5.1.1. Аналіз та оцінка результатів лабораторного дослідження харкотиння.

1. Аналіз характерний для гнійного бронхіту.

2. Аналіз характерний для гнійного бронхіту.

3. Аналіз характерний для гнійного бронхіту.

4. Можливо крупозна пневмонія.

5. Можливо крупозна пневмонія.

6. Можливо крупозна пневмонія.

7. Харкотиння запального характеру.

8. Аналіз не характерний для запалення бронхів.

9. Аналіз не характерний для запалення бронхів.

10. Можливо абсцес легені.

11. Можливо абсцес легені.

12. Можливо абсцес легені.

13. Можливо бронхоектатична хвороба.

14. Можливо бронхоектатична хвороба.

15. Можливо бронхоектатична хвороба.

16. Туберкульоз легень.

17. Туберкульоз легень.

18. Туберкульоз легень.

19. Бронхіальна астма.

20. Бронхіальна астма.

21. Бронхіальна астма.

22. Необхідно виключити рак легень.

23. Необхідно виключити рак легень.

24. Необхідно виключити рак легень.

25. Необхідно виключити рак легень.

5.1.2. Аналіз та оцінка результатів ендоскопічного дослідження бронхів:

1. Фібробронхоскопія: двобічний гнійний ендобронхіт.

2. Фібробронхоскопія: ймовірно центральний рак правого головного бронха.

3. Фібробронхоскопія: дифузний катаральний ендобронхіт.

5.2. Аналіз та оцінка результатів дослідження біоптатів тканин, плевральної, асцитичної і синовіальної рідин, кісткового пунктату та проби Манту.

5.2.1. Аналіз та оцінка результатів дослідження біоптатів тканин, плевральної, асцитичної і синовіальної рідин, кісткового пунктату:

1. Гістологічне дослідження лімфатичного вузла: лімфогранульоматоз.

2. Дослідження пунктату кісткового мозку: мієлограма хворого з В₁₂-дефіцитною анемією.

3. Дослідження пунктату кісткового мозку: мієлограма хворого з хронічною лімфоїдною лейкемією.

4. Дослідження пунктату кісткового мозку: мієлограма хворого з гострою лейкемією.

5. Дослідження плевральної рідини: гнійний ексудат.

6. Дослідження плевральної рідини: трансудат.

7. Дослідження плевральної рідини: мезотеліома легень.

8. Дослідження плевральної рідини: туберкульоз легень (плеври).

9. Дослідження плевральної рідини: емпієма плеври.

10. Дослідження асцитичної рідини: хільозний асцит.

11. Дослідження асцитичної рідини: очевидно трансудат.

12. Дослідження асцитичної рідини: очевидно ексудат.

13. Дослідження синовіальної рідини: феномен фагоцитозу, мутна, низької в’язкості рідина, з підвищеною кількістю білка, нейтрофільних лейкоцитів, що характерно для ревматоїдного артриту.

5.2.2. Аналіз та оцінка результатів проби Манту:

1. Уколочна реакція. Проба від'ємна.

2. Гіперемія, діаметр 10 мм. Проба від'ємна.

3. Гіперемія, діаметр 20 мм. Проба від'ємна.

4. Папула діаметром 2 мм. Проба сумнівна.

5. Папула діаметром 2 мм. Проба від'ємна.

6. Папула діаметром 5 мм. Проба позитивна. Тубінфікування.

7. Папула діаметром 22 мм. Проба гіперергічна. Тубінфікування.

8. Уколочна реакція. Проба від'ємна.

9. Гіперемія, діаметр 10 мм. Проба від'ємна.

10. Гіперемія, діаметр 20 мм. Проба від'ємна.

11. Папула діаметром 2 мм. Проба сумнівна.

12. Папула діаметром 4 мм. Проба сумнівна.

13. Папула діаметром 5 мм. Проба позитивна. Тубінфікування.

14. Папула діаметром 22 мм. Проба гіперергічна. Тубінфікування.

15. Уколочна реакція. Проба від'ємна.

16. Гіперемія, діаметр 10 мм. Проба від'ємна.

17. Гіперемія, діаметр 20 мм. Проба від'ємна.

18. Папула діаметром 2 мм. Проба сумнівна.

19. Папула діаметром 4 мм. Проба сумнівна.

20. Папула діаметром 5 мм. Проба позитивна. Тубінфікування.

21. Папула діаметром 22 мм. Проба гіперергічна. Тубінфікування.

22. Уколочна реакція. Проба від'ємна.

23. Гіперемія, діаметр 10 мм. Проба від'ємна.

VI. ВИКОНАННЯ 1-Ї МЕДИЧНОЇ МАНІПУЛЯЦІЇ – ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ТА ОЦІНКА РИЗИКУ ФАТАЛЬНОГО СЕРЦЕВО-СУДИННОГО ЗАХВОРЮВАННЯ НА ОСНОВІ СТАТІ, ВІКУ, РІВНІВ СИСТОЛІЧНОГО АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ЗАГАЛЬНОГО ХОЛЕСТЕРИНУ ТА СТАТУСУ ПАЛІННЯ (SCORE)

Мал. 2. Методика вимірювання артеріального тиску.

Артеріальним кров'яним тиском називається тиск, який здійснює кров на стінки артерій (боковий тиск) або на "стовп" крові, що є попереду (кінцевий тиск). Кінцевий тиск в будь-якій артерії дорівнює боковому тиску в попередній артерії, від якої відходить дана артерія. Наприклад, кінцевий тиск у плечовій артерії дорівнює боковому тиску у підключичній артерії. Однак у великих артеріях тиск незначно зменшується по напрямку від аорти на периферію, тому ці два види тиску крові на практиці не визначаються.

Упродовж серцевого циклу рівень кров'яного тиску в артеріях ритмічно коливається, досягаючи максимума у той момент, коли в дану ділянку артерії поступає нова порція крові з розташованої вище ділянки, що практично відповідає моменту проходження через досліджувану зону пульсової хвилі. Це і є систолічний артеріальний тиск. Він залежить насамперед від сили серцевих скорочень. Після того як кров із даної зони, яку досліджують, "пройшла" дальше на периферію, тиск у цій ділянці зменшується, досягаючи мінімума перед проходженням крізь дану ділянку наступної пульсової хвилі. Це діастолічний артерільний тиск. Він найбільше залежить від тонусу артеріальної стінки. Різниця між систолічним і діастолічним артеріальним тиском називається пульсовим тиском.

Виділяють ще й середній артеріальний тиск, це сума величини діастолічного і третини пульсового тиску. На відміну від систолічного і діастолічного тиску середній тиск відрізняється більшою постійністю і незалежністю від випадкових чинників (температури навколишнього середовища, м'язової роботи тощо).

Історичні аспекти методики вимірювання АТ.

Вперше вимірювання АТ було проведено в 1733 році священником англійської церкви S. Hales, який використав для цього латуневу трубку, яка вводилась у сонну артерію. Рівень АТ визначався по висоті стовбчика крові, яка викидалась у трубку.

Непрямий метод вимірювання АТ за допомогою сфігноманометра вперше запропонував K. Viedof всередині XІX ст., а в 1881 р. S. von Basch розробив перший сфігноманометр. Артеріальний тиск вимірювали за допомогою пальпації променевої артерії, проте цей метод дозволяв вимірювати тільки систолічний АТ (САТ).

В 1905 р. російський хірург МС. Коротков виявив, що при аускультації плечової артерії під час випускання повітря із манжетки, прослуховуюься звуки (тони) і запропонував використовувати їх для визначення САТ і ДАТ. В цьому полягає перевага даного методу в порівнянні з пальпаторним.

Аускультативний метод Короткова на даний час є основним методом неінвазивного вимірювання АТ.

“Золотим стандартом” визначення АТ є результати прямого внутрішньо­артеріального вимірювання за допомогою катетера. Проте цей метод не є прийнятним для рутинних повторних вимірювань і для масових обстежень. Тому використовують непрямий метод. Він базується на визначенні зовнішнього тиску, який необхідний для стиснення плечової артерії до такого ступеня, щоб пульсова хвиля крові не змогла більше передаватись по ній. Це здійснюється за допомогою манжетки, в яку нагнітається повітря тиском більшим за АТ; що визначається при зникненні пульсу на руці. Потім повітря з манжетки поступово випускають і відмічають тони, які зявляються при проходженні пульсової хвилі по артерії (тони Короткова).

Виділяють п’ять тонів Короткова:

I – з’являються перші ясні звуки при випусканні повітря з манжетки; це приблизно співпадає з встановленням пальпаторного пульсу на a. radialis;

II – звуки стають мякими та тривалішими, нагадують перехідні шуми;

III – звуки стають різкіші та голосніші;

IV – звуки стають слабші, (м’якші);

V – звуки повністю зникають.

Інколи тони Короткова перестають прослуховуватись після першого виникнення, а потім знову починають розрізнятись, коли тиск в манжетці зменшується на 10-30 мм.рт.ст. Це явище називають „аускультативним провалом”. Воно спостерігається при АГ у хворих старшого віку або при фібриляції передсердь (миготливій аритмії). Для того, щоб правильно виміряти АТ, необхідно перед аускультативним вимірюванням визначити АТ пальпаторно. „Аускультативний провал”це не аномалія. Однак, якщо САТ не визначити попередньо методом пальпації, можна пропустити перший тон (тони) перед “провалом” через недостатньо напомповану манжетку і оцінка САТ буде неправильною.

Рівень тиску в манжетці (відображається на з’єднаному з нею манометрі), при якому з’являється перший тон Короткова – це максимальний тиск, який генерується при кожному серцевому циклі або САТ. Рівень тиску в манжетці, при якому тони кінцево зникають, оскільки артерія знову є прохідною і кровоплин повністю відновлюється – це тиск між двома серцевими скороченнями або ДАТ. У дітей до 13 років, вагітних і осіб з високим серцевим викидом або периферійною вазо­дила­тацією (наприклад, при анемії, тиреотоксикозі, аортальній недостатності, лихо­манці) тони часто вислуховуються до 0 мм рт.ст., - так званий феномен “не скін­ченого тону”. Це також може спостерігатись при сильному натисканні стетоскопом на артерію. В таких випадках ДАТ є тиск, при якому тони слабнуть (IV фаза).

Непрямий метод вимірювання АТ не такий точний, як прямий. Вимірювання АТ при аускультації тонів Короткова занижує САТ в порівнянні з внутрішньоартеріальним вимірювання на 3-7 мм рт. ст. Однак непряме вимірювання прийнятне для вирішення діагностичних та терапевтичних завдань. Цей метод практичний і не потребує інвазивного втручання.