Практичне заняття 3. Колектив як суб'єкт соціального виховання

1. Основні характеристики колективу як суб'єкта соціального виховання.

2. Структура між особистісних стосунків у колективі.

3. Колектив і особистість.

Завдання і запитання

1. Розкрити основні характеристики колективу як суб'єкта соціального виховання

2. Проаналізувати життєдіяльність студентської групи на основі цих характеристик.

3. Які умови необхідні для самореалізації і самоствердження особистості в колективі?

4. Чому саме у колективі, а не в іншому різновиді групи, виникає ситуація, найбільш сприятлива для соціалізації особистості?

5. Охарактеризувати структуру міжособистісних стосунків у колективі.

IV. Практикум із курсу "Соціалізація особистості"

Лабораторна робота № 1. ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Лабораторна робота №2. ДІАГНОСТИКА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ

Лабораторна робота № 3. КОЛЕКТИВ ЯК СУБ'ЄКТ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ.

Лабораторна робота № 1. ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Мета: Ознайомитися з методикою психолого-педагогічної діагностики розвитку і соціалізації учнівської молоді та сформувати вміння й навички її практичного використання.

Обладнання: таблиці, діагностичні програми.

Опорні поняття: соціалізація, соціалізованість, соціальна зрілість та її критерії.

Блок самостійної робота

Інструкції для самопідготовки

1. Опрацювати питання для самостійного вивчення.

2. Ознайомитися з методикою діагностики розвитку та соціалізації учнівської молоді (додаток 1).

3. Підготувати діагностичну програму (в одному екземплярі).

4. Підготувати інформаційну таблицю для кількісного й якісного аналізів даних діагностування (додаток 2).

Питання для самостійного вивчення

1. Соціальна зрілість старшокласника, її структура.

2. Критерії та рівні соціальної зрілості.

3. Методи й методики діагностики соціальної зрілості старшокласника.

Теоретичний матеріал

Поняття «соціалізація» виникло в західній соціології наприкінці XIX ст. з метою позначення основного механізму взаємодії людини з іншими людьми, із суспільством у цілому. Таким механізмом вважалося соціальне наслідування, що регулювалося суспільством через систему освіти й виховання, сім'ю та громадську думку. У процесі розвитку наук про людину сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об'єднує такі ідеї: нерозривний зв'язок з освітою та вихованням; зв'язок соціалізації з адаптивними процесами; соціальні контакти як одна із змістовних сторін соціалізації; значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мови для успішної соціалізації. У контексті цих ідей соціалізація розглядається як набуття людьми соціального досвіду та ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей. .

Головною тенденцією в розвитку наукових уявлень про сутність соціалізації є перехід від однорівневого уявлення про неї як такої, що стосується лише «соціальних поверхів» людини, тобто особистості, до багаторівневого підходу, коли соціалізація охоплює також біологічний та психічний рівні людини. Результатом соціалізації є соціалізованість. Існують різні погляди на зміст цього поняття, в найбільш загальній формі його тлумачать як «сформованість рис, що задаються статусом і вимагаються певним суспільством». З огляду на соціальну педагогіку у процесі і результаті соціалізації людина опановує сукупність рольових очікувань і уявлень у різних сферах життєдіяльності (сімейній, професійній, соціальній тощо) і розвивається як особистість, набуваючи і виробляючи соціальні установки і ціннісні орієнтації, задовольняючи власні потреби й інтереси».

Варто наголосити: усі сучасні моделі соціалізації - «рольового тренінгу» (Т. Парсонс), психоаналітична (3. Фрейд), «когнітивна» (Ж. Піаже, А. Маслоу) тощо - розглядають виховання як один з механізмів соціалізації.

Об'єктивні зміни соціальних процесів, сучасні тенденції соціалізації підростаючих поколінь вимагають від учителів, вихователів оволодіння новими підходами у спілкуванні та сучасними засобами впливу на дітей, підлітків і молодь. Важливо оцінювати виховні результати і залежно від їх якості вносити корективи до змісту педагогічного впливу. Проте визначити, в тим більше виміряти виховний ефект досить складно, оскільки процес формування особистості надзвичайно рухомий та динамічний, а сам період вияву рівня розвитку та соціалізації вельми часто стає моментом якісної зміни само? особистості.

Методика психолого-педагогічної діагностики, яка пропонується, проста для практичного застосування і дає можливість з певним науковим обґрунтуванням виявити деякі найвагоміші якості особистості, що розвивається. Вона має на меті діагностику розвитку та соціалізації старшокласників та учнів гімназії, ліцеїв, училищ, коледжів тощо. її застосування помітно стимулює розвиток учнівського самоврядування як у навчальних закладах різного типу, так і в позашкільних закладах.

І.М.Мельникова (2) розглядає соціальну зрілість старшокласника як усвідомлене ставлення до суспільства, природи, інших людей і до самого себе, що виявляється в діях і вчинках, спрямованих на поліпшення навколишнього середовища».

Соціальна зрілість старшокласника має складну структуру, збудником якої є виникнення соціального інтересу та розвиток, піднесення його до усвідомленої потреби соціальної діяльності як стійкої якості особистості. Моральна культура, духовність - наступна ланка у цій структурі. Третя ланка - громадські вчинки як соціальні дії особистості старшокласника, зумовлені Його моральністю та світоглядом. Вона і є одним із суттєвих показників соціальної зрілості особистості. Таким чином, соціально-педагогічна сутність процесу розвитку соціальної зрілості полягає у пробудженні в старшокласника громадського інтересу і розвитку його у стійку потребу соціальної творчості на основі усвідомленого самовдосконалення особистості.

Інтегральним критерієм соціальної зрілості старшокласника виступає його соціальна активність, яка виявляється у його вчинках, діях, діяльності.

Стійкі відмінності у виявленні старшокласниками соціальної зрілості можна диференціювати за трьома основними рівнями: виконавським, ініціативним і організаційно-творчим.

• Виконавський рівень - найнижчий рівень соціальної активності, який характеризується репродуктивною діяльністю. Старшокласник розуміє значення активності та відповідальності у досягненні соціальне вагомих завдань і цілей, але ініціативності не виявляє. Діяльність щодо самовдосконалення та поліпшення навколишнього середовища, не підкріплена відповідними навичками і вміннями, не набула внутрішньої потреби, старшокласник не завжди вміє підпорядковувати свої інтереси запланованим цілям і завданням. На цьому рівні розвитку важливого значення набувають педагогічне керівництво вихованням почуття відповідальності за доручену справу, контроль і допомога з боку старших і активу, особливо у ситуаціях вільного вибору.

• Ініціативний рівень - середній рівень активності. Старшокласник усвідомлює значення виконання своїх обов'язків, може самостійно обрати суспільне корисну справу, яка набуває для нього особистісного значення. Показниками цього рівня розвитку соціальної зрілості старшокласника виступають вміння підпорядковувати особисте громадському, самостійність, ініціатива у виконанні різних справ, широкі різнобічні інтереси, потреба у громадській діяльності. Велике значення мають порада, допомога старшого товариша, педагога в дуже складних ситуаціях, підтримка колективу.

• Організаційно-творчий рівень - високий рівень виявлення соціальної зрілості. Характеризується низкою загальних, аналогічних з ініціативним рівнем способів діяльності старшокласника. Але на відміну від ініціативного рівня старшокласник вже вміє залучати до роботи своїх однолітків, бути організатором суспільне корисної праці, створювати атмосферу творчої активності, радісного настрою. Показниками цього рівня виступає не тільки активність старшокласників, а й уміння спланувати й зорганізувати роботу колективу, групи, внести у її виконання корективи, здійснити аналіз, підбита підсумки виконаної роботи.

Позиція педагога на цьому рівні визначається консультативною допомогою. Проте він повинен вміти відрізняти соціальну активність від псевдо активності, яка ґрунтується на пристосовництві, кар'єризмі, демагогії.

Зважаючи на те, що соціальна зрілість старшокласника виявляється і формується в активній творчій діяльності, для діагностики виділяють чотири її основні складові: 1) навчально-пізнавальну діяльність; 2) трудову діяльність, професійну підготовку; 3) соціально-значущу діяльність; 4) духовне вдосконалення.

Враховуючи ці складові і правила для учнів та інструкції щодо оцінок за поведінку, за старанність у навчанні і суспільне корисній праці учнів загальноосвітніх шкіл, виокремлюють критерії, тобто типові вияви кожного з трьох рівнів розвитку соціальної активності та зрілості старшокласника (див. табл.1).

Визначаючи рівень соціальної зрілості старшокласника, слід пам'ятати: ефективним методом її діагностики і розвитку є суспільно вагома діяльність, виконання конкретної корисної праці, громадського доручення. До умов, які стимулюють інтерес старшокласника до суспільне корисної діяльності, належать:

• створення емоційного клімату в колективі, атмосфери захопленості, умов для творчості;

• допомога активу в розподілі доручень з урахуванням індивідуальних особливостей старшокласників і потреб колективу, вивчення НОП громадської роботи;

• чіткість, конкретність і регламентованість завдання;

• координація педагогічного керівництва, тобто узгоджена і тактовна інструктивно-методична й організаційна допомога з боку вчителів, педагогів позашкільних закладів, учнівських організацій, сім'ї та громадськості по забезпеченню «успіху справи»;

• систематичне здійснення активом гласного й об'єктивного аналізу та оцінки громадської роботи, виконаного доручення;

• заохочення досягнень; .

• обмін досвідом, вивчення та розповсюдження передового досвіду;

• моральне й матеріальне стимулювання, врахування та пропаганда соціальної значущості й важливості виконаної роботи, доручення при підбити підсумків змагання, атестації.

Таким чином, педагогічне керування процесом розвитку соціальної активності та зрілості старшокласника полягає у розвитку громадських і особистих інтересів, піднесенні їх до соціальне значущої потреби творчої реалізації своїх знань і здібностей на користь суспільства.