Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет етики. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм у суспільному житті

Знайомство із предметами наших дисциплін доречно роз­почати із пояснення термінів, оскільки часто (хоча й не завжди) саме значення терміна дає змогу побачити щось найважливіше у розглядуваному предметі. Термін "етика" давньогрецького по­ходження; вихідним було слово "етос", одним із значень якого було "місцеперебування людини", а пізніше - "звичай, особливості поведінки". Ці значення свідчать, що під етичним з давніх давен розуміли щось притаманне людині, щось належне для неї та таке, що неодмінно мало би виконуватись людьми. Термін "мораль" походить від латинського слова "морес", якому загалом припи­сують майже ті самі значення, що й слову "етос": звичаї, особ­ливості поведінки. Саме словом "морес" римляни перекладали грецьке слово "етос". Отже, у вихідному значенні слова "етика" та "мораль" є різномовними синонімами. Але впродовж історичного розвитку європейської культури сталося так, що значення цих термінів почали дещо розрізнятися: словом мораль (від лат. "мораліс") стали позначати певну сукупність, певний набір правил та норм поведінки, яких люди мали дотримуватись у певному суспільстві чи певній культурі. Термін "етика", оскільки він походив із Стародавньої Греції, яку традиційно пов'язують із початками філософії, почали використовувати для позначення філософської науки про мораль. Отже, у найпершому окресленні мораль - це сукупність норм та правил людської поведінки, а етика - філософська наука про мораль.

Виникає запитання: чому не можна обмежитись одним терміном - або мораллю, або етикою, а окрім того: в чому ж потреба саме філософської науки про мораль? Аби відповісти на ці запитання, ми повинні уважніше придивитись до деяких аспектів людської поведінки. Загалом ми розуміємо, що людська поведінка повинна якось регламентуватись хоча б тому, що людина переважно має свободу вибору у своїх діях та вчинках, отже, їй потрібні орієнтири, застереження, правила, навіть

11

просто знання про можливий перебіг та наслідки своїх дій стосовно інших людей. Ми також маємо підкреслити, що люди в своїх діях не керуються генетичними програмами поведінки (тобто - вродженими чи набутими інстинктами), оскільки за наявності інстинктів не ми ними керуємо, а вони нами, тому в такому випадку не може існувати умов для вибору поведінки. Отже, норми людської поведінки повинні базуватись не на генетичних програмах, а на якихось інших засадах, які ми попередньо можемо назвати культурно виробленими дозволами та заборонами. Зрозуміло також, що ці дозволи та заборони повинні враховувати і свободу волі людини, і її розумність, і, врешті, те, що людські стосунки відбуваються не на тлі біоло­гічних дій та потреб, а на тлі культурно-історичних процесів та явищ, на тлі колосальної маси штучних речей та засобів людської життєдіяльності (артефактів), на тлі мистецтва, форм соціальної організації життя (таких, як право, держава, управління та ін.). Вже в давні часи людина почала виділяти себе з-поміж інших живих істот та явищ природи, оскільки поставала у своїх проявах не простою одиницею активності, а суб'єктом дій, не в стандартизованих структурах виживання, а через варіативність вибору способу дій, не через реакції та відчуття, а через уявлення, образи, думки, які не збігалися із фактичними. Це означає, що людина відірвалася від природно-космічного процесу, а тому повинна була виробити якісь нові засади для своєї життєдіяльності. Якщо ми спробуємо хоч якось врахувати означені чинники формування норм людських взаємин, та повинні врешті-решт зрозуміти, що характер дій людини, умовна "траєкторія" її руху всередині соціального простору повинні спиратись на досить продумані та всебічно узгоджені правила і норми. Проте, відверто кажучи, далеко не всі люди (а, може, навіть більшість) все це враховують і звертають на це увагу. Тобто, виникає відома нам із власного життєвого досвіду ситуація: людина знає, як належить чинити, якої саме поведінки від неї вимагають, що вважається гідним, а що - не гідним людини, проте чомусь цього не дотримується, намагається цього уникнути. Як можна охарактеризувати таку

12

позицію? Якщо людина загалом визнає необхідність та значення моральних норм, її навряд чи можна назвати аморальною люди­ною, проте якщо вона, визнаючи їхню роль і значення, не дот­римується їх, то її дії можна характеризувати як неморальні. У деяких мовах існують спеціальні терміни для того, щоб відріз­нити напрям думок в сфері моралі від реальних дій; наприклад, в російській мові існують терміни "мораль" і "нравственность": моральною є людина, що визнає важливість і значення норм і правил моралі для життя, але водночас така людина може інколи чинити "безнравственно". В українській мові і те, і інше позначається одним словом "моральність". Отже, моральність — це і визнання необхідності норм моралі, і їхнє дотримання. Були спроби перекладати російський термін "нравственность" як "моральнісність", але поки що цей термін не прижився. Тому пам'ятатимемо, що "моральність" в українській мові - це слово, що позначає і стан думок в сфері моралі, і поведінку, орієнто­вану на виконання норм моралі. Ту людину, яка відкидає або заперечує доречність, виправданість існування моральних норм, називають "аморальною", а людину, яка вважає, що цими нормами можна спокійно знехтувати у діях щодо якоїсь конк­ретної людини або життєвої ситуації, називають "циніком" (моральна позиція відповідно називається "цинізм"; слово пішло від назви філософської течії у Стародавній Греції, що відкидала як умовні будь-які норми людської поведінки). Існує також позиція "імморалізму", що стверджує неможливість та недоречність обмеження життя будь-якими нормами, тобто із цієї позиції життя не підлягає моральному регулюванню, знаходиться поза мораллю. Таку позицію свого часу доводив відомий німецький філософ Ф. Ніцше.

Наше подальше знайомство із явищами етичної сфери вимагає відповіді на такі запитання. По-перше, ми знаємо, що людську поведінку регулює не лише мораль, а й право, релігія; чим відрізняються моральні норми від релігійних та правових (юридичних)? По-друге, на чому (на яких засадах, діях яких суспільних органів) грунтуються моральні норми та правила? Нарешті, чому наука про мораль повинна бути саме філософсь-

13

кою наукою? Спробуємо відповісти на ці важливі запитання, адже інакше наше розуміння моралі та етики найвірогідніше буде поверховим.

Чим відрізняються моральні норми людської поведінки від, насамперед, юридичних? Юридичні норми встановлені спеціальними, так званими повноважними органами певного сус­пільства (держави), є загальнообов'язковими, тобто такими, що їх у відповідних ситуаціях повинні виконувати однотипно (однаково) всі члени суспільства. Обов'язковість юридичних норм має навіть примусовий характер, оскільки за їхнім дотри­манням та виконанням слідкують спеціальні, так звані правоохо­ронні органи. Якщо якісь члени суспільства порушують його юридичні норми, не вважають за необхідне зважати на них, то вони підпадають під юридичну відповідальність, а остання передбачає цілу низку спеціальних заходів та покарань, які застосовують до правопорушників та правових нігілістів (тих людей, що відкидають закони держави).

Окрім юридичних норм, певні правила життя диктують також різноманітні релігії. Особливістю релігійних норм є їхня освяченість божественним авторитетом, тобто в більшості релігій вважається, що ті найперші життєві настанови на життя, що їх пропагують та насаджують її служителі, передані людям Богом безпосередньо чи через якихось пророків, святих, ясновидців, месій. Переважно релігійні норми стосуються не другорядних, а, навпаки, найважливіших сенсових питань життя: стану людської душі, долі, смерті, майбутнього, життєвих винагород чи пока­рання. Основними чинниками дотримання таких норм стають віра, божественний (а також і церковний) авторитет та страх людини перед вищими силами та можливими покараннями. Звичайно, це далеко не всі чинники, оскільки досить багато релігій закликають людину любити Бога, відчувати прямий зв'язок із Ним, присутність Бога в людській долі та душі. І все ж певною мірою справедливим щодо релігії залишається докір, закинутий ще давньогрецьким філософом Демокритом щодо того, що релігія вважає кожну людину за сутністю злочинною, оскільки не сподівається на те, що людина сама, без божествен-

14

них настанов, без страху покарань, стане шляхетною та добро­чинною. Людина ж, яка не вірить у Бога, чинитиме зло або добро сама по собі, внаслідок своєї власної сутності та природи. І дійсно, наприклад, християнська релігія вважає, що людина внаслідок гріхопадіння сама вже не може стати на шлях добра; їй потрібна божественна підтримка (благодать). Релігійна сві­домість передбачає, що людині потрібні застороги, настанови, покарання; досить часто ми чуємо, як релігійно налаштовані люди похилого віку кажуть про молодь, що вона не боїться Бога, а тому й розбещена.

На відміну від названих різновидів норм людської пове­дінки, які визначають належний спосіб дій, моральні норми ґрунтуються дещо на інших засадах. Зазвичай виділяють "три стовпи" утвердження та дії моральних норм, тому вважають, що моральні норми ґрунтуються на:

1) культурно-історичних традиціях, звичаях, які людина набуває внаслідок виховання;

2) авторитеті громадської думки, що певною мірою виражає та відображає зазначені в першому пункті звичаї та традиції, спрямовуючи останні в сферу соціальної психології;

3) сумлінні, внутрішньому ставленні до своїх людських обов'язків, власної гідності та гідності інших людей.

Якщо вдуматись у ці три провідні чинники функціону­вання моральних норм, то можна збагнути цінність кожної з них. Для більшості людей норми поведінки є елементами вихо­вання, традицій, звичаїв, настанов старшого покоління. Такий спосіб існування є нормальним для моральних норм, проте надійність та виправданість так набутих норм є дещо сумнів­ними. По-перше, людям зазвичай не пояснюють, чому саме таких норм та звичаїв треба дотримуватись, а якщо пояснюють, то дуже специфічно: "Мої батьки робили так, я роблю так, і ти повинен робити так само". По-друге, так прищеплені норми та звичаї не передбачають людського вибору, моральної творчості, новацій, а тому й не спрацьовують у незвичних, нестандартних ситуаціях. По-третє, у цьому випадку губиться сам зміст такого роду норм, їхній зв'язок із людиною, оскільки час та умови

15

їхнього виникнення нам невідомі. Тому до них не можна поста­витись із розумінням, внутрішнім переконанням. Отже, норми поведінки, засвоєні людиною завдяки традиціям виховання без надійних внутрішніх засад, інколи досить легко трансформу­ються, забуваються, відкидаються, особливо на тлі стрімких змін сучасного життя. Не підлягає сумніву необхідність свідо­мого ставлення особи до засад власного життя та своєї пове­дінки, проте освячене традицією має своє виправдання. Досить часто молоді люди вважають традиції попередніх поколінь різ­новидом забобонів або й просто чимось віджилим та застарілим. Лише разом із життєвим досвідом приходить усвідомлення значущості традицій, звичаїв, ритуалів, бо саме вони надають внутрішньої стабільності потоку людського життя, стабілізуючи його не ззовні, а із середини. Відомо, якого важливого значення надають традиціям та ритуалам у східних цивілізаціях, де вважають, що лише неперервне багатовікове існування може свідчити про життєздатність тих чи інших складових людського життя. У людському житті все так чи інакше, тією чи іншою мірою просякнуте задумом, намірами, сенсом, а тому просте наслідування традицій та звичаїв спроможне надати людині певного життєвого настрою, нав'язати певні думки, проникати в глибинні життєві сенси.

Але не можна вважати громадську думку виключно тира­нічною, хоча такий момент в ній присутній. Врешті-решт важливо зрозуміти те, що ми самі із своїм рівнем свідомості, ідеями та переконаннями створюємо загальну духовну атмосфе­ру суспільства, тому ми не з позиції стороннього ставимося до неї, а з внутрішньою, осяяною сенсом, розумністю. Те ж саме стосується усіх членів суспільства. Безумовно, вирішальну роль у функціонуванні моральних норм та їх дотримуванні відіграє людське сумління', яким би не було виховання, загальні наста­нови та настрої, але якщо людина сама не здійснить вибір на користь того чи іншого ставлення до моралі, жодним при­мусом чи вмовляннями цього не досягнеш. Звідси стає зрозу­мілим найважливіший та вирішальний момент у природі мораль­них норм: вони виражають внутрішнє, особистісне прийнят-

16

тя чи неприйняття певних характеристик людських стосун­ків, тобто ту міру людськості, яку кожна людина здатна та згідна прийняти душею та помислами. Інколи кажуть так: відносно моралі (чи просто - в моральності) проявляється те, наскільки та чи інша людина є людиною, наскільки вона відповідає людській сутності. Стає також зрозумілим, чим моральне відрізняється від релігійного: у моральному рішенні над людиною ніхто не стоїть, вона сама виявляє себе як перша і остання інстанція морального рішення і вибору.

Поміркуємо ще над характером моральних норм: із ураху­ванням вищесказаного можна стверджувати, що моральні норми є єдністю суспільного та індивідуального, наданого (навіть нав'язаного) та вибраного, регламентованого та довільного, істо­ричного та наявного, прийнятного та неприйнятного. Точніше, вони формуються на перехресті, зіткненні цих чинників, є чимось стабільним, проте й нестійким, готовим до змін та перетворень. Вони є чимось суто людським, але певною мірою й надлюдським, оскільки в них виявляються не лише усвідомлені людьми умови їхнього життя, діяльності, людських взаємин, а й також неусвідомлені - такі, що сягають загальних онтологічних засад буття людини як істоти водночас природно-космічної та соціально-культурної й одухотвореної. Тому в етичних нормах діють не лише розуміння, міркування, раціональний вибір, а й інтуїція, емоції, почуття, пристрасті. Звідси випливає, що поза мораллю ми не зможемо належною мірою зрозуміти людину.

З'ясовуючи відмінності між моральними та юридичними нормами, можна збагнути, чому в сучасному суспільстві пове­дінка людини регулюється цими двома типами норм; здавалося б, якщо є юридичні норми, якщо вони є обов'язковими для всіх членів суспільства, якщо за їхнім дотриманням ретельно стежать спеціальні органи, якщо за їх невиконання карають, навіщо потрібні ще й моральні норми? Доречно сказати, що в деяких західноєвропейських країнах вважають, що для регулювання людських взаємин цілком достатньо самих лише юридичних норм. Такі настрої спостерігаємо в Англії, в США. Цей підхід

17

має деякі свої резони, не позбавлені сенсу: якщо людина дотримується юридичних норм, то вона забезпечує тим самим собі життєву стабільність та не завдає шкоди іншим людям. Проте в цій же позиції можна побачити й певні елементи людської взаємної байдужості, бо ми знаємо, що однакові дії, пов'язані із виконанням якихось обов'язків, можна робити по-різному: сумлінно, несумлінно, натхненно, із внутрішнім спро-тивом тощо. Якщо ж відсутній зовнішній контроль за людиною, то її поведінка стає непрогнозованою. Отже, існування юридич­них норм не відміняє потребу в таких нормах життя та поведін­ки, природа яких зумовлена власним людським вибором, що є виключно внутрішнім вибором та рішенням і що передбачає прояв автентичних глибинних якостей тієї людини, що обирає.

Отже, нормами, що регулюють людську поведінку в сус­пільстві та людські взаємини, безпосередньо передають людську сутність та характеризують людські особистості, є саме моральні норми. А оскільки все те, що стосується духовних процесів людини, її внутрішніх проявів та характеристик, проявів її самовладності і суб'єктивності перебуває у віданні філософії, то й етика як наука про мораль, її природу, характер функціону­вання моральних норм є саме філософською наукою. Зрозуміло також і те, що предметом цієї науки є як природа моралі, так і її відношення до людини, людськості, людської духовності, загальних особливостей та засад людського способу буття.

Отже, попри ті відмінності між поняттями "етика" та "мораль", які розглянуті вище, ці терміни досить часто вжи­вають як синоніми, тому часто люди кажуть "етичні проблеми" і водночас -"моральні проблеми", "етичні явища" - "моральні явища", "етична ситуація" - "моральна ситуація" та ін. Іноді для того, щоб засвідчити принципову єдність етики та моралі, використовують словосполучення "морально-етичне". Тобто не­обхідно відмовитись від радикальної та однозначної позиції щодо вживання цих слів, але розуміти існуючі принципові від­мінності у змісті та спрямованості цих явищ дійсності, аби враховувати їх у практичній діяльності.

18