Лабораторна робота № 4 Адаптованість як складова процесу соціалізації

Мета. Охарактеризувати адаптованість як процес і результат зустрічної активності суб'єкта і соціального середовища, виявити характерні особливості процесу адаптації студентів в умовах вищого навчального закладу, сприятливість ситуації для адаптації його членів.

Обладнання: анкети, список студентів однієї з академгруп І курсу.

Опорні поняття: адаптація, соціалізація, пристосування.

Блок самостійної роботи. Інструкції для самопідготовки.

1. Ознайомитися з методикою укладання анкет.

2. Розробити самостійно анкету на виявлення рівня адаптованості студента-першокурсника.

3. Обрати одну з груп І курсу й провести анкетування серед першокурсників

4. . Проаналізувати узагальнені показники для групи.

5. Результати виконання пп.3-5 описати у формі звіту.

6. Захистити виконану роботу.

Теоретичний матеріал Методика складання анкет

Основними документами, які дають змогу зібрати первинну інформацію, є опитувальний лист та анкета. Широко вживаним є метод анкетування, що проводиться у вигляді письмового опитування. Для того, щоб провести анкетування, потрібен специфічний інструментарій – анкета. Анкета – це механічна послідовність запитань, які розміщені в ній лише за особистим бажанням дослідника, а визначена низка запитань пов’язана у єдине ціле.

Анкета складається з 3-х частин.

1. Вступна частина.

2. Основна частина.

3. “Паспортна” (“Демографічна”).

1. Вступна частина містить звертання до респондента, у якому вказується наукова установа, що проводить дослідження, з’ясовуються завдання анкетування, представляються гарантії анонімності відповідей, зазначаються правила заповнення анкет.

2. Основна частина – найважливіша. Складається з низки запитань, на які передбачаються відповіді про певні факти, події, мотиви, думки, оціночні судження респондентів у галузі досліджуваної проблеми. Першими ставляться конкретні запитання. Їх мета зацікавити респондента, полегшити процес включення у проблему. Ці запитання мають бути простими, а відповіді легкими. Завдяки такій побудові респондент поступово готується до більш складних відповідей. Цей перехід має назву так званої “воронки”. Після контактних (контактуючих) запитань ставлять основні. У кінці анкети ставляться заключні запитання, головною функцією яких – зняти психологічне напруження респондентів, дати можливість відчути, що зроблено велику й важливу працю. У зв’язку із виснаженням респондента заключні запитання мають бути легкими й невигадливими. Негативними є лише те, що одні запитання можуть впливати на інші – ефект “луни”.

3. До “паспортної” частини входять запитання, зміст яких розкриває наступне: професія, освіта, соціальне походження, сімейний стан, стать, вік респондента. Місце “паспортної частини” у кінці анкети обумовлено встановленням довірі респондента до дослідника. Адже при розміщенні “паспортної частини” на початку або всередині анкети у респондента можуть виникнути сумніви щодо анонімності анкетування. Тим більше, якщо мова у анкеті йтиметься про внутрішній (психічний, фізіологічний) стан людини або про рівень та обсяг набутих нею знань.

Наприкінці анкетного “спілкування” дослідник має подякувати респондентові за участь у дослідженні. Слова подяки можуть бути такими: “Дякуємо за участь у дослідженні” “Дякуємо за допомогу” тощо.

Вимоги до використання анкетування:

1. підбір питань;

2. використання прямих і опосередкованих питань (Подобається вам професія вчителя? Чи погодитесь ви, що вона найкраща?);

3. виключення підказок у формуванні питань;

4. попередження щодо розуміння питань;

5. використання закритих анкет з обмеженим варіантом відповіді (так чи ні) і тих, що передбачають висловлення своєї думки;

6. попередня перевірка розуміння питань.

Отже, анкета складається із запитань. Питання анкети – це всі мовні “виговори” до респондента, які можуть мати не тільки запитальну, але й заперечну та стверджувальну форми.

Запитання класифікуються на такі види:

• відкриті, що передбачають вільну форму відповіді, вони дають досліднику цінний різнобічні матеріал, але водночас є незручними для обробки;

• закриті, формулювання яких містить певні варіанти відповідей, одну чи кілька з них має виробити респондент; Найпростіший вид закритих питань є дихотомічні, які потребують відповіді “Так” чи “Ні”;

• напівзакриті, коли крім запропонованих відповідей існує града типу “інше”, коли респондент може висловити свою власну незапрограмовану думку;

• прямі, що передбачають отримання безпосередньої інформації щодо проблеми дослідження і формується в особистісній формі: “Що Ви думаєте”, “Яка ваша думка” та інші;

• непрямі – опосередковані запитання, які розкривають типові думки опитування у межах предмета, що вивчається.

Основні рекомендації щодо поліпшення якості опитувальних листів як джерела інформації наведено в таблиці.

Вимоги до формулювання запитань	Основні принципи побудови опитувальних листів	Способи підвищення відсотка повернення опитувальних листів	Рекомендації для інтерв'юера
Запитання мають бути простими і зрозумілими; запитання мають бути однозначними; запитання мають бути нейтральними (не спрямовувати відповіді в певну сторону)	Порядок запитань: від простих до складних, від загальних до спеціальних; не застосовувати дуже багато різних інструментів (наприклад, спочатку чотири, потім семиступенева шкала); спочатку запитання для встановлення довіри, а потім – по суті, можливі контрольні запитання, в кінці – запитання про особистість	Заохочення (слід враховувати витрати, а також можливі відповіді з почуття подяки); супровідний лист (пробудження інтересу, гарантії анонімності); високий рівень оформлення листів	Докладні вказівки щодо виконання роботи; необхідний контроль; використання технічних засобів обробки даних; пошуки способів зниження витрат