Завдання, цілі та функції політології

Мета політології – зрозуміти форму, багатоваріантність і випадковість політичних змін, а не провіщати зміст непередбаченого і сталість.

Одне з найважливіших завдань науки про політику – наукове консультування. Тут потрібна багатоманітна предметна і методологічна компетентність, забезпечити яку можуть у багатьох випадках лише представники наукового знання. Наукове консультування політики являє собою експериментальний консенсус, апробацію розбіжностей і суперечок, і дійсного для всього суспільства консенсусу.

Функції політології:

1. Службові інструментальні функції обслуговування політичної практики: а) нормативних функцій, визначення норм діяльності політичних установ і осіб, б) функції планування політичних дій і процесів; в) прогнозування очікуваних результатів; г) організаційні функції (опрацювання рекомендацій)

2. Пізнавальна функція: а) теоретичний аналіз політичних ідей, теорій; б) побудова теорії відповідного політичного об’єкта;

3. Створення власної методології. Тут і конкретно-історичні дослідження, і системні дослідження, і теорія ігор, уявлення про взаємодію суб’єкта політики і його оточення і т. ін.

Політика як суспільне явище

1. Політика як відносини, що регулюють реалізацію інтересів відповідних суб’єктів.

2. Політика як відповідна форма, що забезпечує отримання, використання та реалізацію влади.

3. Функціональне трактування, тобто усвідомлення політики через властиві їй конкретні функції управління, розподілу ресурсів, збереження внутрішнього і зовнішнього миру.

4. Телеологічна інтерпретація політики, тобто уявлення про неї через визначення цілей.

Походження політики

Світ політики, що утворився на певному етапі розвитку суспільства, змінюється разом із прогресом останнього. Формування «розширеного порядку людського співробітництва» (Ф.А. Хайєк).

М. Вебер – політика – могутнє, повільне буріння твердих пластів, яке проводиться одночасно з пристрастю і холодним окоміром.

Платон і Аристотель, як відомо, зводили політику до дій держави.

Макіавеллі розуміє політику, як загальне поняття “держави”.

Гегель ідентифікує світ політики з простором права.

Нарешті, політологія, остаточно формуючись як окрема наука у першій половині ХІХ ст., постає у вигляді правової школи (Rechtsstaat), ціллю якої також було вивчення держави.

Сутність політики: властивості, структура, функції

Функціонування політики у формі співучасті й взаємодії керуючих і керованих обумовлене наявністю груп населення, з яких одні виконують функції управління суспільством (еліта, лідери), а інші не тільки підкоряються, але й впливають на вибір цих елітарних груп.

Політика має певну структуру. Складові компоненти її: політичні відносини, політична свідомість і політична організація суспільства.

Політичні відносини – це специфічні стійкі відношення суспільних груп між собою та інститутами влади.

Політична свідомість характеризує політику з боку сприйняття її суб’єктом та безпосереднього включення його у політичне життя. Політична свідомість – це багаторівневе творення, яке включає до себе масову, групову й індивідуальну свідомість.

Політична організація суспільства передбачає відповідну систему елементів, які забезпечують доступ до влади, використання влади задля досягнення відповідних інтересів тими чи іншими соціальними суб’єктами.

Взаємодія цих структурних елементів надає політиці внутрішню цілісність, дозволяє їй виконувати важливі функції в суспільстві.

Загальні функції:

• Відображення владно значущих інтересів усіх груп населення.

• Вивчення і раціоналізація суперечностей,

• Людино-творча функція, яка дозволяє особі конституювати себе як самостійну соціально активну істоту.

• Забезпечення іноваційності соціального розвитку суспільства і людини.

Взаємодія політики з іншими сферами суспільного життя.

Взаємодія політики й економіки складна і важлива своїми наслідками.

Важливо усвідомити, що вплив політики на економіку – це не якась стала величина.

Політика взаємодіє не тільки з економікою, але й з іншими сферами суспільства: культурою і наукою, правом і ідеологією, етикою і мораллю.