95. Билль о правах 1689г. Акт о престолонаследии 1701 г.

права юридична закріпив встановлення в Англії конституцій­ної монархії. Цей акт істотно обмежував королівську владу на користь Парламенту, а саме:

• король не мав права без згоди Парламенту скасовувати, при­ зупиняти закони чи звільняти будь-кого від їхньої дії;

• без згоди Парламенту король не міг встановлювати та збирати які-небудь податки;

• королю заборонялося без згоди Парламенту збирати й утриму­ вати армію;

• вибори до Парламенту мали бути вільними;

• виступи й обговорення актів у Парламенті не повинні були обмежуватися та контролюватись будь-яким чином;

• Парламент мав право приймати будь-які закони;

• Парламент мав скликатися досить часто;

• королівські витрати щорічно затверджував Парламент.

Крім цього, Біль про права встановлював відповідальність міністрів перед судом, надавав право підданим звертатися з петиція­ми безпосередньо до короля, встановлював порядок успадкування престолу та ін.

Акт про престолонаступництво 1701 р. Основні положення Акта про престолонаступництво:

- після смерті Вільгельма королевою мала стати його донька принцеса Анна Донська;

— якщо в Анни не буде дітей - корона мала перейти до німецьких князів Ганноверзьких;

• особа, що вступала на королівський трон, повинна була при­ єднатися до Англіканської (протестанської) церкви та не підтриму­ вати жодних зв'язків з Папою Римським;

• король не мав права без згоди Парламенту виїздити за межі Англії;

• особа, що була народжена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом Парламенту, обіймати будь-яку іншу відповідальну посаду в державному апараті;

• усі акти короля потребували підпису відповідного міністра ("міністерська відповідальність перед Парламентом");

• заборонялося обіймати посаду в королівській адміністрації й одночасно бути членом Парламенту;

• судді, призначені короною, залишалися на своїх постах "доки ведуть себе добре", їх можна було змістити тільки за рішенням Парламенту;

• король не мав права милувати тих своїх міністрів, які були засуджені Парламентом у порядку імпічменту.

У цьому акті простежується намагання Парламенту бачити на престолі невпливову особу, котра не становила б загрози для нього та водночас закріпити своє верховенство в державі. Наприкінці XVII-XVIII століть в Англії сформувалася буржуазна конституційна монархія з розподілом влади (дуалістична) та зверхністю Парламенту

96. Особенности источников права в Англии.

Судовий прецедент у системі джерела права Англії

Серед юридичних джерелі англійського права (судовий преце¬дент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна уго¬да/, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий пре¬цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су¬довий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнату-ри («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден¬ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль¬ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра¬ва), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви¬щими судовими інстанціями: Палатою лордів , Судовим коміте¬том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі¬шувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза¬на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та¬кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.

Правовий звичай в Англії

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який ві¬діграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти¬туційні угоди, що регулюють важливі питання державного жит¬тя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Напри¬клад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб від¬бувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло. Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням науко¬вих посібників, а іноді й наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення.

96. Семейное и наследственное право Англии 16-17 столетия ( Майорат ).

В английском семейном праве долгое время сохранялась церковная форма брака, гражданский брак стал возможен только с 1836 г.

Форма брака выбиралась будущими супругами.

Личные отношения супругов были основаны на главенстве мужа: право управления и распоряжения супружеским имуществом принадлежало мужу, жена могла совершать самостоятельно только сделки повседневной жизни. Лишь в 1882 г. законом была установлена самостоятельность замужней женщины в распоряжении своей собственностью. Развод получил признание только в 1857 г.

До достижения 21 года сыновья и дочери находились под отцовской властью, мать осуществляла родительскую власть лишь при отсутствии отца. Признание внебрачных детей допускалось в исключительных случаях и только на основании парламентского акта. В 1908 г. была установлена ответственность родителей в случаях дурного обращения с детьми.

Английскому наследственному праву известно как наследование по закону, так и наследование по завещанию:

наследование по закону регламентируется рядом правил для наследования земельной собственности и для наследования прочего имущества;

при наследовании по завещанию характерным отличием является полная свобода завещания - всякое лицо, достигшее 21 года, могло завещать свое имущество кому угодно, и ближайшие родственники при наличии завещания не имели права на получение какой-либо доли имущества.

Существуют три основных вида майората

наследование старшим в роду (сеньорат, лествичное право);

наследование старшим на момент смерти наследодателя сыном (майорат в узком смысле слова);

наследование старшим сыном, а в случае его смерти раньше наследодателя — внуком от старшего сына (примогенитура).