16.Пам’ятки мистецтва кам’яної доби у Східній Європі.

Міізинська стояінка— археологічна пам'ятка пізнього палеоліту.

Розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин (Коропський район, Чернігівська область). Датується близько 18 000 років до

Р. Х.

Крім житлових і господарських споруд на цій території знайдено чимало оригінальних високохудожніх виробів з бивня

мамота: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети, прикрашені орнаментами. Один

із браслетів вкритий першим відомим зображенням меандру, інший — вкритий першим відомим свастичним зображенням.

Геометричні орнаменти, виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамута. Вважається, що браслети

були виготовлені із прямих пластин ікла мамута, що були зігнуті у невідомий спосіб.

Безцінною знахідкою на Мізинській стоянці є дивні вироби з кісток (також з орнаментом), що являють собою музичні

інструменти, які застосовувалися для супроводу танців. До так званих звучних інструментів належить також ≪шумлячий≫

мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є

єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом

розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти.

Межиріцька стоянка — палеолітична стоянка мисливців на мамонтів. Розташована в с. Межиріч Канівського р-ну

Черкаської області, в межиріччі р. Рось та її притоки Росава.

Тут винайдено зображення охрою на кістках. Ззнайдена можливо, найдавніша мапа, знайдена на території України (в

околицях села Межиріч). Створена приблизно 15-17 тисяч років тому на бивні мамонта. Складається з семи рядків

зображень.

Сунгирь — верхнепалеолитическая стоянка древнего человека на территории Владимирской области. Найдено 2

захоронения в ямах. Дно ям было посыпано мелом, обпаленно и присыпано охрой.

Кам'янаі Могиіла — світова пам'ятка давньої культури в Україні поблизу Мелітополя смт. Мирне у Запорізькій області над

річкою Молочною. Тут знаходяться каміння з петрогліфами та камені статуї та плити.

17. Доба неоліту в У країні.

Протягом VI-IV тис. до н. е. в житті людства відбувся якісний поворот - від збирання дарів природи й примітивного полювання люди перейшли до відтворювальних видів діяльності, тобто обробки землі і розведення свійських тварин. Британський вчений В. Чайльд невипадково назвав цей процес «неолітичною революцією». Це був якісно новий етап у розвитку людства, нової економіки, нового способу життя.

Характерними ознаками неолітичної революції були:

винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (шліфування, свердління й розпилювання), з'явилися сокири, долота, тесла, кам'яні ножі;

виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів: розпочалося виробництво керамічного посуду (що дало змогу готувати варену їжу), прядіння, а згодом і ткацтво;

перехід до осілого способу життя; землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво;

на зміну примітивному мотичному землеробству прийшла значно продуктивніша обробка землі з використанням рала і тяглової сили тварин (биків і коней);

активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили;

суттєві зрушення в демографічній сфері; наслідком неолітичної революції стало не лише суттєве зростання продуктивних сил, але і помітне покращення умов життя, збільшення харчових запасів, що призвело й до збільшення тривалості життя (до 30-32 років).

В епоху неоліту відбулося формування аграрної та скотарської культури, що спричинило соціальні зміни. Якщо раніше збирачі та мисливці розглядали здобуте ними продовольство як спільне для всіх членів роду, то в епоху неоліту воно поступово почало розподілятися між окремими групами чи особами. Поява залишків продовольства стимулювала виникнення своєрідної військової касти, адміністративного персоналу, служителів культу та інших груп населення, що безпосередньо не здобували його. Через ці процеси та явища почалася соціальна структуризація населення.

На території України виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси та у Наддністрянщині і Над-бужжі. Унікальною пам'яткою епохи неоліту є Кам'яна могила - пагорб із кам'яних брил у степу поблизу Мелітополя. У печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин - биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

18. Мідний вік України.

МІДНО-КАМ’ЯНИЙ ВІК, уживаніше — енеоліт (від лат. aeneus — мідний — і грец. λίϑος — камінь), рідше — халколіт (від грец. χαλκός — мідь — і λίϑος — камінь), мідний вік — самостійна й важлива доба праісторії, пов’язана з освоєнням людством першого металу — міді (6—4 тис. до н. е.). М.-к.в., за критеріями археологічної періодизації, — доба впровадження та широкого використання мідних виробів, що спричиняло деградацію кременевої індустрії, збіднення номенклатури кам’яних знарядь. Знайомство з самородною міддю відбулося ще раніше (9—7 тис. до н. е.) на Бл. Сході. Спочатку самородну мідь сприймали як різновид м’якого каменю і лише з часом її стали виділяти серед ін. матеріалів за особливими технологічними властивостями. На першому етапі освоїли технологію мех. формування міді, а згодом — прийоми плавлення її в тиглях, горнах та виготовлення речей із застосуванням литва. М.-к.в. розпочався з усвідомлення людиною певних переваг міді перед ін. матеріалами, відомими на той час. За часів М.-к.в. знаряддя з металу аж ніяк не усунули з ужитку кам’яні, кістяні, рогові чи дерев’яні артефакти, але перехід до використання міді сприяв розширенню тех. можливостей у численних галузях вир-ва. Вироби з міді високо цінувалися, будучи засобом обміну та престижними речами, що відбивали соціальний статус власника. Потреба в мідних речах стимулювала вир-во й сприяла міжплемінному обміну. М.-к.в. — час поширення спеціалізованого землеробства й тваринництва, виникнення ранніх ремісничих вир-в у галузях, які вимагають спец. знань, зокрема — у гончарстві, гірничій справі, металургії та металообробці. За М.-к.в. було створено умови для переходу від пізньої первісності до ранньодерж. утворень на базі інтенсивного іригаційного землеробства в Месопотамії та Єгипті. До Південної та Центрально-Сх. Європи перші звістки про метал потрапили з Передньої Азії через Балкани, а період розквіту М.-к.в. припадає тут на 5 тис. до н. е., коли з численних копалень Балканського п-ова (Аї-Бунар у Болгарії, Рудна Глава в Сербії та ін.) почали розповсюджуватися руда і виплавлений з неї метал (у вигляді зливків чи готових виробів) просторами півдня Європи, з Надчорномор’ям включно. На теренах України М.-к.в. датується 5—4 тис. до н. е. У цей час тут поляризуються два світи — землеробів Правобереж. Лісостепу та скотарів Степу. Складні взаємини цих сил визначили на кілька тисячоліть провідну сюжетну лінію праісторії та історії України.

Нині намічені 3 періоди в розвитку місц. М.-к.в., що відбивають динаміку соціально-екон. зрушень та культ. процесів в Степу та Лісостепу. Перший, ранній, період тривав від межі 6—5 до останньої чверті 5 тис. до н. е. Його репрезентували ранньоземлеробські к-ри: Прекукутень — раннє Трипілля (етапи А та В-1; див.Трипільська культура) на Середньому Дністрі та Пд. Бузі, Болград-Алдень (к-ра Гумельниця) у пониззі Дунаю, к-раЛендель на Волині та в Галичині, к-ра Полгар уЗакарпатській Україні та скелянська к-ра скотарівсередньостогівської культурно-історичної спільності в Степу. Другий, розвинутий, період (межа 5—4 — 3-тя чверть 4 тис. до н. е.) припадає на час розквіту культурно-істор. спільності Кукутень-Трипілля (етапи В-2 та С-1), поширення на Волині та в Галичині населеннялійчастого посуду культури та розвитку к-ри Полгар на Закарпатті. До світу скотарів входили тоді стогівська та дереївська к-ри середньостогівської культурно-істор. спільності, квітянська (постмаріупольська; див. такожМаріупольська культурно-історична спільність) к-ра та нижньомихайлівська культура. Третій, фінальний, період (4-та чв. 4 — 1-ша чв. 3 тис. до н.е.) трактується як перехідний від М.-к.в. до бронзового віку — час появи штучних мідно-миш’якових та мідно-срібних сплавів. Погіршення кліматичної ситуації зумовило заг. кризу ранньоземлеробських спільнот та розпад культурно-істор. спільності Кукутень-Трипілля. У землеробському ареалі утворюються софіївська, городська, гординештська (жванецька) к-ри (локальні варіанти), а на Закарпатті — к-ра Баден. Частина трипільського населення просувається в Степ, де за участі місц. населення створює усатівську к-ру скотарів на заході регіону (див. Усатівські пам’ятки) та животилівсько-вовчанський тип пам’яток у Наддніпрянщині та Надазов’ї з помітними впливами майкопської к-ри Пн. Кавказу. Північніше над Дніпром формується рогачицька к-ра та виникають пам’ятки типу Пивиха, а з Донщини аж до Дніпра просочується скотарське населення рєпінської к-ри. М.-к.в., на відміну від кам’яного віку, бронз. віку та залізного віку, не є універсальною стадією в розвитку людства, репрезентуючи фактично найрозвинутіші к-ри неолітичної доби (див. Неоліт), знайомі з металами. Так, Лівобереж. Лісостеп та Полісся за М.-к.в. населяли носії ще неолітичних культурно-істор. спільностей — дніпро-донецької культурно-історичної спільності та ямково-гребінцевої кераміки культури. М.-к.в. пов’язаний також з консолідацією та розпадом на локальні діалекти індоєвроп. мовної спільності (див. Індоєвропейська спільність).

19. Бронзовий вік України, його характеристика.

Бронзова доба на території України на сучасному етапі може датуватись ІІІ — кінцем II тис. до н. е. Останнє вказує на більш рівномірне входження стародавніх племен України до бронзової доби разом з іншим стародавнім населенням Передньої Азії, Кавказу та Східного Середземномор'я. На півдні України бронзовий вік змінюється кіммерійсько-скіфським періодом раннього залізного віку.

Бронзу плавили в печах — горнах, у невеликих гостродонних товстостінних глиняних тиглях. На території України досліджено багато майстерень, де виготовляли бронзові речі. Наприклад, на площі такої майстерні біля с. Волоське в Надпоріжжі знайдено близько 70 кам'яних і глиняних матриць для виготовлення 17 предметів — серпів, ножів, сокир-кельтів і кинджалів. Багато подібних майстерень досліджено у Причорномор'ї. Одну таку пам'ятку розкопано поблизу с. Острівець Івано-Франківської області.

Про значний розвиток бронзоливарного виробництва та посилення обміну між племенами свідчить також велика кількість скарбів бронзових виробів, знайдених, зокрема, у Причорномор'ї і Закарпатті. До їх складу найчастіше входять щойно виготовлені бронзові речі ще без слідів використання, а також зливки металу. Досить цікавими ї багатими були, наприклад, Бориславський з нижнього Подніпров'я) та Інгульський(с. Антонівка Привільнянського району Миколаївської області) скарби. Останній містив понад 50 серпів, 13 сокир-кельтів, два кинджали, кілька прикрас, а також 20 зливків бронзи загальною вагою близько 11 кг На думку спеціалістів, Північне Причорномор'я за кількістю відкритих металургійних майстерень з численними матрицями періоду міді-бронзи не має собі рівних.

Мідь, що була основною складовою частиною бронзи, плавили з руди, добували в копальнях. Залишки таких копалень виявлено, наприклад, у басейні р. Бахмут (притоки Сіверського Дінця) поблизу м. АртемівськДонецької області. Біля сіл Мідна Руда, Климівка, Пилипчатине та інших дотепер на поверхні збереглися котловани глибиною до 2-3 м, звідки була вибрана мідна руда, представлена тут мідистими пісковиками. У високих відвалах породи, що лежать навколо котлованів, знаходять сліди поселень бронзового віку та рештки мідеплавильних печей (дослідження С. Й. Татаринова).

Важливими міднорудними центрами Європи, звідки метал надходив до Східної Європи, були Балкани, Прикарпаття, Кавказ та Урал. Важливе значення для розвитку металообробки в Україні в добу енеоліту та бронзи мали і місцеві поклади міді Донецьно-Бахмутського та Волинського районів.

Бронзові знаряддя праці в житті населення відігравали досить помітну роль, але вони не могли повністю витиснути з ужитку кам'яні вироби. Поряд з бронзовими серпами, вістрями до списів досить широко використовувались і крем'яні знаряддя цього типу. З каменю виготовлялися також бойові сокири-молоти, зернотерки, прикраси тощо.