Сучасні теоретичні уявлення про сутність і роль політичних еліт

Сучасна політична наука висунула багато різних, часто протилежних як за теоретичним змістом, так і за ідеологічною забарвленістю, інтерпретацій сутності політичних еліт та їхньої ролі в суспільстві.

Ч.Р. Міллс розвиває концепцію «пануючої еліти», за якою в сучасному американському суспільстві демократичні інститути деградували, а політична влада була монополізована невеликою групою людей, статус і склад якої належним чином не можуть бути пояснені талантами, здібностями, особливою психологією цих індивідів.

Р.А.Даль визначав еліту як «меншість чиїм поглядам систематично віддається перевага під час дискусій з ключових політичних питань». Він вказував на необхідність розмежувати актуальну та потенційну владу еліти, а також на відсутність прямого зв’язку між походженням еліти та її політичною поведінкою.

Моделі політичних еліт:

1. Радикально-демократична модель. За нею в ухваленні політичних рішень бере участь кожен із членів соціальної організації. Керівні позиції тут обмежено строгими процедурами ухвалення рішень, частою ротацією лідерів та суворим контролем за їх діяльністю.

2. Демократично-плюралістична модель. За цією моделлю, основним суб’єктами прийняття політичних рішень є не автономізовані громадяни, а групи, що виникають на базі певних інтересів. Ці групи конкурують одна з одного з приводу тих чи інших ресурсів.

3. Мульти-елітна модель. На відміну від попередньої, ця модель структурування влади виходить із визнання більшої автономності та незалежності еліт, а також більшої ієрархізації владних повноважень всередині кожної з них. Основана умова існування такої моделі структурування влади – диференціація та спеціалізація сучасного суспільства, що породжує різні галузі спеціалізованої діяльності, в кожній з яких домінує відносно невелика кількість фахівців.

4. Модель пануючої еліти. За цією моделлю, політичні ресурси сконцентровано у вузькій групі людей, які ухвалюють ключові для суспільства рішення саме через те, що посідають командні позиції у високо централізованих інституціональних ієрархіях.

5. Модель класового конфлікту. Витоки цієї моделі можна вбачати у марксистській методології, яка наголошує на ролі великих соціальних груп (класів) у соціально-економічних та соціально-політичних процесах

В Україні поки що вимальовується досить специфічна форма організації політичної влади, яку найкраще було б назвати «поліархією». Політична влада належить невеликій кількості впливових груп, які складаються з лідерів (патронів) та клієнтели. Це кілька могутніх фінансово промислових груп, а також декілька груп, чий політичний капітал є похідним від їх ідеологічного впливу в західних регіонах та стабільної підтримки західноукраїнського електорату. У східному регіоні та в центрі сформувалися свої кланові групи. Звідси політична структуризація розділила Україну за територіальною ознакою.

Загальний Портрет політика

Політик – це людина, яка з юних років дбає про власну репутацію, оберігаючи її від аморальних вчинків та недостойної поведінки. Це людина, яка гармонійно поєднує в собі величезну кількість протиріч і складностей, що витікають із самої природи влади. Це той, хто у вирішальні моменті свого життя й історії своєї країни свідомо або випадково концентрує на собі увагу, проявляє могутню силу і волю, об’єднує своєю харизмою більшість виборців та використовує їх підтримку й довіру для досягнення влади.

Політику доводиться бути “своїм хлопцем” для більшості виборців і одночасно демонструвати свою виключність і навіть певну талановитість. У той же час він не має права пишатися собою і вважати, що колишні заслуги вже забезпечили йому “почивання на лаврах”. Навпаки, справжній політик повинен бути скромним. А про всі його надбання люди почують з добрих новин, які в нас “мають крила”.

Політик повинен трохи відрізнятись від інших: зовнішністю, одягом, зачіскою, стилем поведінки, певними продуманими дрібничками мають вигідно виділити політика з натовпу, щоденно працювати на його успіх. Постійно перебуваючи на людях, політики повинен уміти триматися гідно, бути зрозумілим якомога більшому загалу виборців і разом з цим залишатися для них безперечним авторитетом, загадковою людиною, дещо непередбачуваною в своїх діях та поведінці. Він має виглядати відкритим, відвертим, доступним і водночас демонструвати дефіцит контакту з собою, ускладнюючи повсякденний доступ до себе навіть підлеглим.

Кожен контакт з політиком перетворюється для громадян на виняткову, визначну подію, яка лише зайвий раз підкреслює його значимість.

Характерною ознакою успішного політика є жорстке дотримання моралі, етикету, норм суспільного життя, перетворення себе на взірець правдолюбства й моральності. Одночасно він мусить уміти використовувати професіоналізм, майстерність і талант людей, що його оточують, задля досягнення поставленої мети. Політик веде гру за своїми правилами, але сприймає виконання людьми його доручень як їх обов’язок.

Йому доводиться використовувати працю багатьох людей для забезпечення успіху, але всіляко утримуватися від фанатизму, прагнення досягти успіху будь-якою ціною.

Метою життя сучасного політика має стати нормальна робота, постійне прагнення до влади та використання її як знаряддя його самореалізації. Але треба уважно пильнувати, щоб владні прагнення не перетворилися на самоціль. Виборці повинні не сумніватися, що влада для політика – це тільки інструмент для забезпечення умов легалізації їх інтересів та прагнень. Він є зразковим сім’янином, доброзичливим сусідом та другом і в той же час демонструвати, що його родина й друзі – це ті люди, які його морально підтримують та допомагають стійко переносити всі труднощі й обмеження, пов’язані з політичною діяльністю.

Політик – це виняткова людина, яка вміє робити помилки таким чином, що їх ніхто не помічає. В той же час кожен його суспільно важливий крок негайно набуває широкого розголосу. Політика ніколи не полишає ентузіазм та героїчне спрямування на подолання негараздів і проблем виборців. Він може витрачати величезну масу енергії й зусиль, але завжди мусить показувати, що все йому дається легко, без будь-якої напруги. Його мають побоюватися, поважати й одночасно любити.