристика моральної міри у людських відношеннях.

Етична категорія обов'язку охоплює сферу моральних ви­мог суспільства до людини та, з іншого боку, їх виконання лю­диною, усвідомлення людиною відповідальності за свої вчинки.

65

Етичні категорії честі та гідності охоплюють сферу само­свідомості особистості, оцінку її з боку суспільства, самоповагу.

Етична категорія совісті (сумління) охоплює найбільш ін­тимну сферу самоконтролю та самооцінки поведінки особистості.

Категорії етики, як вже зазначалось, мають свої особли­вості, пов'язані із специфікою самого предмета етики.

По-перше, категорії етики відображають багатоманітні зв'язки людей, адже будь-яка людська діяльність має моральний аспект. По-друге, згідно з ними загалом позитивно чи негативно оцінюють поведінку людей. По-третє, вони стимулюють підне­сення людини над сущим і прагнення до належного. По-чет­верте, етичні категорії орієнтують людину на творчі пошуки, на збереження та реалізацію власної індивідуальності під час мо­рального вибору, розширюючи тим самим обрії людської сво­боди. По-п'яте, вони збільшують енергетичний потенціал, про­буджують нереалізовані життєві сили людини.

Розглядаючи характерні особливості етичних категорій, виді­лимо насамперед їхню полярність, яка фіксує внутрішні супе­речності морального буття людини та суспільства (добро - зло, честь — безчестя, справедливість - несправедливість тощо). Ця полярність етичних категорій не є випадковою: вона виражає саму сутність морально-етичного як принципової можливості для люди­ни здійснити вибір в напрямі або позитивного життєствердження, або негативізму та руйнацій самих умов і засад людськості взагалі.

Крім того, в етичних категоріях особливо проявляється взаємозв'язок абсолютного і відносного: як свідомі орієнтири для людських дій та життєвого вибору категорії постають у вимірах абсолютного (поза однозначним їхнім змістом ми втра­чаємо моральні орієнтири), проте як характеристики реальних життєвих ситуацій вони є вже відносними (оскільки жодна реальна подія людського життя не може бути тільки добром або тільки справедливістю; швидше це буде певною мірою їхнє співвідношення).

Виникає питання: чим визначається історично конкретна якісно специфічна форма моралі? Чи є якась точка відліку?

Починаючи від Арістотеля, безумовним ціннісним пріори­тетом вважають не просто благо, а найвище благо, яке є бажа-

66

ним само по собі, а всі інші вибирають лише заради його досягнення. Історія свідчить, що в різні епохи, в різних сус­пільствах вище благо розуміли по-різному, але незмінним зали­шався самий його характер як морально абсолютного. Те, чому в моральному плані надавали перевагу, втілювалося в різних категоріях етики, збагачувало їх зміст, розширювало сферу їх застосування. Цей процес можна прослідкувати на прикладі зміни домінуючих ціннісних орієнтацій, які визначали загальну цільову скерованість поведінки людей у той чи інший конкрет­ний історичний період розвитку суспільства.

У рабовласницькому суспільстві (суспільстві давніх циві­лізацій) з його ціннісними орієнтаціями на самоутвердження, силу, свободу провідною вважали етичну категорію щастя ("блаженного життя", евдемонії).

У період феодалізму, з його ціннісною орієнтацією на пев­ний законний становий статус та досягнення "належного" місця у корпоративно-становій ієрархії, набувають особливого значен­ня етичні категорії "честь", "гідність", "зобов'язання" тощо.

Для сучасного капіталістичного суспільства з його цінніс­ною орієнтацією на багатство як вищу ціль людської життєді­яльності на перший план виступають етичні категорії "рівність", "корисність", "витримка" тощо.

Сьогодні досить важливими є категорії "толерантність", "діалог", "солідарність", "етична виправданість" та ін.

Зміна ціннісних орієнтацій, коли її розглядати під кутом зору етичних категорій, означає зміну спрямованості моральної свідомості, її спроможність відгукуватись на нові віяння часу. Окрім того, історичний характер категорій етики проявляється ще й в тому, що їхній зміст не тільки змінювався, а й збагачу­вався, тобто від однієї історичної епохи до іншої нагромаджу­вався ширший та детальніший моральний досвід, який вносив у ті ж самі за назвою, за термінологією категорії дещо новий зміст. Через це ми не повинні ставитись до історичного досвіду у галузі моралі як до чогось виключно віджилого, музейного, застарілого: оскільки той минулий досвід присутній в сучасному змісті етичних категорій, його необхідно враховувати; в іншому

67

випадку ми ризикуємо неправильно їх сприймати та тлумачити. Більше того, саме в певні історичні епохи певні моральні явища могли набувати характеру найбільшої чистоти та виразності, недаремно ми вживаємо терміни "лицарська любов", "військова честь" ("честь офіцера"), "чернеча скромність" та ін.

Не заперечуючи мінливого характеру етичних категорій, про що свідчить весь розвиток моральної практики людства, треба зазначити, що на початку XXI ст. прослідковується тен­денція наголошування саме на абсолютних елементах в змісті етичних категорій і, найголовніше, залучення їх до більш одноз­начної оцінки практичної діяльності людей у різних сферах суспільного життя (наприклад, в політиці), осмислення їхньої загальної значущості в сучасних цивілізаційних процесах. Прик­ладами цього можуть бути підвищення ролі та значення прик­ладної етики (етики науки, екологічної етики, політичної етики, етики ділового спілкування, етики бізнесу, різних професійних етик і т.д.). Це варто спеціально підкреслити, бо сучасне цивілі­зоване суспільство з його світоглядним плюралізмом, толерант­ністю і з націленістю на визнання самоцінності, унікальності кожної особистості потребує, як ніколи, використання перевіре­них багатовіковою життєвою практикою теоретичних етичних напрацювань, своєрідного етичного "золотого запасу" людства.

Ще одна специфіка етичних категорій проявляється в їхній певній утаємниченості (принципової незбагненності їхнього зміс­ту, про що вже йшлося). Фактично аналіз кожної етичної категорії можна починати словами: "Добро (совість, сором, гідність тощо) є одним із найбільш загадкових явищ моральної свідомості людини". Людина, її душа, її поведінка і сьогодні, як і раніше, є великою таємницею. Як пояснити, наприклад, той факт, що, здавалось би, у пропащої людини, десь там, у самих глибинах душі, все ж залиша­ються, ще жевріють іскорки совісті, добра? Як не згадати здиву­вання І. Канта зоряним небом над головою і моральним законом у душі людини? Досі людство ще не дало незаперечної відповіді на запитання про корені людської моральності, але воно знаходиться в пошуках такої відповіді, і це породжує надію на майбутнє.

Аналізуючи етичні категорії, неможливо не торкнутись питання про критерій їхньої істинності, адже в разі визнання їх

68

істинними може істотно підвищитися необхідність їхнього дотри­мання, проте якщо вони принципово не підлягають перевірці на відношення до істини, потреба дотримуватися цих критеріїв стає лише побажанням. Діапазон відповідей на це запитання надзви­чайно широкий: від цілковитого підпорядкування вічним бо­жественним цінностям, які є критерієм моральної поведінки людини - до повного заперечення критеріїв істинності у катего­ріях етики, аргументуючи це тим, що у сфері моралі взагалі усе умовне, відносне і нічого абсолютного немає. У XIX ст., як відомо, з'явилась ціла низка обґрунтувань умовності та навіть необхідності принципової відмови від моралі. З одного боку, із позицією "імморалізму" виступав Ф. Ніцше, стверджуючи, що життя не підлягає жодним моральними обмеженням чи регла­ментаціям. З іншого боку, позитивісти в особі О. Конта та його послідовників наголошували на тому, що моральні норми не підлягають перевірці щодо істинності, оскільки є не констата­цією якихось фактів, а вимогами або побажаннями. На проти­вагу таким думкам Ф. Брентано зміг довести, що за моральними вимогами лежить певний реальний життєвий зміст, яким люди не можуть нехтувати через загрозу впасти в деструкцію та деградацію. Учень Ф. Брентано, засновник феноменологічної філософії Е. Гуссерль, продемонстрував принципову можливість підвести під будь-яке нормативне твердження (наприклад, "Ввічливе відношення до людини є морально правильним") певне теоретичне положення, яке Е. Гуссерль назвав "основною нормою". Наведене в дужках для прикладу положення можна подати так: а) людські взаємини можливі лише за умов визнан­ня рівності їх суб'єктів; б) рівність суб'єктів передбачає кому­нікацію, яка не буде порушуватись утисканням їх прав із будь-чиєї сторони; в) такий характер можна забезпечити взаємною ввічливістю суб'єктів комунікації; г) висновок: там, де є потреба у спілкуванні, ввічливість є необхідною умовою. Пізніше багато логіків продемонстрували, що моральні твердження можна пере­вести у певні логічні судження та оцінити за всіма правилами логіки. Звичайно, в повсякденному житті переважна більшість людей нічого не знають про такого роду теоретичні розвідки та

69

їхні результати, але етика як наука не може оминути такого важливого моменту, як логічна та теоретична виправданість моральних вимог і норм.

Отже, складності визначення змісту та логічної виправ­даності етичних категорій зумовлені специфікою моралі, її взає­мозв'язком з іншими формами суспільної свідомості (наукою, правом, релігією тощо), історичним характером розвитку мо­ральних норм, традицій, звичаїв, а також історичним розвитком самих етичних категорій (певною мірою ми вже торкнулися цього питання), а детальніше про це буде сказано під час аналізу конкретних етичних категорій добра, зла, совісті тощо.