- •1. Предмет и методология истории государства и права зарубежных стран
- •2. Восточная деспотия (основные черты). Три главных ведомства управления.
- •3. Общая характеристика законов царя Хаммурапи, структура.
- •4. Общественный строй Древнего Вавилона во времена Хаммурапи.
- •5. Правовое положение свободных людей по законам царя Хаммурапи.
- •6. Правовое положение крестьян по законам царя Хаммурапи.
- •8. Договор купли-продажи по Законам царя Хаммурапи. Сравнить с законами 12 таблиц Древнего Рима.
- •9. Основания для развода по Законам царя Хаммурапи.
- •10. Преступление и наказание по Законам Царя Хаммурапи.
- •11. Идея талиона, как уголовно-правовая, по Законма царя Хаммурапи.
- •12. Символический талион по законам царя Хаммурапи.
- •13. Причины формализации права по Законам царя Хаммурапи.
- •14. Основные источники для изучения права Древней Индии.
- •15. Разделение всех ранее равноправных в Индии на группы (варны) во второй половине 2 тысячеления до н.Э. Характеристика дхарм для каждой варны.
- •16. Процесс «превращения» варн в касты в Древней Индии.
- •17. Государственный строй Древней Идии и положение индийских царей в империи Маурьев.
- •18. Семейное право по законам Ману в Древней Индии.
- •19. Источники развода по законам Ману.
- •20. « Илиада» и «Одиссея» как источники изучения правового положения социальных слоев греческого общества Гомеровского периода.
- •21. Период военной демократии в Афинах.
- •22. Реформы царя Тесея в Афинах.
- •23. Реформы Солона в Афинах. Плутарх про реформы Солона.
- •24. Реформы Клисфена в Афинах. Аристотель про реформы Клисфена.
- •Территориальное деление
- •Реформа городского Совета
- •Другие реформы
- •Для предупреждения новых попыток захвата тиранической власти Клисфен ввёл остракизм.
- •Результат
- •25. Реформы Эфиальта в Афинах. Платон про реформы Эфиальта.
- •26.Публичные органы власти в Афинах.
- •27. Новый орган публичного управления Афин в viiIст. До н.Э. - археопаг.
- •28. Первая попытка кодификации Афинского права (Законы Драконта)
- •29. Общественный и государственный строй Спарты.
- •Сословия
- •30.Периодизация истории государства и права Древнего Рима.
- •31. Периодизация истории римского права.
- •32. Правовое положение человека в Древнем риме (три статуса).
- •33. Патриции и плебеи в Древнем Риме.
- •34. Первая сецессия в Древнем Риме и ее последствия согласно рассказу Тита Ливия.
- •35. Римские магистратуры.
- •36. Источники римского права древнего периода.
- •37. Право частной собственности по Законам 12 таблиц.
- •38. Маниципация – способ приобретения (отчуждения0 вещей по Законам 12 таблиц.
- •39. Нексум – договор займа в Риме по Законам 12 таблиц.
- •40. Деликты по Законма 12 таблиц.
- •41.Сельские сервитуты по Законам 12 таблиц.
- •42. Судебный процесс в Древнем Риме по Законам 12 таблиц.
- •43.Причины юридической формализации законов 12 таблиц, Салической правды и других законов.
- •44. Источники римского права в классический период (преторское право и право народов).
- •46. Законодательство римских императоров классического периода – важный источник права ( эдикты, рескрипты, дектеы, мандаты).
- •47. Деятельность юристов Рима в постклассический период – важный источник развития римского права. Законы Феодосия 2 и Валентина 3 426 г. «Про цитирование».
- •48. Источники римского права постклассического периода (Институции Юстиниана, Дигесты, Кодекс).
- •49. Общая характеристика и источники права византии.
- •50. Кодификация Юстиниана в Византии.
- •51. Кодекс и институции Юстиниана в Византии.
- •52. Дигесты – основная часть кодификации Юстиниана в Византии.
- •53. Эпанагога в Византии.
- •54. Роль Эклоги в византийских судах.
- •55. Родосский морской закон.
- •56. Законотворческая деятельность византийских императоров Македонской династии ( иконопочитателей ) Василия 1 и Льва 4 (Прохорион).
- •57. Реформы Карла Мартелла в Франкском государстве.
- •58. Возникновение Салической правды франков и ее общая характеристика.
- •59. Феодальная иерархия по Салической правде.
- •60. Преступление против личности по Салической праве (кровная месть).
- •61. Судебный процесс в Франкском государстве.
- •62. Ордалия.
- •63. Верденский договор 843 года
- •64. Образование сословно-представительской монархии.
- •66. Принятие Великой хартии вольностей 1215 г
- •67. Правовое положение групп населения Англии по Великой хартии вольностей.
- •68. Вассально-сюзеренные отношения во Франции ( Медиатизация).
- •69. Сеньйориальная монархия во Франции. Реформы Людовика 14.
- •70. Три великих сословия во Франции 14-15 ст.
- •71. Генеральные штаты во Франции.
- •72. Кутюмы и их кодификация на севере Франции.
- •73. Источники феодального права на юге Франции ( рецепция римского права, городское право, каноническое право, корлевское заокнодательство).
- •74. Партикуляризация феодального права во Франции.
- •75. Образование феодального государства в Болгарии.
- •76. Закон судный людям.
- •77. Возникновение Сербского государства.
- •78. Законник Стефана Душана.
- •79. Источники права феодального Китая.
- •80. Особенности развития феодального обществ аи государства в Японии.
- •81. Возникновение Арабского халифата.
- •82. Особенности становления и развития Мусульманского права. Пять нормативных предписаний шариата.
- •83 Источники мусульманского права. Коран, Сунна, Иджма, Фетва, Кияс, Фирманы.
- •84. Преступление и наказание по мусульманскому праву.
- •85. Общественный строй Англии накануне буржуазной революции 17 ст.
- •86. Предпосылки буржуазной революции в Англии. «Петиция о праве» 1628 г.
- •87. Экономические предпосылки Английской буржуазной революции.
- •88. Социальные предпосылки Английской буржуазной революции.
- •89. Особенности Английской буржуазной революции.
- •90. Пуританство как идеология буржуазной революции в Англии.
- •91. Возникновение буржуазного государства в Англии. «Долгий парламент»
- •92. Протекторат Кромвеля. «Орудие управления» 1653 г. В Англии.
- •93. Тори и Виги в Англии. Принятие закона «Хабеус корпус акт» в 1679 г.
- •94. Создание политических партий в Англии.
- •95. Билль о правах 1689г. Акт о престолонаследии 1701 г.
- •98. Фелония по уголовному праву в Англии.
- •99. Буржуазная революция 1789 – 1794 гг. Во Франции и е еосновные этапы.
- •100. Закон Ле-Шапелье ( 1791 ) во Франции.
- •101. Якобинаская диктатура 1793 во Франции.
- •103. Государственный переворот 1799 года Наполеона Бонапарта. Консульство и империя во Франции.
- •104. Разработка и принятие Гражданского кодекса Франции 1804 года.
- •105. Физический лица в Кодексе наполеона 1804 года (правоспособность и дееспособность).
- •106. Брачно-семейное и наследственное право в Кодексе наполеона 1804 года.
- •107. Государственный строй Парижской комунны.
- •108. Статьи Конфедерации 1781 года – первая коснтитуция сша.
- •109. Конституция сша 1787 р.
- •110. Билль о правах (сша)
- •111. Гражданская война Севера и Юга сша, Второй цикл поправок конституции (13, 14, 15 поправки).
- •112. «Реконструкция юга». Возникновение ку-клукс-клана в сша.
- •113. Конгресс сша в конце 19 - начале 20 века. ( 16, 17 поправки к Конституции).
- •114. Объединения Германии по «бисмарсковому пути».
- •115. Геманский собз 1815 года.
- •116. Конституция Пруссии 1850 года.
- •117. Разработка и принятие Немецкого гражданського уложения 1900 года.
- •118.Акт о парламенте 1911 г. В Англии.
- •119. Суть и особенности «революции Мейцзи» 1867-1868 в Японии.
- •120. Конституция в японии 1889 г.
- •121. Установление режима фашистой диктатуры в Германии.
- •122. Установление фашистской диктатуры в Италии.
- •123. Франция во времена Второй мировой войны. Режим Виши.
- •124. Право сша после первой мировой войны. 3 цикл поправок к Конституции (18, 19, 20, 21 ).
- •125. Закон Тафта-Хартли 1947 года в сша.
- •126. Закон Маккарена-Вуда (официальное название «Закон 1950 года о внутренней безопасности» ) в сша.
- •127. «Новый курс» президента сша Рузвельта
- •128. Конституция Франции 1946 года.
- •129. Пятая республика во Франции.
116. Конституция Пруссии 1850 года.
В травні 1848 року відбулись збори в пруські Національні збори, які підготували проект Конституції і який був затверджений в 1850 році. Нова пруська Конституція стала констатацією контрреволюції.
Вона створила дві палати з законодавчою владою. Нижня палата була виборною, верхня створювалась по королівському указу з принципів князів.
Законодавча влада палат паралізувалась абсолютним вето короля. Помимо абсолютного вето на постанови палат конституція представляла королю законодавчу ініціативу. Він залишався главою виконавчої влади. Королю не заборонялось розпускати парламент стільки разів, скільки йому заманеться.
Міністри уряду не були підзвітні ландтагу, вотум недовір'я їм був не страшний. Назначав і зміщував їх король.
Конституція 1850 року не була залишена і деяких демократичних прав і свобод. Разом з тим було зроблено все для того, щоб ці свободи залишались явними. Свобода зібрань, наприклад, дозволялась тільки при умові збиратись в закритих приміщеннях.
Отже по своєму змісту це була конституція абсолютної монархії.
31 січня 1850 р. Пруссія знову ж таки з рук короля, а не ландтагу, одержала нову конституцію, за якою двопалатний парламент отримав право вотування законів, затвердження бюджету та податків. Члени нижньої палати обиралися на основі «трикласного закону» 1849 р. Верхня палата була задумана як наполовину виборна, але уже з 1852 р., за наполяганням канцлера Бісмарка, стала пожиттєвою і спадковою. Вона формувалася з принців крові, князів і призначуваних королем перів. Сюди ж спочатку потрапили обер-бургомістри великих міст та представники університетів, але у 1852 р. їх представництво
було скасоване.
За Конституцією 1850 р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Він міг розпускати нижню палату, що іноді й відбувалося ще навіть до першого засідання ландтагу, якщо склад обраних депутатів видавався монарху надто ліберальним. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовіри. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р.
117. Разработка и принятие Немецкого гражданського уложения 1900 года.
Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.
Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «залізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложення був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призначена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Цивільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.
Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особливостей.
По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.
По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.
По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.
Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.
Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речове право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.
Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.
Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами — членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам»(§ 43).
Німецьке цивільне уложення визнавало загальну цивільну правоздатність всіх громадян. Загальна правоздатність осіб розпочиналась з моменту їх народження, а цивільна дієздатність з 21 року. За виключенням приписів, що витікали із шлюбно-сімейного права, не передбачалось ніякої суттєвої різниці між правовим статусом чоловіків і жінок.
Приватноправові обмеження дієздатності могли мати місце тільки внаслідок душевної хвороби, марнотратства або у випадку п’янства чи нерозсудливого нехтування своїми сімейними чи громадськими обов’язками.
Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.
Головним видом виникнення зобов’язань був договір. У випадку з нерухомістю його слід було заключати тільки письмово і тільки за участю юридично уповноважених державою осіб. Традиційно вважались недійсними договори (і будь-які інші угоди), які здійснені по відношенню до неможливих речей, ті, що протирічать законам, а також ті, що порушують вимоги громадської моралі.
В конкретні правила про договори були введені нові положення, які посилили захищеність однієї із сторін. Так, в договорі особистого найму закон зобов’язував наймача дотримуватися мінімальних умов безпеки, наскільки це було можливим виходячи з характеру робіт. Заборонялось укладати договори найму на все життя, в будь-якому випадку через 5 років можна було розірвати такий договір. При укладенні певних договорів передбачалась можливість при поважних причинах або обумовлених в законі випадках відмовиться від виконання зобов’язань без ніяких наслідків. Відмова від принципу обов’язковості договору як загального правила була важливою рисою зобов’язального права по уложенню. Боржник не мав права виконувати свій обов’язок частинами. Це ставило його в занадто невигідне становище.
Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Наполеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906). Все це змушувало власника землі зазнавати певних незручностей (газ, дим, двигтіння ґрунту, а також подібні до цього явища, пов’язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.). Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чужу річ), докладно розробляло інститут володіння.
Власник речі міг застосувати силу для того, щоб відняти її в особи, яку він застав у момент незаконного привласнення або захоплення речі. Цим положенням ще раз підкреслювалась недоторканість приватної власності.
Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення дещо поліпшило становище одруженої жінки: вона дістала дозвіл розпоряджатися своїм майном, займатися своєю професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати тепер велику роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці.
Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка – 16 років. Закріплювалась моногамність шлюбу і неможливість укласти інший шлюб, не розірвавши попередній.
Розлучення допускалось тільки в судовому порядку і при наявності узаконених причин (перелюбодіяння, споєння злочину, порушення шлюбних обов’язків, в т. ч. жорстоке поводження по відношенню до одного з членів подружжя). Це пояснювалось впливом протестантизму.
В значній мірі умовним став інститут батьківської влади по відношенню до дітей. Мати також була зобов’язана і мала право піклуватися про дітей. Батько міг користуватися майном дітей. Зберігалась можливість батька застосовувати по відношенню до своєї дитини виправні заходи, але вони накладались тільки по рішенню опікунського суду.
Зберігалась різниця в правах законних і позашлюбних дітей. По відношенню до матері позашлюбні діти мали рівні права з її законними, по відношенню до батька – рідство не визнавалось. Але позашлюбні діти могли вимагати від свого батька аліменти до досягнення ними 16 років.
П’ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось за ступенем спорідненості. При відкритій спадщині дозволялось відшукувати навіть далеких родичів. Разом з тим закон значно розширив свободу заповіту. Але якщо був заповіт, то залишалась обов’язкова частина для спадкоємців по закону (1/2 частини, яка б належала по закону). Право на обов’язкову частину у спадщині мали тільки законні діти.