Методологія вивчення психічного здоров’я

Атрибутивно-категорійний

підхід

Нормативний підхід

Прогностичний підхід

Інтегративний підхід

Відповідно до атрибутивно-категорійного підходу психічне здоров’я людини характеризується відсутністю виражених нервово-психічних розладів, певним резервом сил, що дозволяє подолати несподівані стреси або утруднення, а також стійкою рівновагою між організмом та навколишнім світом.

Отже, головний атрибут психічного здоров’я – не лише відсутність психічних захворювань, але й нервово–психічний розвиток, що відповідає вікові, а також сприятливий функціональний стан організму і, передусім, вищої нервової системи та сенсорних систем організму

Провідні критерії психічного здоров’я:

• відсутність або наявність виражених форм психічних захворювань та граничних нервово-психічних розладів;

• гармонійність психічного розвитку та його відповідність вікові;

• показники стану провідних соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості (функціональний стан центральної нервової системи, зорової, слухової, сенсорних систем соматосенсорного аналізатору, властивості нервових процесів, уваги, пам’яті, темпераменту і характеру, розумової працездатності тощо), які зумовлюють ефективне виконання різноманітних навчальних, професійних або побутових завдань у повсякденній діяльності.

Структура особистості людини (за к.Леонгардом)

– у нормальному стані:

нервово-психічний стан

мотиваційна спрямованість

характер

темперамент

здібності

задатки та нахили

– у патологічному стані:

До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних досліджень слід віднести властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово-психічного стану.

Отже, одне з визначальних місць в структурі особливостей особистості людини займають властивості темпераменту, що належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою сукупність потреб, головним змістом яких є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників ступеня вираження окремих рис темпераменту слід віднести екстравертованість або інровертованість особистості, емоційну врівноваженість силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.

Комплексне вивчення особливостей особистості людини обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Таким чином, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, яка виконується, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведінки.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом чинників, котрі характеризують як особливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль, безперечно, належить мотиваційній спрямованості та рівно суб’єктивного настрою. Так, висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності, яка запланована. В ряді наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань та рівня контролю.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку в свідомості людини реалізується на основі самооцінювальних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності і, отже, визначення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка людиною свого стану в значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Отже, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки та є однією з центральних характеристик психічного розвитку.

Основні методи вивчення стану психічного здоров’я:

методики дослідження процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій:

1. методики дослідження особливостей вищої нервової діяльності (сила, рухомість та врівноваженість основних нервових процесів, увага, пам’ять, мислення тощо)

2. методики дослідження особливостей сенсорних систем організму (зорова, слухова сенсорна системи, соматосенсорний, тактильний та інші аналізатори).

методики дослідження властивостей особистості:

1. методики дослідження властивостей темпераменту (особистісні опитувальники Айзенка, Спілбергера, Русалова та ін.)

2. методики дослідження властивостей характеру (особистісні опитувальники MMPI, Mini-mult, Кеттелла, Шмішека та ін.)

3. методики дослідження мотиваційної спрямованості (особистісні опитувальники Роттера, Горбачовського та ін.)

4. методики дослідження нервово-психічних станів (особистісні опитувальники САН, Цунга, Люшера, Малкової, та ін.)

Відповідно до нормативного підходу психічне здоров’я людини визначається як континуум, тобто безперервний ряд перехідних станів або фаз. від абсолютної норми до порушень з клінічно-вираженою симптоматикою.

Головні принципи нормативного підходу:

1. визначення функціональних станів на грані норми і патології, рання діагностика граничних нервово-психічних розділів, виявлення початкових, ініціальних, донозологічних порушень;

2. розробка науково-обґрунтованих нормативних положень щодо виділення різних груп населення за станом психічного здоров’я, які повинні бути:

– специфічними за змістом;

– непостійними, тобто такими, що періодично змінюються, за характером;

– такими, що розвивають, мають тренувальне спрямування, за сутністю.

Прийнято виділяти 4 групи здоров’я.

Групи психічного здоров’я:

І група – цілком здорові;

ІІ група – з легкими функціональними, передусім, астенічними зрушеннями до нозологічного змісту;

ІІІ група – з доклінічними станами і клінічними формами захворювань в стадії компенсації;

ІV група – з клінічними формами захворювань в стадії субкомпенсації.

Крім того, поглиблений аналіз закономірностей психічного розвитку людини, дозволяє виявити і чіткий кореляційний зв’язок між донозологічними (до клінічними) зрушеннями психічного здоров’я та відхиленнями у процесі формування особистості, передусім в дитячому та підлітковому віці.

Тому серед патологічних радикалів індивідуальних змін характеристик вищої нервової діяльності найбільш вагомими вважають такі, як:

1. підвищений нейротизм;

2. виражена емоційна збудливість;

3. висока внутрішня особистісна та ситуативна тривожність;

4. акцентуації характеру;

5. високий ступінь порушення аспектних та депресивних проявів;

6. знижена соціальна активність.

Відповідно до інтегративного підходу психічне здоров’я людини розглядається як міждисциплінарне, мультикритеріальне поняття, що визначає особливості психічного стану людини в умовах постійної її взаємодії з чинниками середовища перебування.

До числа чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів відносять:

• стани, що зумовлені онтогенетичним розвитком, наприклад, кризові сенситивні періоди нервово–психічного розвитку відповідно у віці 3, 7 та 12-15 років, психічні дезонтогенези тощо;

• знижену, внаслідок органічної церебральної недостатності, нервово-психічну реактивність;

• патогенні біологічні (гіпоксія, черепно-мозкова травма, інфекційне захворювання та ін.) і психічні (інформаційне перевантаження, емоційна та інформаційна депривація та ін.) чинники.

Тому основою для установлення психогігієнічних норм та градацій (можливих варіантів) результативності впливу різноманітних чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя на психічне здоров’я людини, які мають різну інтенсивність дії, є:

визначення стану функціональної системи (або систем), що реагують, передусім, в обов’язковому порядку, функціональних можливостей вищої нервової діяльності (за С.М. Громбахом):

• комфорт, незначне напруження;

• помірне напруження;

• значне напруження;

• перенапруження та виснаження.

оцінка ступеня напруження регуляційних систем (за В.П. Казначєєвим та Р.М. Баевським):

• норма;

• перехідний стан;

• напруження;

• перенапруження та “поломка” адаптаційних механізмів.

установлення характеру фізіологічного реагування (за П.І. Гуменером):

• оптимальне регулювання;

• перебудова регуляторних механізмів;

• мобілізація регуляторних механізмів;

• погіршання та порушення якості регулювання.

Крім того, в ході досліджень, що були проведені протягом останніх років, визначені та обґрунтовані перспективи використання таких кількісних показників оцінки характеру адаптаційних процесів організму та поведінкових реакцій, як індекс психофізіологічної адаптації, експрес-індекс стрес-індикації та індекс біхевіорального благополуччя.

В основі визначення показників індексу психофізіологічної адаптації знаходиться виявлення особливостей зрушень провідних характеристик стану психофізіологічних функцій та особливостей особистості у період між вихідним та кінцевим етапами дослідження на підставі реєстрації наявності позитивних, негативних і стабільних за змістом результатів.