Місце етики та естетики в духовній культурі людства

Попередньо ми визначили предмети, специфіку, спрямова­ність етики та естетики. Ми можемо достатньо впевнено стверд-увати, що обидві ці дисципліни стосуються суто людських зацікавлень та проявів. Власне, вони вводять нас до світу людського буття, значною мірою допомагаючи усвідомити особ­ливості як цього світу, так і людини.

Загалом світ, в якому живе людина, е світом культури -того, що створене людиною, а не існує в природі та космосі саме по собі. Але саме внаслідок того світ культури за формою та своїм змістом відображає істотні особливості людини, тобто розкриває її сутність та характерні прояви. Світ культури містить все, що пов'язане із людською виробничою діяльністю та її технологіями, витвори мистецтва, обряди, культи, цере­монії як світського, так і релігійного характеру, досягнення людей у галузі пізнання та розвитку форм розумної поведінки та ін. Проте не виникає сумніву в тому, що сутність культури сягає значно глибших речей, а саме - творчих можливостей людини, які стосуються явищ духовного плану. Тому з науковою метою та метою управління культуру досить умовно поділяють на матеріальну і духовну, вважаючи її осереддям саме остан-

24

ньої. Коли йдеться про духовну культуру, на перший план виходять різноманітні стани свідомості, форми проявів свідо­мого життя та його здобутки. Оскільки етика та естетика стосуються внутрішніх орієнтацій людини, її, так би мовити, особистих тем та питань, то вони входять до складу духовної культури людства і займають в ній провідне місце.

Як відомо, духовні явища і процеси не мають прямої та адекватної форми матеріального виразу свого змісту: навіть слова мови, які використовує цілком конкретна особа, яка відмінна від інших людей, є загальними для певної сукупності людей. Але в етиці та естетиці йдеться саме про духовний вибір, духовні рішення та орієнтири. Чи можуть в такому разі етичні та естетичні явища виконати своє призначення? На це запитання існують різні, інколи навіть діаметрально протилежні тверджен­ня й думки. Люди, які займаються мистецькою діяльністю, знають, як складно створити щось дійсно нове та оригінальне; як правило, різного роду обставини "збивають" майстра до якихось шаблонів, загальновживаних взірців та рішень. З іншого боку, всім відомі свого роду престижні або модні уподобання в галузі мистецтва: у всі часи у всіх країнах світу люди, які вважають себе обізнаними в мистецтві, ретельно сте­жать за тим, хто що читає, які вистави та музеї відвідують; людину, не залучену до певних мистецьких акцій, можуть знева­жати як необізнану. Це стосується й етичних норм: у XIX ст. датський філософ С. Кіркегор стверджував, що етичні норми не передають людської індивідуальності і не творять її, оскільки вони є однаковими для всіх. Тому, на його думку, дотриму­ватися норм моралі означає відмовлятися від своєї унікальності. Щось схоже ми знаходимо й в поглядах Ф. Ніцше, який вважав, що будь-які обмеження життя його послаблюють, тому життя - поза мораллю. Отже, чи справді етика та естетика вводять нас в осереддя індивідуальної людської особистості, у сферу власного внутрішнього досвіду та вибору?

Треба зазначити, що будь-що індивідуальне може проя­вити себе як неповторне лише відносно чогось сталого та загаль­ного. Наприклад, якщо в нас немає єдиної міри для вимірю-

25

вання розмірів тіл, то ми не зможемо об'єктивно визначити розміри кожного з них; якщо не існує єдиних правил для певних спортивних змагань, то ми не зможемо зробити висновки про унікальність та оригінальність певних спортивних досяг­нень. Отже, перше, що ми повинні зрозуміти: існування загальних моральних норм, а також певних стереотипів у поглядах на певні мистецькі явища є необхідною умовою для порівнянь та оцінок дій, поглядів, суджень окремих людей. Уявімо собі, що всі люди діють на свій власний розсуд, і між ними немає жодної згоди відносно цих дій; ясно, що в такому випадку у нас не буде жодних засад для хоч би якихось об'єктивних суджень щодо таких дій.

Але це не означає, що ми, спрощуючи ситуацію, повинні вважати, що чим ретельніше якась людина виконуватиме загальні настанови, тим вона є оригінальнішою. Звичайно, це не так. Але саме в просторі індивідуального ставлення до загальних усталених норм і може проявитися наша неповторність. Тому як вчинки людей, так і їхню поведінку необхідно оцінювати тільки врахо­вуючи їх наміри, думки, оцінки, судження, рішення. Поза цим дії людини перетворюються на фізичні явища (чи факти), які можна вимірювати засобами фізики та математики. Тому-то етику та естетику вважають не просто галузями соціально-гуманітарних наук, а й певною концентрацією особливостей соціально-гуманітар­ного пізнання, бо останнє, як ми вже з'ясували, передбачає комунікацію, інтерпретацію, внутрішній вибір. Отже, цим сферам знання належить центральне, провідне місце в духовній культурі людства. Тому й під час знайомства із давніми культурами, зниклими цивілізаціями ми завжди шукаємо їхні прояви або в особливостях людського життя та поведінки, або у виявленнях їхнього творчого генію.

Щоби з'ясувати місце етики та естетики в духовній куль­турі людства, не треба забувати про те, що духовні явища є органічною та невід'ємною частиною загальних процесів людської життєдіяльності. Поза ними ця діяльність була би простим продовженням природно-космічного процесу, в якому люди були би не діячами, а лише його елементами. Тому

26

духовні процеси не можна розглядати відокремлено від загаль­них процесів життя, але вони і не повинні зливатися із остан­німи. Духовні явища надають процесам життя не лише сенсу, доцільності, а й змістового багатства, адже лише завдяки свідомості ми здатні вписувати окреме явище, окрему подію в історію, в життя, в загальне поле культури, де воно набуває нового звучання, нових виявлень. Тому в духовних явищах дуже специфічно виявляються реальні процеси і події. Ми не можемо не помічати певної однобічності в художньому творі, не можемо не відчувати певних меж моральних регуляторів, проте ми повинні розуміти й те, що без них наше життя перетвориться на суто біологічний процес.

Отже, моральна та естетична діяльність не може не входити в життя, не може не реагувати на те, що і як в ньому відбувається. Більше того, завдяки цій діяльності досить часто стають помітними та виразними ті ознаки життя, які зазвичай людина може не помічати, або, помічаючи, не бачити їх виразно та не надавати їм серйозного значення. Можна навести конк­ретні приклади. Скажімо, Ф.М. Достоєвський, зображуючи в своїх творах революціонерів, чітко фіксував їхній своєрідний ідейний егоїзм, їхню моральну хворобливість і передбачив величезні людські жертви суспільства внаслідок революційних настроїв, що й відбулось. Ціла низка європейських письмен­ників так званого "втраченого покоління" зображували загальну деморалізацію та лицемірство європейського суспільства після Першої світової війни; деякі письменники стверджували, що і Другої світової війни не уникнути. Діячі культури, пройшовши шляхами цієї війни, стверджували, що саме моральний занепад привів Європу до таких ганебних явищ, як методичне знищення мирного населення, представників певних націй (циган, євреїв, слов'ян). Тому можна впевнено стверджувати: ми не повинні ототожнювати етичні та естетичні ідеї, погляди, норми із життям, але ми повинні враховувати, що вони виражають життя, фіксують його стани та симптоматику, дають змогу помітити його аномалії або хворобливі стани.

Нарешті, треба звернути увагу й на те, що явища і процеси, що перебувають в центрі уваги етики та естетики, вивчаються не

27

лише цими, а й іншими науками. Наприклад, етичні явища так чи інакше цікавлять істориків, етнографів, культурологів, психологів, соціологів та ін. Естетичні явища є предметом досліджень у мистецтвознавстві, психології, інформатиці, культурології та етнографії. Отже, ні етика, ні естетика не володіють пізнавальною монополією щодо вивчення своїх предметів; це означає, що вони мають активно контактувати із іншими науками та сферами пізнан­ня задля розширення предметних горизонтів своїх досліджень. Такий характер їхнього реального функціонування відповідає загальним особливостям соціально-гуманітарного пізнання.