113. Конгресс сша в конце 19 - начале 20 века. ( 16, 17 поправки к Конституции).

Шестнадцатая поправка к Конституции США была принята Конгрессом 3 февраля 1913 года.

Она вводит федеральный подоходный налог, поступления от которого целиком поступают в федеральный бюджет.

Семнадцатая поправка к Конституции США вступила в силу 8 апреля 1913 года.

Ею были введены прямые выборы в Сенат США (ранее сенаторов избирали парламенты штатов).

Текст поправкиПоправка XVII.

Свобода слова, свобода религии, свобода прессы, свобода собраний, право на подачу петиции

Право хранить и носить оружие

Запрещено размещать солдат в частных домах без согласия владельца

Запрет произвольных обысков и арестов

Гарантии надлежащего уголовного процесса, запрет повторного привлечения к ответственности за одно и то же правонарушение, право не свидетельствовать против

себя, гарантии при реквизициях

Права обвиняемого, в том числе право на суд присяжных

Право на суд присяжных в гражданских делах

Запрет чрезмерных залогов и штрафов, жестоких и необычных наказаний

Перечисление прав в Конституции не должно трактоваться как умаление остальных прав

Полномочия, которые Конституция прямо не относит к ведению Соединённых штатов, сохраняются за штатами и гражданами

Принята Конгрессом 13 мая 1912 г. Ратифицирована 8 апреля 1913 г.

В состав Сената Соединенных Штатов входят по два сенатора от каждого штата, избираемые населением оного на шесть лет; каждый сенатор имеет один голос. Избиратели в каждом штате должны отвечать требованиям, предъявляемым к избирателям более многочисленной палаты законодательного собрания штата.

Когда в представительстве какого-либо штата в Сенате открываются вакансии, исполнительная власть такового штата издает приказ о проведении выборов для заполнения таких вакансий; при этом законодательное собрание штата может уполномочить его исполнительную власть произвести временные назначения, пока население не заполнит вакансии путем выборов, проведенных в порядке, установленном законодательным собранием.

Настоящая поправка не должна толковаться таким образом, чтобы ее действие распространялось на избрание или срок полномочий сенатора, выбранного до того, как она вступила в силу как часть Конституции.

114. Объединения Германии по «бисмарсковому пути».

115. Геманский собз 1815 года.

9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських - поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався в першу чергу про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських наддержав — Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно.

Союзний сейм (бундестаг) - рада уповноважених окремих німецьких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями - членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення.