18. Про перемогу Святого над нечистими духами

У тій печері злі духи завдавали йому великої печалі й прикрощів, і, як написано про святого великого Антонія, навіть калічили його. Та подібно як тому являвся [Христос] і велів не впадати у відчай, так і цьому подавав невидимо з небес силу перемоги над ними. Кого ж не подивує наш Блаженний, який, проживаючи самотньо у темній печері, не побоявся численних полків невидимих бісів, стояв хоробро і твердо, як силач, та благав і кликав собі на допомогу Бога і Господа Ісуса Христа. І так перемагав їх Христовою силою, що вони не сміли наближатися до нього, хоча ще здалека робили йому прикрості.

Одного разу після повечірнього співу, коли він присів собі відпочити (ніколи-бо не лежав на спині, а коли хотів відпочити, то сідав на лавку і так, трохи поспавши, знову вставав до нічного співу і на поклони), отож коли він сів, як ми казали, то почув у печері шум численних бісів, немов вони їхали колісницями; інші ж били у бубни, ще інші гуділи на сопілках - і всі кричали так, що аж печера тряслася від великих полчищ злих духів.

Та отець наш Теодосій, почувши все це, не злякався серцем, не занепав духом, а, захистивши себе хрестом, устав і почав співати Псалтир Давидів, і так той великий голос став нечутним. Та коли по молитві присів, то знову почув великий гамір численних бісових голосів, як і раніше. А коли Преподобний знову підвівся і почав співати Псалми, то гамір знову стих. Таке виробляли йому злі духи багато днів і ночей, не дозволяючи йому хоч трохи відпочити, аж поки благодаттю Христовою не переміг їх і не взяв від Бога владу над ними так, що вони відтоді не сміли й наближатися до того місця, де Блаженний молився.

Іншим разом шкодили в будинку, де братія випікала хліб: іноді борошно розсипали, деколи виливали розчин для приготування хліба та чинили чимало інших прикрощів. Тоді ж старший над пекарями пішов і розповів блаженному Теодосієві про безчинства нечистих бісів. А той, уповаючи, що має над ними владу від Бога, вставши, увечері пішов до того дому, зачинився там і перебував до Утрені, безперервно молячись. Відтоді на тому місці не з'являлися біси й не чинили жодних прикрощів, боячись молитви Преподобного.

19. Як він карав учнів своїх

Мав великий Теодосій звичку щоночі обходити келії всіх ченців, бажаючи пізнати кожного і його старанність до Господа. Коли чув, що хтось молиться, то зупинявся і прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що два або три, зійшовшись разом, розмовляють по вечірній молитві, то, стукнувши рукою своєю в двері, відходив, даючи їм знати про свій прихід. Наступного дня кликав їх до себе, та не відразу їх звинувачував, а здалеку й притчами навчав їх, розмовляючи з ними, бажаючи пізнати їх старання до Бога. Коли брат був ніжний серцем і палкий на любов до Бога, то такий скоро розумів свою провину, падав на коліна з поклоном і просив прийняти від нього прощення. Коли ж брат був опанований бісом і мав потайне серце, то такий стояв і слухав, наче мова про когось іншого, виправдовувався, аж поки Блаженний не звинувачував його і не виправляв його покутою. І щойно тоді відпускав.

Так він учив старанно молитися Богові, не розмовляти по вечірній молитві, не ходити з келії до келії, а у своїй келії молити Бога, як хто може, й працювати щоденно своїми руками з Давидовими псалмами на устах. І так навчав їх: «Благаю вас, браття, потрудімся постом і молитвами; дбаймо про спасіння душ наших і відвернімся від нашої злоби і від лукавих шляхів, а саме: від перелюбу, злодійства, наклепу, марнослів'я, пияцтва, зажерливості, ненависті. Цього всього, брати, уникаймо, цим гордуймо, не оскверняймо цим свої душі, а ходімо шляхом Господнім, що веде нас до життя. І шукаймо Бога риданнями й сльозами, постом і чуванням, покорою й послухом, щоб так знайти його милість. Зненавидьмо ж і світ цей, завжди ї згадуючи слова Господа: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 26). І далі: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10, 39). Тому і ми, браття, покинувши світ, відречімся всього, що є в ньому, зненавидьмо всяку неправду, щоби не вчинити чогось мерзенного, та не повертаймося до своїх попередніх гріхів, наче собака до свого блювотиння. Каже Господь: «Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк. 9, 62). А як ми уникнемо вічної муки, коли це життя закінчимо в лінощах і без покаяння? Краще нам, брати, що назвалися ченцями, щоденно каятися у своїх гріхах, бо покаяння - це ключ до Царства Небесного. Без нього ніхто не може жити, бо покаяння - це шлях, який веде до життя. Тому тримаймося, браття, того шляху, утвердім на ньому наші стопи, бо не наблизиться до цього шляху лютий змій. Подорож цим шляхом, щоправда, нині прикра, та під кінець вона стає радісною. Тому, брати, потрудімся перед тим днем, щоби ми отримали ті блага, а уникли всього, що спадає на недбайливих та нерозкаяних».

Святий же цей наставник так чинив та навчав братію. А вона, немов земля, спрагла вологи, приймала його повчання та приносила Богові плоди своїх трудів: «одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт. 13, 8). І можна було побачити на землі подібних до ангелів людей, а монастир цей став подібний до небес, де блаженний отець наш Теодосій засяяв, немов сонце, своїми добрими ділами, про які я вам розповідаю.