10 Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документа.

Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Існує також інше визначення терміну:

Документ (за П. Отле) — це будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі.

Документ (ділове укр. мовлення) — матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Властивості документа

Документ має певну кількість властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів. Сукупність властивостей — цілісна система, яка виконує покладені на неї суспільством функції. Зв'язок між властивостями документа досить тісний, тому відокремити їх можна лише умовно. Найбільш значимі властивості такі: 1) атрибутивність, тобто наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати; 2) функціональність — призначення для передачі інформації в просторі й часі; 3) структурованість — тісний зв'язок елементів і підсистем, що забезпечує єдність і цілісність документа.

Структура документа

Документи розрізняють за структурними ознаками, вони можуть бути стандартні і нестандартні, що залежить від багатьох суб"єктивних і об"єктивних факторів. Стандартні документи- це документи, що мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами. Нестандартні документи- створюються в кожному конкретному випадку для розв"язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки.

11 Мова і професія. Мовленнєва діяльність як один з основних ви­дів діяльності людини.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.

У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:

а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;

б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.;

в) кодові переходи; рьопед

г) взаємозв'язок мислення й мовлення;

ґ) реалізація функцій мови в мовленні;

д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва;

е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі;

є) формування «мовного чуття» (інтуіції) на різних вікових етапах тощо.

Мовна діяльність - це дуже складне і багаторівневе поняття, яке має свої особливості, види, які характеризуються різними критеріями. Всі отримані дані я згрупувала в таблиці і схеми, що наочно відображають весь механізм процесу мовної діяльності. (Див. Додаток) З усього вищевикладеного ясно, що мова має дві основні форми: - Внутрішня мова - це мова позбавлена ​​звукового оформлення і протікає з використанням мовних значень, але поза комунікативної функції; внутрішнє промовляння. Вона може характеризуватися предикативностью, що виражається у відсутності в ній слів, що представляють суб'єкт, і присутності тільки слів, що відносяться до предикату. - Зовнішня мова - система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для передачі інформації, процес матеріалізації думки. Їй можуть бути притаманні жаргони і інтонація. Зовнішня мова включає в себе: усну (діалогічну, монологічну) і письмову мову. Що стосується видів мовленнєвої діяльності то виділяються: - Слухання - Говоріння - Лист - Читання.

Мовна діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю і складається з декількох послідовних фаз: орієнтування, внутрішнього програмування, реалізації і контролю.