62. Ордалия.

Орда́лии (от англосакс. ordol, латинский ordalium — приговор, суд) — в широком смысле то же, что и «Божий суд»; в узком — суд путём испытания огнём и водой. Ордалии считаются одним из видов архаического права.

При испытании водой нужно было достать кольцо из кипятка, прыгнуть в реку с быстрым течением, испытуемого опускали в холодную воду связанным и т.п.

Испытание огнём состояло в том, что испытуемый должен был держать руки на огне, проходить через горящий костёр, держать руками раскалённое железо.

Выдержавший эти испытания признавался оправданным, не выдержавший — виновным. На Руси утонувший в реке считался оправданным — Бог его забрал в лучший мир, он раньше попал на небо.

Ордалии имели распространение у многих народов, встречались и в период Высокого Средневековья.

Во время Первого крестового похода после обнаружения Святого копья на ордалию пошёл и погиб от ожогов Пьер Бартелеми.

63. Верденский договор 843 года

Верде́нский догово́р (фр. Traité de Verdun, нем. Vertrag von Verdun, итал. Trattato di Verdun) — соглашение о разделе империи Карла Великого, заключённое 11 августа 843 года в Вердене между тремя сыновьями императора Запада Людовика I Благочестивого — Лотарем I, Карлом II Лысым и Людовиком II Немецким.

Земли Франкского государства были разделены между братьями следующим образом:

• Лотарю отошли центральные области: северная Италия, земли вдоль Роны и левого берега Рейна, Эльзас, Бургундия, Прованс и некоторые другие, а также императорский титул отца.

• Карлу Лысому отошли земли к западу от Рейна: Нейстрия, Аквитания, Васкония, Испанская марка и ряд других.

• Людовику Немецкому отошли земли к востоку от Рейна: Алеманния, Саксония, Бавария и ряд других.

Таким образом, в результате раздела образовалось три государства: так называемое Срединное королевство (самое недолговечное государство, которое уже после смерти Лотаря в 855 году распалось на 3 королевства — Лотарингию, Италию и Прованс), Западно-Франкское королевство (примерно в этих границах позднее образовалась Франция) и Восточно-Франкское королевство (примерно в этих границах позднее образовалась Германия).

64. Образование сословно-представительской монархии.

Боротьба за централізацію Франції, що розпочалась у XIII ст. реформами Людовика IX, на початку XIV ст. була майже завершена. Три чверті країни було об'єднано під владою короля. Однак феодальна опозиція залишалася ще достатньо сильною, подолати її опір королів­ська влада могла лише заручившись підтримкою дворянства та міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами зумовив виникнення станово-представницької монархії, її матеріальним утіленням були Генеральні штати.

Приводом для їх заснування стала суперечка між королем Філіппом IV(Красивим) і Римським Папою Боніфацієм VIII. Король, з огляду на нестачу коштів для війни з Англією, наказав французькому духовенству сплачувати до скарбниці держави все те, що раніше відраховувалося папській курії. Розгнівавшись, папа запросив Філіппа ІV для пояснень до Риму, а в 1301 р. видав буллу, в якій погрожував відлучити короля від церкви. У відповідь король у 1302 р. скликав представницький орган — Генеральні штати, що підтримали його. До їх складу належали три палати: перша складалася з найвищого духовенства (єпископи, аббати, архієпискрпи), запрошених королем особисто; фуга-виборнихпредставниківвіддворянства(крім герцогів і графів); третя - з виборних депутатів з-поміж вільного населення міст. Генеральні штати скликалися з ініціативи короля. Він же визначав питання, що виносяться на їхній розгляд: для з'ясування думки станів щодо миру чи війни, підписання міжнародних договорів, вирішення питань про податки тощо. Своєю чергою, Генеральні штати зверта­лися до короля з проханнями, скаргами та протестами. Спроби цього органу закріпити за собою постійні фінансові чи законодавчі повно­важення успіху не мали. Всі питання розглядались окремо по палатах (рішення приймалося простою більшістю голосів), а остаточна

Кожна палата, незалежно від кількості депутатів, мала один голос. При такому голосуванні перевага завжди була на боці представників дворянства та духовенства, якщо між ними не було розбіжностей. Вершиною могутності Генеральних штатів був період паризького повстання на чолі з Е. Марселем, коли вони досягай прийняття Великого березневого ордонанса(\357 р.), збирали податки, витрача­ли кошти й контролювали весь державний апарат. Однак відсутність єдності між містами та їх непримиренна ворожнеча з дворянством робили спроби Генеральних штатів завоювати собі права, подібно до прав англійського парламенту, безплідними. Після 1359 р. вони скликалися все рідше й часто замінювалися зборами нотаблів (зібраннями вищого духовенства, придворного дворянства та мерів міст, які, на відміну від депутатів, не обиралися, а запрошувалися королем відповідно до їхніх посад). В останній раз з ініціативи короля Генеральні штати були скликані в 1468 р. У XVI-XVII століттях ініціатива їхнього скликання належала феодальній знаті, що пере­бувала в опозиції до абсолютної влади короля.